Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 38 из 158

— Принцесо, будь ласка, — прохала Ківа. Їй було геть байдуже на брак манер у Брінн. — Певно, ви стомлені після подорожі. Дякую, що довели мене сюди, але тепер мене може доглянути Брінн. — Їй треба було, щоб Серафіна пішла до того, як камеристка побіжить по цілителя, інакше принцеса вирішить, що повинна лишитися. — Як сказав ваш брат: це видається гірше, ніж є насправді.

Ківа брехала, і Серафіна прекрасно це знала. Тому принцеса лише ніяково засовалася і запитала:

— Ви впевнені?

— Ви й так уже приділили мені багато свого часу, — наполягала Ківа.

Було видно, що принцеса хотіла лишитися, чи то через хвилювання, чи тому, що хотіла з кимось побути, але, на щастя, зрозуміла натяк і пішла до дверей.

— Якщо буду потрібна, будь ласка, не соромтеся і кажіть своїй камеристці, щоб вона прийшла по мене, — запропонувала Серафіна. Принцеса недовірливо глянула на ванну кімнату, очевидно, сумніваючись у компетентності Брінн, і пробурмотіла: — Або пошліть когось іншого.

Ківа ледь усміхнулася.

— Неодмінно. Дякую. — Вона хотіла додати, що рада була познайомитися і сподівається, що все владнається з Вошеллем, але не ризикнула виказати себе та свої плани, тому тільки тихенько попрощалася і полегшено видихнула, коли двері зачинилися.

— Вона пішла? — тихо запитала Брінн і заглянула в спальню.

Цього разу нахмурилася Ківа, адже зрозуміла, що камеристка не допомагала — вона

ховалася

. Навіть з їхнього короткого знайомства Ківа могла впевнено сказати, що Серафіна не мала нічого спільного з Навоком, тому в Брінн не було причин її боятися.

— Що з тобою?

Камеристка проігнорувала це питання і поспішила до неї. Вона стиснула губи, коли побачила набряк на Ківиній щоці, і просичала після того, як оглянула плече.

— Опік глибокий, — сказала Брінн і почала обережно знімати з Ківи сукню, аби не зачепити рани. Вогонь вдарив її в оголене плече, тому, на щастя, тканина не прилипла до шкіри.

— Я знаю, — відповіла Ківа й відчула кожен болісний пухирець. Тепер вона помітно тремтіла, а на її чолі виступив піт, хоч холод пробирав до кісток, адже адреналін слабшав. Проте дівчина не могла поступитися цьому болю — її

час

спливав

. Повторивши прохання Серафіни, вона мовила:

— Можеш, будь ласка, сходити за цілителем?

Їй треба було, щоб Брінн пішла —

зараз

.

Але камеристка похитала головою.

— Цілитель не сильно зарадить такій рані. Ще й щоб встигнути до… — вона замовкла, але Ківа знала, що це аби не згадувати весілля.

— Будь ласка, Брінн, — благала Ківа. — Це справді боляче. — І це правда.

Камеристка скинула бровою, поки продовжувала оглядати опік, але потім, здається, вирішила і наказала:

— Ляжте на живіт.

— Ні, серйозно, мені треба, щоб ти сходила…

— Зараз же, Ківо, — твердо проказала камеристка.

Ківу шокувала не так інтонація, з якою це прозвучало, а блискуча зелена рослина, яка виросла просто з підлоги після одного помаху руки Брінн.

Якби вона не сиділа на ліжку, то точно б впала.

Брінн володіла магією землі.

— Ти аномалія, — ледь чутно промовила Ківа. За свої сімнадцять років вона лише вряди-годи чула про аномалій, а тут всього за годину на власні очі побачила аж двох.

— Ляжте, — знову наказала Брінн і показала на ліжко.

Ківа була надто приголомшена, щоб не послухати її. Вона скривилася, бо довелося опуститися на плече. Ківа обережно притиснула щоку до подушки й з трепетом дивилася, як Брінн утворила ще одну рослину поряд із першою. Ківа знала обидві, але використовувати доводилося раніше тільки одну.

Перша рослина — алое. Брінн швидко дістала маленьке лезо зі свого фартуха й розрізала зелений лист, аж поки з нього почав сочитися схожий на гель сік.

— Ти спочатку повинна використати редворт, — сказала Ківа й показала на другу рослину. — Він очистить рану.

— А ще він такий жалючий, що ви мріятимете про вічносвіт, — заперечила Брінн.

— А якщо занести інфекцію в рану, то я можу

опинитися

у вічносвіті.

Камеристка опустила алое — хоч і неохоче, — потяглася по червонувату рослину, але потім схилила голову й змахнула рукою ще раз. Позаду редворта з’явилися дві нові квітучі рослини. Одна з яскравими білими пелюстками з жовтими кінчиками, а інша — неймовірного фіолетового відтінку з червоними пагонами, що росли з центру. Ківа раніше їх не бачила.

— Мілкміст, — сказала Брінн і зірвала одну з білих квіток, від чого Ківа здивовано смикнулася. Її батько якось згадував мілкміст і стверджував, що вона неймовірно рідкісна й відома своїми сильними знезаражувальними властивостями.

Звісно, щойно Брінн розрізала цибулину й вичавила сік на Ківине плече, як воно оніміло, і вона полегшено простогнала.

— Тебе мало розцілувати тепер, — пробурмотіла вона в подушку, усвідомлюючи, що в неї є шанс втекти, якщо оніміння протримається так довго, щоб можна було непоміченою вибратися із замку.

Камеристка гмикнула й продовжила обробляти Ківине плече редвортом.

— Хочете розповісти, що з вами сталося?

— Не дуже, — відповіла Ківа. Вона заспокоювалася, тремтіння зникало, коли минав біль.

Брінн зупинилася:

— Перефразую. Як людина, яка вам зараз допомагає, я хотіла б, щоб ви розповіли мені, що трапилося.

Ківа пробурчала:

— Як для камеристки ти дуже настирлива. — Коли Брінн нічого не відповіла і не продовжила обробляти рану, Ківа додала: — Гаразд, але, будь ласка, швидше. Я маю… справи.

— Які справи?

— Просто —

справи

, — мовила Ківа на свій захист і хотіла, щоб камеристка поводилася як належить.

Брінн весело сказала:

— Час пролетить швидше, якщо ви поділитеся тим, що сталося, поки я працюю.

Ківа сумнівалась у цьому, але коли Брінн знову повернулась до лікування плеча, вона описала вимоги Навока в тронній кімнаті, і як Серафіна та Вошелл перервали другу атаку Ксуру, а наостанок мимохіть згадала про напругу, яку помітила між мірравенським королем та караморським принцом.

— Навок і Вош говорять наодинці? — запитала Брінн, коли намазувала на рану Ківи велику кількість гелю алое, щоб зробити заспокійливий захисний бар’єр. — Просто зараз?

— Мабуть, — відповіла Ківа.