Страница 31 из 158
— Ходи зі мною, — сказав король, не звернувши уваги на те, що вона намагалася вивільнитись. — Думаю, тобі сподобається.
Навок не дав їй вибору й повів з приймальні. Два Сірі гвардійці, що стояли за дверима, кинулися за ними. У Ківи досі була купа запитань, але після всього почутого їй нічого не спадало на думку, ніби вона сама перемкнулася на режим виживання. Увесь час, поки вони йшли замком і спускались довгими кам’яними сходами, Ківа мовчала й збиралась з думками — і сміливістю — для того, куди вів її король.
Тільки коли опинилися глибоко під землею, вона почала пручатися знову, адже тепер усвідомила, куди він її вів.
Темниці.
— Заспокойся, — пробурмотів Навок і міцніше стиснув. — Я казав, що маю весільний подарунок для тебе. Ми тут ненадовго — побачиш його, і ми підемо звідси.
Його
? Ківа припинила вириватися, її цікавість — і страх — розпалилися.
Вони минули складний лабіринт холодних кам’яних коридорів, численних Сірих гвардійців, які охороняли в одному місці більше камер, ніж Ківа бачила за все своє життя, навіть у Заліндові, і Навок нарешті спинився.
Перед ними були іржаві залізні ґрати. За ними виднівся малий простір, освітлений єдиним люмонієвим ліхтарем, прикріпленим до стіни з обсидіану. У кутку камери стояв тонкий піддон, завалений обдертими ковдрами — чи, скоріше, Ківа так думала, але потім ці ковдри почали
рухатися
.
Раптом з-під них виник чоловік. Він повільно підіймався, ніби усвідомив, що має компанію. Побитий гвардійцями, з обвітреним припухлим обличчям у синцях, він невпевнено похитувався на ногах. Ківа полегшено видихнула, коли зрозуміла, що нічого в ньому не було знайомим — ні жирне темне із сивиною волосся до плечей, ні неохайна борода, що росла на його квадратному підборідді. Він же уп’явся в Ківу своїми бездушними карими очима, широко розплющеними від шоку.
— Ківа? — прохрипів він. Його низький голос був майже беззвучний, так довго він уже мовчав.
Вона несвідомо відступила назад, але Навок стримав її.
— Дозволь мені представити Ґалдріка Шау, — сказав король. Його привабливе обличчя світилося радістю, коли він спостерігав за її реакцією. — Як ти знаєш, він був близьким знайомим твоєї матері. Ґалдрік матиме змогу розказати тобі все, що захочеш знати про неї за десять років вашої розлуки. — Навок рукою вказав на чоловіка в синцях: — Вважай, що він буде твоєю потіхою у вільний час.
Ківа втупилася в чоловіка й тепер збагнула, хто це — колишній ватажок бунтівників, друг і наставник її матері. Вона не могла повірити, що цей чоловік стояв перед нею.
Здебільшого тому, що його вважали мертвим.
«Ґалдрік перший усвідомив, що вона зникла, тому пішов за нею. Можливо, намагався зупинити, — сказав Торел, коли розказував про те, як Тільда вибралася з табору бунтівників і вирушила в Мірравен. — Але він так і не повернувся. Усе, що ми знайшли, — його закривавлений плащ».
Тор і Зулейка припустили, що Тільда вбила Ґалдріка, і заявили, що ближче до кінця вона збожеволіла. Проте байдуже, нападала жінка на нього чи ні, він точно вижив, а після цього, мабуть, пройшов за нею весь шлях до Задрії.
Ківа швидко подумки вирахувала й зрозуміла, що Тільда прибула до Заліндова шість місяців тому. Це означало, що Ґалдрік був замкнений у темниці Навока пів року без найменшої надії на визволення, адже бунтівники вважали, що він мертвий.
— Це справді ви? — прохрипів Ґалдрік і хитнувся ближче до ґрат. Він так само не відводив від неї погляду, а потім прошепотів: — Це ви. У вас мамині очі.
Ківа затамувала подих, коли усвідомила, що цей чоловік знав її матір краще, ніж, мабуть, будь-хто інший. Він знав, як Тільда перетворилася із жінки, яка ніколи не хотіла чіпати свою магію, на ту, хто використовував її, щоб безплатно зцілювати інших, а потім на людину, яка піддалася дияволу й стала чудовиськом. Він бачив її на кожній стадії цього перевтілення. У нього були відповіді на запитання, які Ківа навіть не знала, як
почати
ставити.
Але… вона також не хотіла робити цього при зайвих вухах, особливо якщо це слухатиме Навок.
— Я хотіла б поговорити з ним особисто, прошу, — ледь чутно мовила Ківа.
— Не сьогодні, — відповів король.
Він почав відтягувати її.
— Ні, чекайте…
— Не сьогодні, — повторив Навок твердо. — У тебе була довга подорож. Відпочинь, а завтра зможеш його навідати знову.
Ківа обернулася через плече, шукаючи невідривного погляду Ґалдріка, коли її вели коридором. Він нічого не викрикував і не просив звільнити його. Але у виразі обличчя читалася обіцянка.
І біль.
Не від синців — а від того, що побачив
її
. Які б почуття це не викликало, кожен погляд на неї
ранив
його. Чи то через те, що зробила її мати, чи, можливо, через те, як сильно він сумував за друзями. Проте приводів сумніватися у зв’язку, який був між ним і Тільдою, не було. І так само не було сумнівів у тому, як сильно він хотів поговорити з Ківою.
Завтра, сказав Навок. Вона може зачекати ще день.
Проте коли назад до кімнати її протягли по такій великій кількості сходинок, Ківа знала, що більше не може чекати. Адже за два дні її змусять вийти заміж, і це означало, що їй треба втекти з Чорногорського замку якнайдалі, перш ніж вона поєднається з королем назавжди.