Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 27 из 158

Ківа спіткнулася на сходах і глипнула на жінку. Та навіть не глянула в її бік, а просто дала знак двом візникам і солдатам, які верхи супроводжували їх протягом подорожі. Ті коротко кивнули і поїхали вглиб замкового двору, ймовірно, у пошуку конюшень чи казарм.

Тепер Ківа нарешті побачила, що земля навколо була на подив рівною, неначе давній бог лезом зрізав верхівку гори й заклав фундамент величезного замку, що височів над містом, ніби корона. Якби не шалений страх, вона, вражена побаченим, відчайдушно хотіла б роздивитися кожен закуток. Натомість від хвилювання на її шкірі виступив піт, хоч на вулиці було холодно. Це тривожне відчуття лише посилилося, коли вартова штовхнула її на сходи.

У жінки, яка вийшла привітатися з ними, було сиве волосся, затягнуте в низький пучок, і густо помережана зморшками шкіра. На ній була чорна сукня й криваво-червоний фартух, затягнутий на талії. З виразу її обличчя стало зрозуміло, що вона мала мільйон важливіших справ, замість того щоб стовбичити тут.

Ківа ступила крок вперед — власне, її знову підштовхнула вартова — і сказала:

— Е-е-е, вітаю, я Ківа Мер… е-е-е, Корентін. А моя сестра…

— Я мадам Меріт, економка, — перебила дівчину сивочола. У її голосі чувся легкий акцент, а мова була витонченою і лаконічною.

— Ласкаво просимо до Чорногорського замку.

Утім, нічого ласкавого в цьому привітанні не було.

— Дякую, — затинаючись сказала Ківа. — Можете, будь ласка, сказати мені…

— Прошу, йдіть за мною, — знову перебила її мадам Меріт. — Ми приведемо вас у порядок і підготуємо до зустрічі з його величністю. Ви, звісно, стомилися з дороги, але в короля щільний графік, тому він бажає побачитися із вами до того, як ви підете відпочивати.

Від думки про таку скору зустріч з Навоком у Ківи всередині все похололо. Вона сподівалася принаймні поговорити спершу із сестрою.

— Перепрошую, а Зулейка…

— Сюди, будь ласка, — не дала їй доказати мадам Меріт, повернула й ковзнула сходами нагору.

Ківа стояла ніби вкопана і заворожено дивилася, аж поки вартова сказала:

— Вам не можна виходити за межі без супроводу — вас застрелять швидше, ніж ви бодай ступите на розвідний міст. Отже, лишається два варіанти: можете йти за Меріт або я потягну вас за нею.

Роздратовано глянувши на неї, Ківа поспішила вгору за економкою і помітила, що вартова не пішла за нею. Якщо Ківа більше не потребувала няньки, то ця погроза про розвідний міст, певно, справжня. З таким самим успіхом вона могла лишатися ув’язненою в Заліндові.

Зневірена, Ківа швидко наздогнала мадам Меріт і жваво йшла за нею коридорами з тьмяним і гнітючим інтер’єром. Тоді коли Річковий палац у Валленії був повний світла, з мармуровою підлогою та золотим оздобленням, Чорногорський замок був висічений з обсидіану{3}, а сріблястий люмоній, врізаний у стіни, й обладунки між яскраво-червоними гобеленами та підлоговими доріжками створювали моторошний ефект.

Ківа йшла слідом за мадам Меріт чорними сходами зі срібними балюстрадами й коридорами із зображеннями жахливих бойовищ на стінах. Коли вони нарешті зупинилися перед вишукано оздобленими дверима, то обхопила себе за лікті. Атмосфера навколо й лиховісне передчуття вивертали душу.

Економка відчинила двері, провела Ківу всередину й показала розкішну спальню в чорному та малиновому відтінках зі сріблястими відблисками — кольори, які Ківа бачила по всьому замку. Під стіною стояло велике ліжко, усипане подушками, а з центру стелі звисала люстра, яка привітно освітлювала темну кімнату. Балкона не було, а на трьох великих вікнах були спущені важкі яскраво-червоні штори. Ківа сподівалася, що з її кімнати розкриється краєвид із гір на місто, і дуже хотіла перевірити це — але пізніше.

Зараз її увага була прикута до єдиної людини в кімнаті — молодої жінки з волоссям, заплетеним на маківці та спущеним на одне плече. Вона була така біловолоса, ніби полотно, а очі блідо-голубі, майже сріблясті. На ній було таке саме вбрання, як і на мадам Меріт: чорна сукня, зашнурована на грудях, і криваво-червоний фартух навколо талії.

— Міс Корентін, — промовила молода жінка з легким мірравенським акцентом. Потім підійшла ближче й схилилась у реверансі. — Маю за честь служити вам.

Ківа ледь стрималась, щоб не скривитися на це офіційне звертання.

— Це Брінн, ваша камеристка, — сказала мадам Меріт. — Вона дбатиме про вас у Чорногорі. — Економка повернулась до жінки й наказала: — Підготуй її до появи перед королем, а потім проведи до його приймальні на долішньому поверсі.

Брінн ще раз зробила реверанс:

— Як накажете, мадам.

Меріт мовчки попрямувала назад до дверей і зачинила їх за собою.

Щойно сувора старша жінка вийшла, Ківі одразу полегшало, але потім підійшла Брінн, і вона знову напружилася.

— Проходьте, моя міс, — сказала камеристка, ніжно опустила руку на її плече й повела до дверей з іншого боку кімнати. — Краще нам не змушувати короля чекати.

Дівчина пішла за нею без жодного спротиву.

— Будь ласка, звіть мене Ківою. Я не міс. І точно не міс Корентін.

Брінн здивовано закліпала:

— Перепрошую, моя міс, але ви — частина королівської родини.

— Ні, — випалила Ківа, коли вони ввійшли до розкішної ванної кімнати. Темна ванна з кігтистими лапами вже була повна гарячої води.

— Мій предок був ним давним-давно, але він швидко втратив цей титул, бо перестав допомагати своїм людям і почав їм шкодити.

Здивування покоївки тільки зростало:

— Але ваша сестра королева…

— Вона вкрала те, що нам уже давно не належить, — перебила камеристку Ківа. Потім опустила плечі й сказала: — Це довга історія. І жодну з її частин не хотілося б прожити ще раз. Тому, будь ласка, просто… якщо вам не важко, я справді віддаю перевагу, коли мене кличуть просто Ківа.

Брінн довго роздивлялася Ківу своїми сріблястими очима — довше, ніж вважалось звичним для покірної служниці, особливо в такому місці, як Чорногора. А потім її обличчя якось дивно засвітилось від поєднання подиву та поваги, навіть без жодного натяку на цікавість.

— Дуже добре, Ківо, — промовила Брінн, від чого та легенько всміхнулася — вперше відтоді, як залишила Кресту дванадцять днів тому. — Тепер, будь ласка, роздягайтеся і лізьте у ванну.

За кілька хвилин Ківа вже залізла у воду й дала напруженому від подорожі тілу розслабитися. Лише після цього дозволила собі запитати: