Страница 33 из 158
— Це не твоя провина, — запевнила її Ківа. — Може, ти знаєш, чого він хоче? Весілля, — у неї язик не повертався сказати це вголос, — не раніше ніж завтра.
Брінн підібрала чистий одяг для Ківи й завела її до ванної кімнати.
— Це може бути що завгодно. Сьогодні мають повернутися його сестра з принцом Вошеллем. Можливо, вони вже тут і він хоче, щоб ви зустрілися з ними?
Ківа сподівалася, що все саме так. Їй цікаво було побачити родичів короля, особливо жінку, у яку закохалася Міррин. Але попри це, зрив плану дорого коштуватиме. Кожна втрачена хвилина — це ще одна нагода знайти спосіб, як втекти із замку.
Брінн уміло допомогла Ківі одягнути іншу сукню, цього разу чорну. Тканина прилягала до її тіла й підкреслювала вигини, які поволі починали відновлюватися, і натяк на м’язи від тренувань.
— А є взагалі якийсь
нормальний
одяг? — запитала Ківа, насупившись через черговий непристойний розріз на нозі. Вона, звичайно, була вдячна, що цього разу він був не таким відвертим, хоч корсет все одно тягнувся по діагоналі до одного плеча, а інше ж лишалося голим.
— Перепрошую, — мовила Брінн. — Його величність…
Ківа зітхнула.
— Дай-но здогадаюся: він сам його вибирав.
— Це ви ще не бачили, що він вам підготував на весілля, — пробубоніла камеристка з відразою, коли почала укладати Ківі волосся.
Від цих слів Ківу занудило, але те, як це було сказано, зупинило її.
— Вам не дуже подобається Навок, так?
Замість того щоб вдати налякану чи стати на свій захист, Брінн, на подив Ківи, пирснула.
— Він не той тип людей, який викликає симпатію. Навіть його сестра не любить перебувати поряд з ним. І це притому, що вона найприємніша та найдобріша людина, яку ви тільки коли-небудь зустрічали. Якщо це вам нічого про нього не каже, то не знаю, чи щось інше зможе.
З кожною миттю повага Ківи до камеристки зростала. Вона обережно запитала:
— Минулої ночі ви сказали, що пробули тут всього кілька місяців. Він…
зробив
щось, що змусило вас так про нього думати?
Брінн припинила вкладати волосся й повернулася, щоб зустрітися поглядом з Ківою.
— Ні, нічого такого. — Вона показала на своє вбрання: — У такому одязі я легко могла би бути елементом декору. Або його давно втраченою матір’ю, і він ніколи б не дізнався, адже жодного разу на мене нормально так і не глянув. Він думає, що слуги нижчі за нього, тому поводиться з нами як… наче з порожнім місцем. — Її погляд став пустотливим, коли вона поділилася: — Скільки було разів, коли я прибирала в його кімнатах, а він продовжував наради й навіть не знав, що я теж там. Ви
не
повірите
, що мені довелося почути.
Незворушно, так, ніби вона щойно не зізналася, що володіє потенційно дорогоцінною інформацією, Брінн повернулася до Ківиного волосся і зробила складну зачіску з блискучими намистинками, вигадливо вплутаними між пасмами.
— А це не… занадто? — ледь чутно запитала Ківа, коли глянула на себе в дзеркало.
— Ви наречена короля, — мовила Брінн і виштовхала її з ванної кімнати назад до спальні, де вже чекав сніданок — переповнена таця з фруктами та випічкою. — Це ніщо.
Ківа скривилася і почала їсти. Апетиту вона не мала, але оскільки в її планах того дня була втеча, то розуміла, що треба підкріпитися перед довгою дорогою в Евалон.
Хоч її і нудило, Ківа з’їла все до останньої крихти й закінчила тільки тоді, коли Брінн сказала, що час іти. Камеристка ще раз провела її замком. Обидві йшли мовчки, занурені у свої думки.
— Якісь попередження цього разу? — запитала Ківа, коли вони підійшли до величезних позолочених дверей. З обох боків знову, ніби статуї, стояло по два Сірих гвардійці.
Замість того щоб відповісти, Брінн пальцем торкнулася амулета на шиї дівчини — сміливий крок з Ківиного боку, адже король уже висловив своє невдоволення щодо нього. Проте до весілля він дозволив його не знімати, і їй було байдуже, якщо вона хизувалася своєю відданістю просто королю в обличчя.
— Ширяться чутки про герб Валлентіс, — почала Брінн. — Кажуть, що він може мати захисну магію.
— Може, — підтвердила Ківа. — Але цей порожній. У ньому немає сили зараз.
Обличчя Брінн напружилося.
— Тоді, щоб відповісти на ваше запитання: усі попередження, які я дала вам минулої ночі, й будь-які інші, які самі вигадаєте. Навок може здаватися люб’язним, але він небезпечний і хай що хотів з вами… — камеристка похитала головою. — Просто будьте обережною, Ківо. Він не терпітиме непокори, навіть від нареченої.
Від серйозного виразу обличчя Брінн у Ківи всередині все похололо.
— Вам краще йти, — мовила камеристка. Вона мала нещасний вигляд, бо мусила залишити Ківу саму. — Я чекатиму у вашій кімнаті, коли все скінчиться.
Хоч Ківа була вдячна за підтримку, але подумки шукала спосіб утекти із замку за той короткий проміжок, коли повертатиметься від Навока до своїх покоїв. Можливо, їй вдасться вигадати якусь відмовку для вартового, і тоді…
«Ґалдрік», — пригадала Ківа й вилаялась подумки. Їй треба було спуститись у темниці, перш ніж вона зможе вибратися.
Тепер її задум зірвався. Вона розвернулася і пішла від Брінн до сірих вартових, які відчинили двері на її жест. Ківа ступала по яскраво-червоній килимовій доріжці, яка простягалася чорними мармуровими кахлями вздовж усієї кімнати аж до обсидіанового помосту з багряно-срібним троном, і тремтіла від хвилювання. Зі стелі звисали численні стяги, кожен із червоним тлом і чорною пантерою на задніх ногах, яка била кігтями й скалила зуби. На стіні позаду трону був герб Кілдаріона: дві однакові віддзеркалені пантери, обидві повернуті до щита з двома схрещеними по центру мечами. Решту стін перетинали величезні аркові вікна з краєвидом на гори та місто. Це все лише на якусь мить привернуло Ківину увагу, перш ніж вона зустрілася поглядом з Навоком. Король сидів на троні й спостерігав за кожним її рухом.
— Ти гаєш час, — обізвався він, коли дівчина зупинилася перед ним.
Ківа витримала його погляд — і не поклонилася.
— Я не спізнилася.
Навок не рухався, один лікоть недбало спирався на бильце з багряного оксамиту, кулаком підпирав щоку, а ноги простягнув перед собою. Хоч поза здавалася розслабленою, він був таким напруженим, що Ківа мимоволі відступила назад.
На його губах заграла посмішка, ніби її реакція потішила його.
— Я хочу побачити, що ти вмієш робити, — проказав Навок. — Продемонструй мені.
Ківа кліпнула: