Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 39 из 158

Брінн більше нічого не запитала, лише пересунулась, щоб намастити щоку Ківи гелем алое; її сріблясті очі звузилися від невдоволення — тепер, коли вона отримала підтвердження, що набряк був від самого Навока. Дівчина пішла у ванну кімнату й повернулася із кухлем, наполовину наповненим водою. Тільки тоді потяглася до фіолетової квітки, зірвала кілька пелюсток і пагонів і кинула їх у воду.

— Випийте це, — попросила вона.

Ківа спробувала сісти, але Брінн взялась за її ціле плече й притиснула назад до ліжка:

— Лежіть, поки алое вбереться. Просто підійміть голову і випийте так.

— Що це? — запитала Ківа, невпевнено проковтнувши. Рідина мала тонкий квітковий, майже фруктовий смак.

— Сумніваюся, що ви чули про неї — це квітка, притаманна Зміїним островам. Ченці, які там усамітнилися від світу, називають її Поцілунок Змії, — сказала Брінн. — Вона пришвидшує загоєння, але застосовувати треба тільки за нагальних обставин.

— Чому? — запитала Ківа й зробила ще один ковток.

— Тому що вона отруйна.

Ківа виплюнула все з рота.

—

Що

?

Брінн закотила очі.

— З вами все буде добре. — Вона зупинилась, потім поправила себе: — Можливо, трохи болітиме голова й живіт, і можете ненадовго осліпнути. Але не хвилюйтеся, за кілька годин минеться. І почуватиметеся набагато краще. Просто хоча б місяць більше її не пийте, бо будуть проблеми.

Ківа витріщилася на камеристку.

— Ти дала мені

отруту

?

— Вона вбиває переважно чоловіків, — безтурботно відповіла Брінн. — У вас хороші шанси.

Однак Ківа її майже не слухала, бо із запізненням зрозуміла, що Брінн сказала раніше, а тоді ледь не закричала:

— Ти сказала кілька

годин

?

Брінн вирвала чашку із задерев’янілих від жаху пальців Ківи.

— Так. І на жаль для вас, просто зараз я маю бути в іншому місці, але нізащо не повірю, що ви не утнете якусь дурницю, поки мене не буде, наприклад не спробуєте втекти. Тому це насправді всім на руку, адже ви зможете відіспатися після Поцілунку Змії і навіть не відчуєте, як він діє.

Ківу стільки всього вразило й насторожило в словах Брінн, але вона нічого не сказала… бо не могла

дихати

.

Байдуже, як сильно вона намагалася вдихнути, здавалося, що її тіло забуло, як використовувати кисень. Проте Ківа не тільки раптом розучилася — вона ще й не могла

рухатися

. Ні руки, ні ноги не реагували, ніби щось важке притискало їх до ліжка й не давало підвестися.

— Я повернуся, щойно зможу, — ніжно мовила Брінн, хоч Ківа вирячилася на неї наляканими очима. — Усе буде добре, Ківо. Повірте.

А потім Ківі забракло повітря, в очах потемніло і вона знепритомніла.