Страница 28 из 158
— Я побачу сьогодні сестру? Перш ніж зустрінуся з королем? Я справді… було б добре, якби змогла поговорити спершу з нею, — швидко додала дівчина. — Навіть більше, чи ви не знаєте, мій брат тут? Торел. — Він хоч знає, де Ківа зараз і де була?
Брінн перестала відтирати Ківині нігті.
— Мені наказали не відповідати на ваші запитання, аж поки Навок поговорить з вами сам.
Ківа підняла брову:
— Навок?
— Король Навок, — швидко виправилася Брінн. — Пробачте.
Ківа не звернула уваги на безцеремонність камеристки.
— Можете принаймні сказати, коли буде весілля?
Запала тиша, а тоді Брінн закусила губу й мовила:
— Перепрошую, міс… е-е-е, Ківо. Спершу ви маєте поговорити з королем.
Ківа засмутилася, хоч і розуміла, чому камеристка така небагатослівна.
— Забудьте, — пробубоніла вона — Я почекаю і запитаю в нього сама.
Ківа з таким нетерпінням чекала явно
не
цього
, але й приїхала сюди не для того, щоб ховатися у своїй — хоч і розкішній, не приховати — ванній.
Щойно Брінн відмила дівчину, то допомогла їй вдягнути сукню з яскраво-червоного шовку — вбрання офіційніше, ніж усе, що Ківа носила в Річковому палаці, якщо не брати до уваги бал-маскарад. І спереду, і ззаду сукня була зухвало коротка, а розріз сягав майже стегна, тому в неї аж руки свербіли тримати обидві сторони разом.
— Чи є якась накидка, яку можна одягти поверх цього? — запитала Ківа й показала на те, що груди й ноги лишилися зовсім не прикритими. — У цьому можна побачити весь Вендералл.
Останню фразу вона сказала не так уже й тихо. Брінн прокашлялася, щоб приховати сміх, її сріблясті очі блищали, але потім ураз посерйознішала й сказала:
— Перепрошую. Його величність вимагають, щоб ви були в цьому.
Із виразу обличчя камеристки було зрозуміло все, що треба знати про її ставлення до короля і як він відреагує, якщо його не послухатися. Ківі було незручно, але вона не хотіла, щоб у Брінн були проблеми через таку дрібницю, як сукня; отож, дівчина поправила амулет, щоб його точно було видно. Брінн допитливо зиркнула й, очевидно, боролася з бажанням запитати про герб Валлентіс, але притримала язика й стала укладати Ківине волосся, аж поки воно хвилями почало спадати по спині.
Тільки потім камеристка відійшла назад і сказала:
— Красуня.
Ківа не почувалася красунею. Вона почувалася посміховиськом —
ледь
прикритим
посміховиськом, — але кивнула на знак вдячності. Вона хотіла зустрітися з Навоком, щоб якомога скоріше повернутися в кімнату й обдумати подальші кроки.
Брінн вирішила, що Ківа готова, тому вийшла з кімнати в коридор і почала спускатися гвинтовими сходами. Вони минули всього з десяток людей — інші покоївки й слуги, вдягнуті в таке саме чорне з червоним убрання, як і Брінн, а також солдатів у сірому, які вартували в різних коридорах чи стояли на чатах біля зачинених дверей. Тільки коли дійшли до тихого закутка, де нікого не було видно, Брінн заговорила:
— Можна… якщо ви, звичайно, не проти, запитати…. — почала вона, а потім змовкла.
— Давайте, — заохотила її Ківа.
— Просто кілька місяців тому ширилися чутки, що ви вижили у Випробуванні Ордаліями, а потім втекли з в’язниці Заліндов, — сказала Брінн запинаючись.
— Так і є, — підтвердила Ківа, — але тільки тому, що мені допомогли.
— Тож я перепрошую, але як… — Брінн прокашлялась і видавалася зніяковілою. — Я чула, що Сірих гвардійців відправили забрати вас звідти. Це правда?
«Сірі гвардійці — ідеальна назва для солдатів Навока», — подумала Ківа.
— Так, — відповіла дівчина. Потім відповіла на те, що Брінн намагалася запитати: — Не уявляю, як багато ви знаєте про те, що трапилося в Евалоні, але в ніч, коли моя сестра вкрала корону, було завдано багато непоправної шкоди. Зулейка знала, що я не схвалюю її дій і що намагатимуся зробити все можливе, аби виправити ситуацію на краще, тому вони з Міррин Валлентіс дали мені наркотики й таємно відправили до в’язниці, щоб я не змогла допомогти друзям повернути королівство.
Очі Брінн розширились від здивування, і вона перепитала:
— Ваші друзі?
— Джарен Валлентіс… Тобто принц Деверік, — виправилася Ківа. Її серце забилося частіше лише від того, що вона вимовила це ім’я, — і його кузен, Кальдон. Та інші.
Обидві довго мовчали, поки минали ще один прогін обсидіанових сходів, а тоді Брінн сказала:
— Хіба дружба з принцом не суперечить усьому, що обстоює ваша родина? Про ворожнечу Корентін–Валлентіс ходять легенди.
— Казала ж вам, що це довга історія, — відповіла Ківа, не в змозі приховати біль у голосі. — Проте Джарен і Кальдон… — її горло стиснулося. — Дуже важко не любити їх.
Коли Ківа глянула на Брінн, то побачила, що камеристка пильно дивиться на неї, ніби намагається зрозуміти, бреше та чи ні.
— Вірте мені, — промовила Ківа, ніби обороняючись, — якби ви зустріли їх, то зрозуміли б. — А потім згадала, що раніше принци відвідували Задрію в дипломатичних цілях, тому запитала: — Чи ви
бачили
їх? Як давно ви тут працюєте?
— Усього кілька місяців, — відповіла Брінн. — Якщо протягом цього часу вони й приїздили, то я їх не бачила.
Ківа хотіла запевнити, що жоден із них тут не був — обидва надто зайняті переживанням її драми, спочатку в Заліндові, потім у Валленії, — як камеристка спинилася перед зачиненими подвійними дверима з двома Сірими гвардійцями по обидва боки. Вона переминалася з ноги на ногу, кидала погляд то на вартових, то знову вбік, ніби обдумувала свої наступні слова.
Нарешті нахилилася ближче й прошепотіла:
— У короля дуже важкий характер. Пильнуйте, щоб ви достатньо низько поклонилися, і не підіймайтесь, аж поки він не накаже вам це зробити. Не говоріть без його дозволу. Не затримуйте погляд занадто довго, інакше він подумає, що ви кидаєте йому виклик. Не йдіть без його згоди. Поводьтеся з ним як із дикою твариною — такою, що може кинутися на вас будь-якої миті.
Ківа й так хвилювалася через цю зустріч, а тепер у неї все похололо всередині.
— Ви не йдете зі мною?
Брінн похитала головою, і в її погляді промайнуло щире вибачення.
— Один із Сірих гвардійців проведе вас назад до кімнати, коли все скінчиться. Я чекатиму там.
Це втішило Ківу, хоч і не сильно. У камеристці було щось таке, що вабило. Можливо, її щирість та мовчазна вірність, які свідчили, що їй можна довіряти.