Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 36 из 158

Глава 18

РОЗДІЛ ВОСЬМИЙ

Заледве Ківа встигла розвернутися і пригнутися, як магія Ксуру врізалася в неї. Вогняна куля вдарила її в оголене плече. Якби вона влучила прямо в дівчину, то завдала б значно більше шкоди. Натомість лише відбилася від Ківи. Однак тіло миттю пронизав пекучий біль, від чого дівчина скрикнула й скрутилася.

Ківа здригнулася, коли повернула голову, щоб оглянути рану, але єдине, що побачила, — це…

Ківу занудило від вигляду власного тіла — обпаленого й у пухирцях.

— Це неприємно, — сказав Навок. Вона повернулася до нього обличчям, по її щоках текли сльози. — Вилікуй себе, і тобі стане краще.

Біль був таким сильним, що Ківі важко було

думати

, не те щоб відповідати. Проте крізь зціплені зуби вона прогарчала:

— Я

не

можу

, виро…

— Хочеш ще раз? — перебив король. — Бо Ксуру може продовжувати цілий день.

Чоловік-аномалія вишкірився, і ще один вогник затанцював на його долоні. Ківа здригнулася — від цього руху смикнулася обпалена шкіра, а вилиця й досі пульсувала. Звичайно, синець на обличчі й поряд не стояв з тим болем, який розтікався по її плечу та верхній частині спини.

— Якби ти просто

послухав

…

— Що тобі треба, щоб виконати мій наказ? — знову перебив її Навок і нахилився вперед на троні. Він кивнув Ксуру й наказав: — Ще раз.

Рот чоловіка-аномалії розплився в посмішці. Він підняв руку знову, готуючись випустити вогонь на Ківу.

—

НІ

! — закричала дівчина. Її голос надломився, коли вона підвела обидві руки вгору, щоб захиститися.

— Що, в ім’я вічносвіту, тут відбувається?

Почувши м’який жіночий голос, Ксуру виглянув з-за Ківи й швидко загасив свою магію. Вона теж простежила за його поглядом і побачила молоду жінку, яка входила в тронну залу з молодиком. Обоє були вдягнуті у вишукане дорожнє вбрання.

— Наве? — напирала дівчина. Її каштанове волосся було темніше, ніж у короля, й мерехтіло золотавими пасмами, обпаленими сонцем, а очі мали спокійний відтінок блідо-зеленого. Усе в ній було ніжним: від порцелянової шкіри до рис обличчя, схожих на піксі{4}.

Її супутник мав геть інакший вигляд, хоч і не менш ефектний. Шкіра його насиченого темно-коричневого кольору, тіло худе, але з чіткими обрисами м’язів, чорне волосся коротко підстрижене, а на брові виблискувало золоте кільце. Він був такий привабливий, що Ківа не могла відвести від нього погляду, хоч і готова була лізти на стіну від болю.

— Тебе це не обходить, Серо, — відповів Навок. З цього Ківа припустила: новоприбулими виявилися його сестра з нареченим.

— Це так ти вітаєш її після стількох місяців розлуки? — запитав Вошелл. Його голос із ледь вловимим акцентом був глибоким і медовим… а ще кипів від злості.

Ківа здивувалася. У виразі обличчя принца не було й натяку на слабкість, про яку говорив Навок. Ба більше, Вошелл дивився на мірравенського короля грізно.

— Не хвилюйся, Воше, — втомлено мовила Серафіна й поклала долоню на його руку. — Я хотіла б знати, що ми перервали, коли… — У неї перехопило подих, коли Ківа легенько повернулася і ненавмисно показала свій опік.

Спочатку Серафіна йшла до трону звичайною ходою, але після того як побачила Ківину рану, так прискорилася, що її дорожний плащ розвівався позаду неї. А уповільнилася лише тоді, коли помітила переляканий погляд Ківи, який та не змогла приховати.

— Усе гаразд, — заспокійливо мовила Серафіна. Коли вона підійшла доволі близько, то спробувала краще роздивитися рану, але насторожена й непевна Ківа відсунулася від неї.

— Це ти зробив?

Ківа думала, що розлючений Вошелл звернувся до неї, але потім зрозуміла, що він досі дивиться на Навока, ще напруженіше, ніж до цього.

Погляд короля блиснув пересторогою, але коли відповів, голос його був спокійним, навіть знудженим:

— Моя незграбна наречена спіткнулася і наткнулася на люмонієвий ліхтар. На вигляд гірше, ніж є насправді.

Серафіна втупилася в розгарячілу пульсівну Ківину щоку й звузила очі.

— А що з її обличчям, братику? — запитала принцеса. Її голос досі м’який, але, на подив Ківи, здавалося, що вона ось-ось зірветься. — Люмонієвий ліхтар і тут постарався? — Сера показала на синець із відбитками руки на Ківиному передпліччі. — І тут?

Навок стиснув зуби.

— Я ж казав, незграба.

Ксуру кивав поряд із ним. Ківа ненавиділа їх обох.

Серафіна підняла підборіддя.

— Незграба чи ні, моя майбутня сестра поранена. Я проведу її до кімнати й переконаюся, що рани лікуватимуть.

Потім трапилося щось дивне — Навок розсміявся. У його сміхові не було нічого доброго, а лише підле й злісне. Серафіна помітно напружилася, ніби пошкодувала, що дібрала саме ці слова.

— Досі хочеш заповнити порожнечу після всіх тих років? — глузливо запитав Навок. — Я мав знати, що

моє

весілля принесе

тобі

радості більше, ніж мені. — Він хтиво глянув на Ківу й додав: — Хоча шлюбна ніч не повинна розчарувати. Принаймні це єдине, чого я завтра чекатиму з нетерпінням. — Він раптом змовк. — Якщо зможу так довго чекати.

Тепер горіло не тільки Ківине плече, а ще й страх і відраза обпалили її вени.

— Ніхто не змушує тебе одружуватися, — сказав Вошелл Навоку, його рот скривився від огиди. — І цей твій задум, про який говориш. Обережніше зі словами.

Навок гордовито зиркнув на нього:

— А то що, Воше?

Принц Карамору не відступив, як цього, очевидно, очікував Навок.

— Інакше в нас з тобою буде набагато більше проблем, ніж уже є, — не вгавав Вошелл.

Король відкинувся на спинку трону й задумливо глянув на свого союзника. Він видавався таким, ніби щось подумки вираховував.

— Здається, після нашої останньої розмови щось трапилося.

— І правда, — коротко сказав Вошелл. — Нам треба багато чого обговорити. — Його погляд ковзнув кімнатою, від тремтливої Ківи до нетерпеливого Ксуру, і додав: — Наодинці.

Інтерес Навока запалився, хоч він і не міг приховати свого роздратування. Ківа не знала, що його злило більше — те, що вже не міг мучити Ківу чи що Вошелл не поводився як безвольний дурень. І так само не переймалася цим. Адже що довше вона стояла там, то сильніше в неї виникало бажання виблювати — чи померти.

Наче відчувши біль Ківи, Серафіна ласкаво на неї глянула й сказала:

— Ходімо. Треба оглянути ваші рани.