Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 29 из 158

Проте Ківа знала, що не варто їй сліпо вірити. Тим паче в такому місці, як Чорногорський замок.

— Ідіть, — підштовхнула Брінн. Тоді подала сигнал найближчому вартовому, який постукав у двері і відчинив їх. — Усе буде гаразд. Просто пам’ятайте мої слова.

Ківа глитнула й прокрутила в пам’яті все, через що пройшла за свої сімнадцять років. Вона може зустрітися з королем, навіть доволі жорстоким, особливо якщо це означає, що нарешті отримає відповіді. Норовливий чи ні, Навок скоро стане її зятем, і в нього немає причин шкодити їй. Вона зустрінеться з ним, запитає, що її цікавить, і залишить його займатися своїми справами.

Таким був Ківин план, тож вона випросталася, кивнула Брінн на знак готовності, потім минула вартових і увійшла в приймальну короля. Всередині все від підлоги до стелі виявилося таким самим чорним, яскраво-червоним і сріблястим. Під дальньою стіною тріскотів камін, який одразу ж привернув її увагу. Попереду нього відвернутими від входу стояли два оксамитові дивани, на одному хтось уже лежав.

Король Навок не обернувся, коли вартові зачиняли за Ківою двері. Вона бачила лише його потилицю, волосся кольору блискучої бронзи, рясно всіяне каштановими й мідними відтінками, від чого воно ставало таким же вогняним, як і полум’я за решіткою.

Ківа нерішуче стояла біля дверей і не знала, що їй робити.

— Не соромся, — гукнув Навок, так і не глянувши на неї. Він говорив лагідно та ввічливо, акцент був, але не такий помітний, як у всіх, кого вона зустрічала в королівстві. — Підійди ближче і дай мені тебе роздивитися.

Неприємне відчуття поповзло по Ківиній спині, особливо коли вона пригадала слова Брінн, що він сам вибрав цю відкриту сукню. Але все ж змусила себе пройти вперед, минула вільний диван й опинилась між Навоком та каміном. Вона робила все, як говорила камеристка: не підводила погляду і нахилилася, щоб поклонитися. Ківа добре пам’ятала про глибокий виріз сукні, але герб Валлентіс цілковито прикрив її груди, а от з розрізом на нозі зробити нічого не вдалося, і багряна тканина до непристойності задерлася.

Ківа пам’ятала про попередження Брінн, тому нахилилася якомога нижче, та здавалося, що Навок змушує її стояти в такій позі цілу вічність. Вона заскреготіла зубами й уже хотіла зміряти його поглядом, але він нарешті наказав:

— Підводься.

Ківа випросталася. Камін був так близько позаду, що на спині відчувалося його пекучий жар. Вона не підходила, адже це означало б наблизитися до Навока. Так само не сідала й на вільний диван, а чекала його дозволу на це — дозволу, якого він не давав.

Коли Ківа підвела очі, щоб глянути на нього, хоч Брінн радила цього не робити, то побачила, що він роздивляється її з голови до п’ят. Сироти виступили на її тілі ще сильніше. Замість того щоб зосередитися на цьому, вона дивилася у відповідь і намагалася приховати враження, яке створив на неї чоловік у всьому чорному, що розлігся на дивані.

Якби Ківа роздумувала, який вигляд має Кілдаріон, вона уявила б когось із ненавистю в очах і грубим обличчям, тобто такого ж неприємного зовні, як і всередині. Проте Навок був… не такий. Навіть коли він лежав, проглядалася його міцна здорова статура й широкі м’язисті плечі. А його обличчя…

Ківа стиснула губи від легкого роздратування, що жорстокий північний король може мати

такий

вигляд.

Він мав світло-карі очі, густі вії, які ставали виразнішими через вогняне волосся, а квадратну щелепу припорошила рудувата щетина. Він не був привабливим у класичному значенні — він був чимось більшим. Міцним. Диким.

Небезпечним

.

— Ну хіба ти не хорошенька? — нарешті протягнув він і збовтав рідину бурштинового кольору в кришталевому келиху.

Ківа звузила очі й прикусила язика, аби не сказати чогось такого, за що могла опинитися в темниці.

— Де Зулейка? — запитала вона.

Навок не відповів.

Жар починав неприємно пощипувати неприкриту спину Ківи, але вона не зрушила з місця і не звертала уваги на тріскуче вогнище позаду. Не в змозі витримати його мовчання, Ківа тиснула далі:

— Я можу поговорити з нею?

Навок зреагував на це задоволеною посмішкою:

— Востаннє, коли я бачив твою сестру, вона запроторила тебе в Заліндов. Так хочеться реваншу?

Ківа схрестила руки й одразу ж усвідомила, що цей рух лише сильніше відкрив її декольте, тому швидко їх опустила.

— Я зараз тут, хіба ні? Вона змусила ваших вартових витягти мене з в’язниці перед вашим весіллям, і я хотіла б знати навіщо.

Навок схилив голову набік і перепитав:

— Моїм весіллям?

— Вашим із Зулейкою, — відповіла Ківа. Втрачаючи терпіння, вона була не в змозі втримати свій сарказм, тому додала: — Вітаю, яке їхало, таке й здибало. Коли щасливий день?

Король залився сміхом, і цей звук тривожно задзвенів у її вухах. Він поставив келих на підставку біля крісла, елегантно підвівся і рушив вперед просто на Ківу. Вона ледь стрималася, щоб не відступити назад. Почасти, бо не хотіла здатися наляканою, а почасти, бо відходити й так не було куди — позаду був камін.

— Вона не сказала тобі, так? — запитав Навок. Його очі блищали від радості. — Ти справді не маєш жодного уявлення.

Тривожні дзвони ставали такими гучними, що згодом Ківа, крім них, зовсім нічого не чула.

— Не сказала мені що? — ледь спромоглася запитати, хоч якась її частина вже здогадувалася, що зараз почує. Навіть якщо не вірила —

не

хотіла

вірити в це.

— Я одружуюся не з твоєю сестрою, — промовив король Навок і розплився в темній задоволеній посмішці. — Я одружуюся

з

тобою

.