Страница 40 из 158
Глава 19
РОЗДІЛ ДЕВ’ЯТИЙ
— Прокидайся, Ківо. Нам треба йти.
Чиясь рука трясла Ківу, і вона повільно підвелася. Розум затуманився, і їй знадобилося декілька секунд, щоб пригадати, чому вона лежала на животі, однак найперше хотіла знати, чому взагалі заснула — хоча ні, не
заснула
. Їй допомогла втратити свідомість Брінн, стихійна аномалія, яка володіє не тільки магією землі, а й магією повітря.
Дівчина зараз стояла над Ківою з піднятими руками на знак вибачення.
— Я можу пояснити.
Ківа не дала їй такого шансу. Незважаючи на рани, вона сповзла з ліжка й повалила камеристку на підлогу. Крізь розшторені вікна кімнату заливало місячне сяйво, а отже, вона проспала чи не
цілий
день
. Часу втекти з Чорногори й так майже не було, а Брінн украла його ласий шматок. Її весілля
завтра
. Їй треба тікати
просто
зараз
. Байдуже, що Ківі подобалася камеристка, вона не могла дозволити Брінн, яка до того ж отруїла її і силоміць приспала, відібрати в себе цей шанс на свободу.
— Що… ти…
робиш
? — прохрипіла камеристка, коли Ківа притиснула її до килима всією вагою свого тіла. Вона була вдячна, що від мілкмісту рана на плечі досі не давала про себе знати, але якщо довелося б вибирати між цим і втратою останніх кількох
годин
, то вона вибрала б корчитися від болю.
Ківа не відповіла, адже заклопотано шукала щось, чим могла б вдарити Брінн. Проте камеристка швидко перевернула її і опинилася зверху. Ківа на мить приголомшено припинила пручатися, таким невимушеним їй здався цей рух, але потім знову почала боротися.
—
Зупинися
, — роздратовано буркнула Брінн. — Зробиш тільки гірше своїм ранам.
Ківі було байдуже. Вона боролася навіть ще затятіше, і Брінн розуміла, якої шкоди це заподіює, тому відпустила її і швидко скочила на ноги. Ківа теж зіп’ялася — а потім кинулася на камеристку знову.
Одним легким рухом Брінн відхилилася, схопила Ківу за руку, вивела її з рівноваги й обернула навколо. За мить вона вже стояла із заламаними за спиною руками, а камеристка стояла позаду й наказувала:
— Ківо,
припини
це
. Я намагаюся
допомогти
тобі.
—
Відпусти
мене, Брінн!
— Мене звати не Брінн, а Ешлін. І якщо хочеш утекти сьогодні, то маєш
вислухати
мене.
Ківа завмерла — не лише від слів камеристки й того, що її мірравенський акцент раптом зник, а від її імені.
— Ешлін? — прохрипіла вона недовірливо. — Як Ешлін Валлен…
—
Ш
-
ш
-
ш
! — прошипіла камеристка, яка виявилася зовсім
не
камеристкою. — Ти хочеш, щоб нас обох убили?
Наступної миті руки Ківи були вільні і вона повільно обернулася, щоб глянути на жінку перед собою — генералку евалонської армії. Її волосся було набагато світлішим, ніж братове золоте, а очі блідіші, ніж його темно-сині, але зараз, коли Ківа знала, що шукати, то побачила найменший проблиск схожості з Кальдоном, особливо в її постаті: високій та гордовитій, і в кожному розважливому русі.
— Що ти
робиш
тут? — ледь чутно спитала Ківа. — Чому ти
камеристка
?
— Нам треба тікати, поки ще можемо, — сказала Ешлін. Вона підійшла до стільця, взяла згорток темної тканини і впихнула його Ківі в руки: — Одягни це, поки я швидко поясню тобі, і потім можемо йти.
Ківа глянула вниз і побачила, що тримає в руках таке саме вбрання, що було на Ешлін: чорна сукня зі шнурівкою на грудях і криваво-червоний фартух. Принцеса квапила її, тому поки вона говорила, Ківа почала переодягатися зі своєї сукні в новий одяг.
— Я тут уже три місяці, шпигувала за Навоком, — пояснила Ешлін і зав’язала фартух на Ківиній талії. — Я планувала втекти кілька тижнів тому, щойно до мене дійшли чутки про те, що сталося з твоєю сестрою і Міррин у Валленії. А потім я почула, як Навок тішився, що вони таємно відвезли тебе в Заліндов і що він намірився визволити тебе й зобов’язати перед собою, тому я вирішила лишитися. Я стежила за тобою ще з Випробування Ордаліями — знала, хто ти і як багато значиш для Джарена й Кальдона. — Ледь помітним рухом вона клацнула амулетом, який зараз ховався під одягом Ківи. — Вони ніколи б мені не пробачили, якби я залишила тебе виходити заміж проти твоєї волі.
Ківа проковтнула слину, потім прохрипіла:
— Я не впевнена в цьому. Усе закінчилося… не дуже добре. Особливо з Джареном.
Ешлін стиснула губи.
— Про це я теж чула. І це те, у чому тобі треба з ним розібратися. Однак я знаю свого кузена, він жахнувся б, якби тебе змусили вийти за Навока. Тому нам треба йти. Просто зараз. — Вона показала на Ківине плече: — Болить?
— Майже ні, — відповіла Ківа. — Мілкміст досі діє.
— Гаразд. — Ешлін розправила одяг Ківи і відійшла назад, щоб оцінити свою роботу. — Якщо наткнемося на Навока, опусти голову вниз, і він не зверне на тебе уваги в цьому вбранні, — давала настанови Ешлін, і Ківа пригадала, що принцеса сказала вранці — а заразом і розкрила секрет, як їй вдалося так довго лишатися непоміченою перед мірравенським королем, хоч і постійно була в нього на видноті. — А от Серу треба уникати всіма можливими способами.
Ківа раптом зрозуміла, чому Ешлін-та-що-Брінн вранці втекла до ванної кімнати, коли Серафіна ввійшла до спальні — вона ховалася не тому, що
боялася
принцеси, а тому, що, на відміну від Навока, Сера, яка щойно повернулася, точно глянула б на Ешлін і легко впізнала б її.
— Я замовила слівце і маю для нас спосіб вибратися із замку, але після цього ми вже самі по собі, — продовжила принцеса. — У місті на нас чекають запаси, але коли ми заберемо їх, треба вкрасти кількох коней і від’їхати від Задрії якомога далі, перш ніж Навок зрозуміє, що ти зникла. Це буде довга ніч. Ти як, зможеш витримати?
Ківа повільно кивнула, в голові роївся вихор думок.
— Якщо ти тут шпигувала, тобі не треба лишитися? — запитала вона. — Мені варто було б подолати цей шлях самій, щойно ти допоможеш мені вибратися із замку.
Тепер, коли вона знала, ким була насправді Ешлін і що дівчина мала план втечі, Ківа відддала б перевагу лишатися в її товаристві. Проте вона не хотіла завадити принцесі збирати інформацію, на яку вона тут полювала.
Проте Ешлін похитала головою: