Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 32 из 158

Глава 17

РОЗДІЛ СЬОМИЙ

Брінн чекала в кімнаті Ківи, коли Навок штовхнув ту й пішов, не зронивши ні слова.

Звичайно, її майбутньому чоловікові не цікаво залицятися до неї, але Ківа вже знала, що єдина причина, чому король хотів її, — кровний зв’язок з евалонським троном. Або, можливо, навіть дві причини, адже він, здається, думав, що вона — це зброя, яку можна використати проти її сестри.

Оце

не зіграє йому на руку. Вона вже майже спокусилася залишитись у Чорногорі, аби на власні очі побачити його протистояння із Зулейкою. Однак це не вабило її так, аби ризикнути й вийти за нього

заміж

. Ні, у пріоритеті в Ківи було втекти із замку якомога далі від Мірравену.

— Ви дуже бліда, міс, е-е-е, Ківо, — сказала Брінн, рвонула з місця, щоб зустріти її у дверях і провести до ліжка. У її сріблястому погляді таїлися тривога і занепокоєння, коли вона запитала: — Він завдав вам шкоди?

Ківу і зацікавило, і стривожило це запитання. Брінн попереджала, що Навок доволі норовливий, але думка про те, що він може завдати фізичної шкоди, не приходила в голову.

— Ні, все гаразд, — відповіла вона й опустилась на оксамитові ковдри та ледь стрималась, щоб не обійняти подушку в пошуках спокою. Ще не час віддаватися своїм емоціям чи цікавитися, чому Тільда піднесла її Навоку на блюдечку. Почуття і запитання можуть зачекати — зараз їй потрібен план.

Також їй треба було, щоб Брінн пішла. Інтуїція, звичайно, підказувала, що камеристці можна довіряти, але загроза того, що вона може бути донощицею, залишалась високою.

Відчувши, що Брінн ось-ось запитає, що сталось у приймальні Навока, Ківа швидко сказала:

— Такий довгий день. Я б хотіла лишитися на самоті.

Брінн скривилася й опустила погляд на криваво-червоний килим.

— Я перепрошую, але мадам Меріт сказала мені залишатися з вами. Якщо раптом уночі вам щось знадобиться. — Вона вказала на солом’яний матрац у дальньому кутку розкішної кімнати, який Ківа не помітила. — Обіцяю, ви навіть не помітите, що я тут. Поки не покличете мене.

Тепер не дивно, чому її не замикали у кімнаті. Ківу цікавило це запитання двічі, коли вона залишалася тут. Брінн знатиме, якщо дівчина спробує звідси вибратися.

Ківа тихо вилаялася, але потім змусила себе зробити глибокий вдих і визнати, що вже пізно, а думки надто плутані, щоб зараз вигадувати якесь рішення. Їй досі треба було поговорити завтра з Ґалдріком, тому доведеться зачекати, щоб зробити якийсь крок, а тоді…

«А що тоді?» — запитала себе Ківа. Навіть якщо вона

все

-

таки

зможе

втекти з Чорногорського замку — що, як казала вартова, неможливо, — який наступний крок? Їй треба повернутися до Евалону. Проте її рідне королівство здавалося так далеко, що з таким самим успіхом вона могла спробувати дістатися Місяця.

— Дуже перепрошую, — мовила Брінн, перервавши тривожний потік Ківиних думок, — але я… — вона зупинилася, насторожено зиркнула й лише тоді продовжила: — Мені казали, що я надто допитлива як для покоївки. Це моя найгірша риса. — Вона заламала пальці, потім набралася сміливості й запитала: — Ви не знали про одруження, так? Ви раніше запитували, коли

їхнє

весілля? Ви не усвідомлювали, що воно

ваше

?

Камеристка могла бути допитливою, а ще вона була проникливою.

— Не мала жодного уявлення, — визнала Ківа. — Гадала, він одружується з моєю сестрою.

— Це все ж хороша новина, так? — запитала Брінн з надією в голосі, але з пронизливим виразом обличчя. — Ви Корентін. Ваша сім’я зараз керує Евалоном. Якщо вийдете за короля Навока, то об’єднаєте два королівства кровно.

Ківа втомлено похитала головою.

— Я вже говорила вам раніше, що моя сестра вкрала корону. Вона не належить нам. Що швидше сім’я Валлентіс повернеться на трон, то краще. І повірте мені,

останнє

, чого я хочу, — то це вийти заміж за когось схожого на Навока. Він може вигадувати що завгодно й скільки завгодно, але я ніколи не допоможу йому отримати Евалон. — Ківа швидко замовкла, згадавши, з ким говорить, а потім усвідомила, що це зовсім не має значення. Навок уже знав про її почуття — якщо поділиться ними з камеристкою, то навряд чи погіршить ситуацію.

Брінн довго не відводила проникливого погляду від Ківи, а тоді спитала:

— Ви справді маєте це на увазі, так?

— Кожною своєю жилкою, — Ківа потерла рукою лице. — Я стомлена, Брінн. Можемо ми не…

— Звичайно. Прошу вибачення, — перепросила камеристка, поспішила до гардероба й повернулася із чистим одягом для сну. — Я розстелю ліжко для вас. Треба відпочити перед усім тим, що чекає на вас завтра.

Брінн не мала жодного уявлення. Однак, що сильніше Ківа хотіла свіжих думок перед викликами наступного дня, то важче їй було заснути. Вона довго совалася і крутилася під важкими ковдрами, перш ніж, виснажена, нарешті поринула в сон.

Наступного ранку Ківу розбудив гучний стукіт у двері. Вона підскочила в ліжку, почуваючись так, ніби щойно заснула. Думки плуталися, як павутиння.

Ківа крізь сон помітила, як Брінн поспішила до входу, але двері різко розчахнулися, перш ніж камеристка встигла до них підійти. До кімнати зайшов король Навок.

У Ківи була частка секунди, щоб обдумати свою реакцію. У ліжку вона почувалася вразливою, хотіла схопитися, але згадала про своє шовкове вбрання, і її занудило від самої думки про те, щоб постати перед ним у такому відвертому вигляді. Тому натягла ковдри до підборіддя і зиркнула на нього так, щоб він точно зрозумів, що вона думає про такий ранній візит.

Ківа помітила, що Брінн втиснулася в стіну: погляд опустила, тіло напружила, ніби сподівалася злитися із найближчим гобеленом. Вона й сама не відмовилась би зробити так само.

— Ти досі в ліжку, — зауважив Навок.

Ківа знала, що це не розумно, та все ж не втрималася, щоб не огризнутися:

— Справді? Ви впевнені?

Король був не менш привабливим при денному світлі, навіть коли сердито на неї глянув.

— Вставай, — наказав Навок. Він крутнувся на п’ятці й кинув через плече: — Якщо тебе не буде в тронній залі через пів години, я повернуся по тебе. І повір мені, ти точно не хочеш, щоб це сталося.

Він зник за дверима так само швидко, як і з’явився.

Ківа різко видихнула й вилізла з ліжка. До неї підійшла Брінн.

— Треба було вас розбудити, — мовила вона, заламуючи руки. — Утім, ви так погано спали, і я…