Страница 43 из 158
— Якби мені хтось таке розказав, я б нізащо не повірила. — Вона була ошелешеною, але швидко зібралася і повернулася туди, де Ківа стояла навколішки над Ґалдріком. — Не намагайся його вилікувати — не треба привертати уваги, — сказала принцеса, ніби Ківа сама цього не розуміла. — Він заважкий для нас, щоб волочити його всю дорогу до бази, але на краю села є заїзд. — Вона взяла його за плечі. — Власниці можна довіряти — ми залишимо Ґалдріка з нею, поки я зможу вислати когось по нього. — Вона кивнула на ноги чоловіка: — Скажи, коли будеш готова.
Ківа підвелася і схопила Ґалдріка за ноги, крекчучи підіймаючи пів його ваги. Потім вони з Ешлін потягли колишнього лідера бунтівників до села. Ківа відчула полегшення, коли зрозуміла, що принцеса не перебільшувала — заїзд справді був одним з першим закладів, коли вони зайшли в Садбері.
Власниця заїзду відразу ж упізнала Ешлін, і хоча коротковолоса жінка підняла брову й поглядом запитала про вбрання покоївок, вона швидко провела їх нагору до вільної кімнати й пообіцяла не відпускати Ґалдріка, якщо той прокинеться. Для надійності навіть замкнула його, а Ешлін запевнила, що по нього прийдуть за годину.
Тільки коли Ківа та Ешлін вийшли на духмяне нічне повітря — температура влітку набагато вища, ніж в Мірравені, — Ківа не знала, що їй робити далі. Відтоді як Креста в Заліндові допомогла їй відродити бойовий дух, вона відчайдушно хотіла возз’єднатися з друзями та братом і тепер, коли позбулася Навока й знову була в Евалоні, нарешті могла
зробити
це.
От тільки… вона не знала, де вони. Джарен, Кальдон і Наарі залишилися у Валленії, переховуючись у місті? Торел досі був вірний Зулейці й тримався на її боці? Тіпп втік від Ресінди та бунтівників і знайшов безпечне місце?
Одне Ківа знала точно — затримуватися в Стоунфоджі вона не могла. Тому дочекається нагоди поговорити з Ґалдріком, а тоді залишить його на Ешлін і вирушить у довгу подорож на південь. Якщо знання географії не підводили її, від Стоунфоджа до Ламонта, що біля підніжжя гір Танестра, всього пів дня їзди. Валленія була за сотні миль звідси, але якщо Ківі судилося знайти своїх друзів і Торела, то почати варто зі столиці.
— Ти дуже тиха, — завважила Ешлін, коли вони йшли освітленою місячним сяйвом стежкою, село тепер було далеко позаду, а нові вогні світилися попереду, що означало, що їхнє місце призначення дедалі ближче й ближче.
— Просто думаю, — відповіла Ківа й раптом засумнівалася, які між ними з принцесою стосунки. Ешлін була Валлентіс —
і
генералкою. Вона взагалі хоча б
дозволить
Ківі піти, чи дівчина тепер знову бранка?
— Про? — не вгавала Ешлін.
Ківа зважила свою відповідь, а тоді запитала:
— Чому ти допомогла мені втекти? Ти знаєш, хто моя сім’я і що зробила моя сестра. Кажеш, що Джарен та Кальдон не хотіли б, аби мене змусили до цього весілля, але… Я не певна, чи їм взагалі це треба, з огляду на все, що сталося. — Їй було байдуже на душевний біль, тому вона продовжила: — Я не розумію, чому ти просто не кинула мене напризволяще.
Ешлін відповіла не одразу. Ківа чула лише сюрчання цвіркунів, поки вони йшли темною дорогою, а тоді принцеса нарешті сказала:
— Я вже говорила тобі, що тоді, коли дізналася, що тебе звільняють із Заліндова, була готова покинути Чорногору. Проте зосталася, бо хотіла більше вивідати про плани Навока щодо тебе, і визнаю, мені й самій було цікаво. Я чула про твій зв’язок із моєю родиною і як сильно вони дбали про тебе, але після того як твій обман викрили, припустила, що ти своєю брехнею втерлась у їхню довіру, а насправді нічого до них не відчувала. Я готувалася ненавидіти тебе — і, якщо мої припущення справдяться, ще й лишити тебе в Задрії. — Вона обернулася, щоб глянути Ківі просто в очі. — Але натомість ти здивувала мене. Найперше, що ти зробила, — принизила власного предка, а потім викрила власну сестру — і все задля того, щоб захистити
мою
сім’ю. І це я зрозуміла з виразу твого обличчя, а ще я збагнула, кому належить твоя відданість. Побачивши це, я знала, що не зможу залишити тебе там.
Ківа не розуміла, чому її очі запекли.
— Дякую, — прохрипіла вона. — Втекти було б набагато складніше, якби не ти.
Ешлін гмикнула.
— Без мене ти б уже зараз приміряла весільну сукню.
Ківа здригнулася, а потім запитала:
— Навок звільнив мене із Заліндова, ти звільнила мене від Навока… і куди мені тепер?
Ешлін копнула ногою камінь з дороги.
— Почекаймо й побачимо, на що натрапимо, а вже тоді зрозуміємо, що далі — для нас обох.
Нахмуривши брови, Ківа глянула на світло, що ставало дедалі ближчим.
— Що ти маєш на увазі?
— Я Валлентіс, — підкреслила Ешлін. — Тобто насправді ворог королівства. Подейкують, що Зулейці не вдалось заручитися підтримкою евалонської армії —
моєї
армії, але поки я була в Задрії, звістки доходили рідко, тому це могло змінитися. Не знаю, як нас зустрінуть, коли дістанемося Стоунфоджа, і чи мої ж солдати не підуть проти мене.
Ківа спіткнулась і тихо запитала:
— Тоді чому ми туди йдемо?
— Бо я маю надію і гадаю, що вони досі вірні мені, — відповіла Ешлін. У її голосі бриніло хвилювання, але продовжила вона вже спокійно: — А якщо ні, їм все одно треба почути, що я дізналася в Мірравені. Ти можеш повернутися, якщо хочеш, але мені треба пройти через це.
Ти
можеш
повернутися
,
якщо
хочеш
…
У Ківи камінь з душі спав, коли вона усвідомила, що Ешлін не мала наміру тримати її бранкою. Тепер вона була по-справжньому вільною, і вперше за довгий час це означало, що могла обрати власний шлях.
— Я не залишу тебе, — сказала Ківа. Зрештою, їй доведеться зробити це, якщо хоче знайти друзів і брата. Проте не зараз. — Ми тут разом.
Ешлін ледь усміхнулася, але потім прикусила губу й глянула вбік, і на її обличчі з’явився дивний вираз.
— Що? — запитала Ківа, стурбована цією переміною.
Запинаючись, Ешлін запитала:
— Знаю, що минуло кілька місяців, але коли ти востаннє бачила мого брата… яким він був?
Ківа кліпнула. З усього, що Ешлін могла запитати: щось про Ківину сім’ю, Зулейку, бунтівників, навіть магію Корентін — це було
не
те, чого вона очікувала. Однак Ківа потім пригадала, що Кальдон уникав сестру останні три роки, відтоді як їхні батьки загинули у кораблетрощі. З виразу Ешлін Ківа зрозуміла, що цього відчуження хотів тільки він.