Страница 37 из 158
Ківа не наважилася подивитись на Навока, коли принцеса обережно обійняла її за талію і повела з тронної зали. Кожен повільний крок здавався їй мукою — плече горіло, обличчя пульсувало.
«Треба просто дійти до своєї кімнати, — казала собі Ківа. — Далі треба позбутися принцеси. І якось змусити Брінн піти теж. Потім треба знайти спосіб спуститися вниз до Ґалдріка».
А
тоді
нарешті втекти звідси.
Ківа простогнала від думки про те, що весь цей план видається неможливим і
без
того, що через біль вона кроку ступити не може сама. Проте дівчина заборонила собі падати в обійми зневіри. Жодних варіантів більше не було — з Чорногори треба втекти раніше, ніж її змусять наблизитися до вівтаря
хоча
б
на крок.
Коли вони піднялись другими сходами, біль був такий нестерпний, що Ківа відчайдушно намагалася чимось відвернути думки і сказала, мабуть, злегка необачно:
— Я знаю про вас з Міррин. — Коли принцеса напружилася поряд із нею, вона продовжила не так впевнено: — Мені шкода за Вошелла.
Серафіна знову розслабилася і легенько, але щиро всміхнулась Ківі:
— Вошелл — добрий чоловік. Мені більше болить за нього, ніж за себе. Він заслуговує на когось, хто любитиме його так, як я не можу.
— Ви теж на це заслуговуєте, — мовила Ківа. Навіть якщо дівчина зневажала Міррин за її зраду, вона все ще могла зрозуміти,
чому
принцеса Валлентіс стала спільницею Зулейки. Любов задурила їм усім голови.
— Міррі і я… — Серафіна сумно похитала головою. — Нам не судилося бути разом.
У її голосі чувся глибокий біль, той самий, що віддзеркалювався на обличчі.
Ківа співчувала їй. За мить сказала:
— Я чула, що заручини — це ідея вашого брата. Чому ви погодилися на це?
Серафіна зітхнула:
— Вам не зрозуміти.
— Може, — відказала Ківа. — Але я хотіла б спробувати.
Хай там як, принцеса здавалася тільки ще нещаснішою.
— Він — це все, що в мене лишилося на цьому світі. Якщо я не послухаюся його… — Вона злегка здригнулася. Однак потім щось у ній змінилося, ніби вона раптом пригадала, що розмовляє з нареченою Навока. — Він не завжди жахливий. Він може… може захищати.
«Радше ревно обстоювати своє», — гірко подумала Ківа.
— І винагороджує тих, хто йому вірний, — продовжила Серафіна. Здавалося, що вона була певна — якщо перерахує якості Навока, це змусить Ківу пробачити те, як він з нею поводився.
Мучив
її. — Також він неабияк амбітний і цілеспрямований.
— Такий, що аж хоче захопити королівства, які йому не належать, — пробурмотіла Ківа.
Серафіна знову напружилася і цього разу не розслабилася. Її голос став низьким, коли вона сказала:
— Я не виправдовую того, що брат з вами зробив. У нього такий характер, але він не завжди дає волю кулакам. Його вчинок неправильний, хоч як на це подивитися. Але я просто… — вона зиркнула вбік, зелень її очей потьмяніла. Здавленим від емоцій голосом вона поділилася: — Пізно вночі, коли світ засинає, я дивлюся на зорі й уявляю, як усе могло би бути по-іншому, в інакшому житті. Мрію про сім’ю, яку хотіла б мати, про свободу, яку так давно хотіла відчути. Про когось, хто любитиме мене так, що зможе врятувати від цього всього. — Вона глянула під ноги. — Вошелл не той, кого я чекала, але він піклуватиметься про мене. І знаю, що вам це здається маячнею, але я робитиму брата щасливим. Для мене це щось означає — навіть якби хотіла, аби було навпаки. — Вона сумно глянула на Ківу й повторила: — Він усе, що в мене лишилося.
Серафіна помилялася, адже Ківа все-таки
розуміла
, і ба більше — могла пояснити. Вона знала силу родинних зв’язків і як вони можуть впливати на вірування та вчинки. Серафіна була дуже маленькою, коли лишилася без мами, а не так давно — й без батька. Якщо вона піде проти бажань Навока, то ризикує втратити і його, а відтак лишитися на самоті. Ківа як ніхто розуміла цей страх, і поки одна її частина хотіла розбуркати Серафіну й наказати піти проти брата, інша частина хотіла обійняти дівчину й запевнити, що все буде добре — навіть якщо вони обидві знали, що це не так.
— Знаєте, — мовила принцеса, коли вони нарешті підійшли до Ківиної спальні. Її голос був удавано піднесеним, так ніби хотіла забути все, про що говорила хвилину тому. — Я тільки усвідомила, що нас так ніколи й не представили нормально одна одній.
— Думаю, нас уже давно не треба представляти, — відказала Ківа, стримуючи стогін, коли відчула новий приплив болю.
Серафіна гмикнула на знак згоди.
— Незважаючи на обставини, я з нетерпінням чекаю пізнати вас краще, Ківо Корентін. — Її слова були сердечними й чесними. А потім вона тихо додала: — Обіцяю, не все буде погано. І також обіцяю вам допомагати на кожному кроці цього шляху.
Ківа швидко збагнула, чому Серафіну всі так любили. Неможливо було не перейнятися її ніжністю й щирою добротою. У тому, що Навок вважав слабкістю Серафіни, Ківа бачила тільки силу.
Але попри це, у неї не було наміру лишатися в Мірравені так довго, щоб довелося пристати на пропозицію принцеси.
— Дякую, — сказала Ківа, не видаючи своїх планів. — Мені треба вся допомога, яку можу отримати.
Усмішка Серафіни була широкою і солодкою.
— То заведімо вас всередину й покладімо відпочити, — мовила вона біля дверей спальні. — Я знайду мадам Меріт і скажу послати по цілителя.
Ківа швидко обдумала свої варіанти й відповіла:
— Це може зробити Брінн.
Якщо в камеристки буде причина залишити кімнату, Ківа зможе піти непоміченою. Жоден біль світу не зупинить її від того, щоб сповна скористатися такою нагодою.
— Брінн? — запитала Серафіна, коли вони ступали через дверний прохід.
— Моя камеристка, — відповіла Ківа. Вона підвела погляд і побачила дівчину, про яку говорила. Та завмерла в дальньому кінці кімнати. Її важко було помітили, сховану в тіні щойно розшторених вікон, але Ківа легко впізнала знайому постать.
— Господи, моя леді, ви поранені! — вигукнула Брінн і поспішила до ванної кімнати. Звідти вона крикнула: — Я дістану чисту білизну!
— Леді потрібен цілитель! — крикнула Серафіна до Брінн і допомогла Ківі лягти в ліжко.
— Я зараз же його покличу, ваша світлосте! — відповіла камеристка так голосно, щоб вони почули. Вона не повернулася, і Серафіна нахмурилася.