Страница 45 из 158
Глава 20
РОЗДІЛ ДЕСЯТИЙ
Ківа так здивувалася, що просто стояла там і не зводила з них погляду. Вона не могла осягнути побачене: не лише те, що Джарен і Кальдон були
тут
, а й те, що її брат — їхній полонений. І, мабуть, найдивніше з усього — Креста змогла втекти із Заліндова.
На мить Ківа подумала, що вона досі в Чорногорському замку й це все одна довга галюцинація від Поцілунку Змії. Утім, хватка Ешлін була достатньо міцною, щоб дівчина зрозуміла, що це не сон. І особливо з виразу облич усіх у кімнаті…
Можливо, це не сон, але цілком ймовірно міг бути нічним кошмаром.
Джарен був тут.
Джарен був
тут
.
Кальдон, Торел, Креста…
Ківа дихала занадто швидко, не могла рухатися, не могла
думати
.
Проте її погляд був прикутий до Джарена.
Два з половиною місяці. Ось скільки минуло з ночі маскараду.
З ночі їхнього поцілунку.
З ночі, коли вона усвідомила, що закохалася.
З ночі, коли вона допомогла знищити його.
Сімдесят п’ять днів.
Він мав такий самий вигляд. Але водночас і ні. Він досі був невимовно привабливий, досі тримався з твердою переконливою впевненістю. Однак його очі — вони були порожніми. Пустими. Ніби чогось бракувало.
Ніби в нього щось
вкрали
.
Моя
магія
—
це
частина
мене
.
Як
рука
чи
нога
.
Ківа ледь не впала навколішки, коли побачила цю порожнечу в його очах. Утім, не тільки це — а ще й те, як він дивився
на
неї
.
Джарен ніколи не дивився так на Ківу раніше.
Вона ніколи не бачила, щоб він взагалі на
кого
-
небудь
так дивився раніше.
Тому що його погляд був таким, ніби він… ніби…
Ніби ненавидів її. Кожною своєю жилкою.
Серце Ківи похололо, і вона мимоволі відступила на крок, але Ешлін стримала її.
Цей порух зруйнував щось у кімнаті, порушив здивовану тишу, яка запала.
— Що ти в біса тут робиш? — різко запитав Кальдон. Він заговорив перший і не зводив погляду з Ківи, ніби його сестри взагалі не існувало. — І що сталося з твоїм обличчям?
Ківа вільною рукою торкнулася щоки, бо геть забула про набряк. Так само як і з плечем, Поцілунок Змії допоміг прискорити загоєння, але не так, щоб рана зникла цілком. Їй було приємно чути, що Кальдон звучав схвильовано, але в його виразі обличчя читався безсумнівний гнів — він гнівався на неї. Вона не знала, як той почувався після всього, що сталося у Валленії, хоч і дав їй змогу втекти.
Вона намагалася розплутати свої метушливі думки, тому єдине, що змогла прохрипіти у відповідь, — це:
— Тіпп тут? А Наарі?
Рух був ледь помітний, але Ківа глянула на Джарена, коли той закам’янів. Його щелепи стиснулися, золотавість очей перетворилася на вогонь серед океану, вираз обличчя лишився твердим, як камінь.
А потім він пішов вперед.
На Ківу.
Хватка Ешлін стала болючою, але Ківа майже не відчувала цього, кожна частина її тіла оживала, коли Джарен наближався. Всупереч усьому, що зробила, вона знала, що він ніколи не завдасть їй шкоди, не так, як Навок. І все-таки, готуючись до можливої реакції, не в змозі втриматися, Ківа прошепотіла його ім’я. Голос був сповнений каяття і туги:
— Джарене, я…
Проте вона не договорила. Тому що, не звернувши на неї уваги, він пройшов повз них і вийшов просто в ніч, грюкнувши важкими дверима.
Ківа здригнулася від звуку, і її серце розлетілося на мільйони друзок.
— Іди за ним, поки він не наробив дурниць.
На якусь частку секунди Ківа подумала, що Кальдон говорить до неї, але відповіла Ешлін:
— І це перше, що ти мені кажеш за три роки? Серйозно?
— Еш, зараз не час…
— Ніколи не час, — відказала Ешлін з гіркотою в голосі, хоч Ківа чула в ньому радше біль. Та все ж принцеса відпустила пальці, підбадьорливо стиснула руку Ківи, а тоді вийшла з командного центру за Джареном.
Ківа лишилася сама, знову подивилася на брата, Кресту й на незнайомого чоловіка, що був за вартового. Вона хотіла запитати, чи можна їх відпустити — або принаймні пояснити, чому вони в Стоунфоджі, але не встигла розтулити рота, як Кальдон рушив на неї, його широкі кроки були сповнені рішучості.
— Ти і я, надвір. Зараз.
Не давши змоги заперечити, він схопив її за руку і витягнув у тепле нічне повітря. Він тягнув її через увесь військовий табір, аж поки вони відійшли досить далеко від будівель і вартових. Тільки коли опинилися на околиці долини біля місця, де огорожа по периметру торкалася лісу, він нарешті відпустив її і повернув так, що тепер вони стояли одне навпроти одного.
У місячному сяйві було видно його обличчя, досі сповнене злості. Ківа глитнула, не певна, що сказати тепер, коли нарешті опинилася перед ним. А коли глянула на нього, пригадала все, що він зробив для неї, все, що
значив
для неї. Більше ніж будь-хто інший, можливо, навіть більше ніж Джарен. Кальдон завжди захищав її з піною коло рота, був найвідданішим другом. Він знав правду про неї від початку, але
все
одно
зумів полюбити її, байдуже, ким вона була і яку загрозу становила.
Я
ще
не
зустрічав
нікого
,
хто
сяє
настільки
яскраво
,
як
ти
.
Очі Ківи наповнилися слізьми, коли вона пригадала слова, які той якось сказав. Кальдон вірив у неї, він
вірив
їй. І, свідомо чи ні, вона зрадила його, як і всіх інших.
Вона заслуговувала на його злість.
Заслуговувала на його ненависть, так само як і на Джаренову.
Заслуговувала на його…
Палець під підборіддям Ківи зупинив цей вихор думок, голова відхилялася назад, аж поки їхні очі зустрілися. Від вигляду дівчини він сильно стиснув губи, його злість зростала, але потім сині очі ковзнули по її обличчю, роздивилися виснажені риси, синець на щоці, спустошений погляд, який вона не могла приховати, хоч і намагалася.
Побачене змусило його злість розчинитися, ніби і не було її, а потім він зітхнув, довго й голосно. Тоді відпустив її підборіддя, нахилився і міцно обійняв Ківу.
Цех порух застав Ківу зненацька, тому вона на мить просто завмерла, а руки мляво звисали вздовж тіла.
А потім нарешті усвідомила, що Кальдон обіймає її, і вже не могла стримуватися.
Просто там, на краю військового табору, Ківа розплакалася.