Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 25 из 158

— Було сказано привести її, — відповів Рук. М’яз заграв на його щелепі. — Проте ніхто не говорив, у якому стані.

Жінка нахмурилася, але один з її товаришів, той, що вищий, заговорив із таким самим помітним акцентом:

— Та байдуже. Знайдемо їй щось по дорозі.

Ківа прокрутила його слова в голові й намагалася зрозуміти їхній сенс. Звучало так, ніби…

Та ні. Вона, певно, просто не почула.

— Розумієте, якщо заберете її, то нова королева Евалону розлютиться? — погрозливо запитав Рук. — Ніхто вас не погладить по голівці за те, що звільнили одну з найцінніших ув’язнених.

Ківа витріщилася на нього, потім обернулася і зиркнула на солдатів у сірому без жодного шансу на надію. Вони справді тут, щоб звільнити її із Заліндова? Невже її свобода може бути так близько?

— Королева Зулейка сама дала на це дозвіл, — відповіла жінка. Вона досі супилася на Рука. — Ківа Корентін потрібна для королівського весілля. Ви чули наказ — її треба звільнити з-під варти. Негайно.

Королівське весілля. Ківа оторопіла, коли почула, що Зулейка справді все це робить. Виходить заміж за Навока — чоловіка, якого ніколи не бачила, наскільки Ківі відомо. Подейкували, що новий король Мірравену був хитрий, спостережливий і невимовно жорстокий — аж такий, що вбив власного батька й посів трон. Як Зулейка могла пристати на угоду їхньої матері, ба більше, якщо це означало пов’язати життя з кимось

таким

? І, мабуть, доречніше запитати —

чому

вона дозволила Ківі бути присутньою на святкуванні? У неї з’явилась совість за ці два місяці і вона схотіла залагодити провину? Чи Торел дізнався, куди та відрядила Ківу, і домігся її звільнення? Чи, може, була якась інша причина такій удаваній щедрості?

Ківа не знала цього — і так само не знала, чому її дістали звідси саме солдати Мірравену, а не евалонські вартові.

У цій ситуації все здавалося надто підозрілим, але якщо це означало, що вона могла вибратися із Заліндова, якщо це означало її свободу…

Ківа була б дурною, якби не скористалася такою нагодою. Це означало, що вона на крок ближче до возз’єднання з друзями — і заслужити їхнє прощення.

Не в змозі повірити у свою удачу, вона обернулася до Наглядача. Той заскрипів зубами так голосно, що всі це почули, однак різко, хоч і неохоче, кивнув підборіддям на знак згоди. Його темні очі палали вогнем, коли вони з Ківою перетнулися поглядами.

— Ти повернешся. А я чекатиму, — сказав він.

Потім подав знак вартовим біля воріт — мовчазний наказ відступити, а тоді розвернувся й пішов геть.

Різник поспішив за ним, але спершу злобно посміхнувся Ківі через плече й сказав:

— З твоєю подружкою я попрощаюся за тебе.

Креста

.

Ківа подивилася в бік штрафного блока, хоч і знала, що звідси його не видно. Після всього, що колишня каменярка зробила для неї, Ківа ненавиділа навіть думку про те, щоб лишити дівчину тут саму. Коли три мірравенські солдати провели її крізь залізні ворота до карети, вона вже нічого не могла вдіяти.

— У мене є подруга… — спробувала Ківа.

— Тихо, — гаркнула жінка.

— Але вона…

— Або ти замовкнеш, або я відріжу тобі язика.

У Ківи всередині все похололо. Вона інстинктивно відчувала, що жінка не лукавить.

До її броні було прив’язано чимало зброї, а впевненість у рухах свідчила, що та знає, як нею користуватися. Який би наказ перед нею не стояв, їй точно не веліли бути ніжною.

Урешті-решт Зулейка, можливо, зовсім і не змінилася — не так, щоб Ківа їй вірила, хоч та і запевняла в цьому, коли вони возз’єдналися.

Ківа обернулася ще раз, коли її заштовхували до карети, і спробувала приглушити все, що відчувала. Здебільшого це було полегшення від неочікуваної свободи, стурбованість через своїх нових викрадачів і сум через те, що покинула Кресту.

Здебільшого полегшення, але смуток притлумлював його.

«Я повернуся по тебе, — заприсяглася Ківа подумки. — Обіцяю».

А потім двері карети зачинилися, і вона лишилася сидіти сама в освітленому люмонієвими ліхтарями просторі навпроти вищого з чоловіків. Жінка й нижчий чоловік сіли верхи, і вони рушили із Заліндова.

Назустріч Ківиній свободі.