Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 42 из 158

— Гарна спроба, — сказав він. — Але якщо ти думаєш, що я не очікував чогось такого…

Він перевів погляд із Ківи на Ешлін і замовк. Його вираз обличчя спочатку був недовірливим, потім розлюченим після усвідомлення, що значило побачити тут евалонську генералку, та ще й у цьому вбранні.

— Виведи нас звідси, — прошепотів Ґалдрік до Ешлін. — Щойно ми опинимося на відкритому просторі, я зможу…

Він не встиг закінчити, як Навок гаркнув:

—

Ксуру

!

Темноокий чоловік зробив крок уперед, і полум’я ожило на його пальцях.

—

ТІКАЙ

! — закричала Ешлін і штовхнула Ківу вперед якраз тоді, коли вогняна куля полетіла в них. Помахом руки принцеса змусила її врізатись у обсидіанову стіну, а іншим помахом збила Навока, Ксуру й решту вартових з ніг. Це звільнило Ківі, Ґалдріку та Ешлін шлях, і вони пробігли повз них.

— Я не можу взяти на себе всіх вартових Навока, якщо він збере цілий гарнізон, а він це зробить, — попередила принцеса, коли вони бігли коридором до виходу із замку. — Моя магія заслабка.

— Нам треба просто вибратися назовні, — повторив Ґалдрік. Він голосно й важко дихав, бліднішав, але все одно не відставав від них ні на крок. — Потім я зможу…

—

СТІЙТЕ

! — почувся крик Навока.

Ще одна вогняна куля пролетіла поряд і ледь не зачепила голову Ґалдріка.

—

Ешлін

, — прошипіла Ківа. — Занадто близько.

Принцеса наосліп махнула руками назад, і підлога під ними з тріском розійшлася, утворивши щілину серед коридору.

— Я більше нічого не можу вдіяти, інакше на нас упаде весь замок, — мовила Ешлін. Зараз вона дихала важче, бо магія забирала в неї сили.

— Ми майже там, — промовив Ґалдрік і вказав на знайомі великі двері попереду, обабіч яких стояло по два Сірих гвардійці. Втікачі помітили, що на них хтось біжить, і одним рухом зап’ястя Ешлін відкинула всіх чотирьох на немалу відстань у протилежний кінець коридору.

— Називається вислизнули непоміченими, — поскаржилася принцеса. — Моліться, щоб він не перекрив місто, перш ніж ми виберемося за мур.

— Куди ти хочеш забрати нас? — швидко запитав Ґалдрік, коли вони минули вхідні двері й опинилися на прохолодному нічному повітрі. — Коли доберемося до Евалону, то куди попрямуємо? Рейвенз-Вотч? Гайворт-Кіп?

— Стоунфодж, — коротко відповіла Ешлін. Вона бігла попереду подвір’ям замку в бік розвідного мосту й уже не переймалася, чи бачить їх хтось — у цьому більше не було потреби. — Міст уже близько, і ніхто не наважить подолати шлях за нами аж туди. Якщо швидко їхатимемо, то впораємося менше як за тиждень.

— Нам не доведеться…

—

Досить

! — почувся голос Навока позаду, обірвавши Ґалдріка на півслові. Вони відразу ж стали серед двору як укопані. Проте не через його наказ, а через те, що побачили перед себе.

— Озирніться, — сказав король, хоч у цьому й не було потреби: не розбачити численні ряди Сірих гвардійців, що відділяли їх від перших чорногорських залізних воріт, було просто неможливо. — Ви оточені. І перш ніж надумаєш щось утнути, люба Ешлін, тобі варто знати, що Ксуру не єдина аномалія, яка мене слухається. Добре обдумай свій наступний крок.

Незважаючи на попередження Навока, Ківа якраз збиралась сказати принцесі використати свою магію сповна. Проте Ґалдрік озвався перший.

— Швидко, беріть мене за руки, — наказав він і протягнув їм свої долоні.

— Навіщо… — почала Ківа.

—

Просто

зробіть

це

, — підганяв він, але потім не залишив їм вибору — і міцно схопив їх обох. — Тепер глибоко вдихніть і спробуйте стриматися, щоб вас не знудило.

Ківа хотіла запитати, про що в біса він говорить, але потім зустрілася поглядом з Ешлін і саме тієї миті відчула це.

Вітер.

Такий сильний вітер, що виник нізвідки, і від його поривів у Ківи аж подих перехопило. Утім, і це ще не все, адже раптом її ноги відірвалися від землі, вихор різко закрутив повітря клубком, а потім помчав у нічне небо.

Ківа скрикнула, але потім затулила рота, бо крутилася, ніби людське торнадо. Вона відчула міцну хватку Ґалдріка, що притискала її до себе, і на мить навіть встигла здивуватися, що

він

же

якось це все-таки робить. Однак перед нудотою, яка підступала до горла, будь-який інтерес бліднув, а вони крутилися, крутилися,

крутилися

.

Вона не бачила нічого, окрім розмазаної темряви ночі, поки вітер невпинно шмагав її — крижаний, лютий, настільки сильний, що здавалося, ніби він залишає синці по всьому тілу.

Минуло всього кілька секунд, хоч здавалося, що вічність, і все нарешті скінчилося, Ківа знову стояла на твердому ґрунті. У неї так паморочилася голова, що вона впала на коліна й встигла лише розмито побачити, що тепер вони опинилися на галявині, а вдалині виднілося слабке світло у селі. А тоді вона заплющила очі від нудоти.

Ешлін простогнала десь ліворуч від неї:

— Що, заради бога,

це

було?

Ґалдрік знепритомнів, перш ніж встиг відповісти.

Ківа знову розплющила очі, почувши

глухий

удар

його тіла об землю, і відігнала сліди запаморочення.

— Ґалдріку?

Єдина відповідь, яку Ківа отримала, — нудота Ешлін, тому вона невпевнено підповзла до колишнього ватажка бунтівників і перевірила його пульс.

— Тьфу, — буркнула Ешлін, коли припинила блювати. А тоді, цього разу вже гучніше, запитала: — Він мертвий?

Пальцями Ківа відчувала сильне серцебиття, тому відповіла:

— Думаю, він просто знепритомнів.

— Не здивована, — сказала Ешлін і тремтливо підвелася. — Ніколи не бачила такої магії вітру. І навіть не знала, що він так

може

. — Вона примружилася у бік села, намагаючись зорієнтуватися. — Мабуть, він переніс нас принаймні… — Вона замовкла й охнула.

— Що? — запитала Ківа, помітивши її шокований вираз обличчя.

— Я знаю це місце, — сказала Ешлін, не вірячи своїм очам. — Це Садбері. Стоунфодж усього за дві милі звідси. — Вона витріщилася на лежаче тіло Ґалдріка. — Ось для чого, мабуть, були ті запитання про те, куди я планувала дістатися — щоб він сам зміг нас сюди перенести.

Ківа вражено глянула в темряву:

— Ти хочеш сказати, що ми знову в

Евалоні

?

Ешлін кивнула, а місячне сяйво сріблило її обличчя.