Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 23 из 158

— Але озираюсь назад, я вдячна тобі за той вчинок. Невимовно вдячна, — відповіла Креста. — Життя варте того, щоб його прожити, разом з тими моментами, коли хочеться якомога скоріше померти. Це те, чого я навчилася за останні п’ять років. — Вона на мить затихла, а потім додала: — Знаю, що ніколи не говорила цього раніше, але дякую. Якби не ти, то я б зараз не жила.

Ківа спробувала стримати свої емоції і відповіла:

— Прошу. Але ми обидві знаємо, що те ж саме можна сказати і про мене. Я б ніколи не позбулася тої залежності без твоєї допомоги. І не витримала б жодного наступного дня.

— Я думала, ти й не хотіла їх витримувати? — уїдливо запитала Креста.

Ківа пирснула:

— Та я трохи зблизилася з однією самовдоволеною колишньою каменяркою, яка, схоже, думає, що мені варто тут трохи затриматись. Аби спокутувати провину й отримати прощення.

— Правду вона каже, — завважила Креста. — Варто її послухатися.

Цього разу Ківа розвеселилася. Розслабивши задерев’янілі м’язи, вона промовила:

— Я досі не розумію, як ти все-таки стала бунтівницею.

— Попри те враження, яке створювала, я ніколи не була однією з них, а лише працювала на них. Та й по всьому, — відповіла Креста. — Мене завербував один із вартових, бунтівник під прикриттям. Він сказав, що заплющить очі на мої порушення в обмін на те, що я доповідатиму йому про… — Креста раптово замовкла. — Боже, не вірю, що мені так ні разу й не дійшло.

— Що? — запитала Ківа.

— Частиною моєї роботи було вербувати в’язнів і створювати проблеми. А ще мені доручили шпигувати за іншими ув’язненими, особливо за

тобою

, — вела далі Креста. — Гадала, це лише тому, що ти улюблениця Наглядача й вони хотіли, щоб хтось зсередини пильно стежив за вами обома. Тепер розумію, що ці накази, певно, йшли від твоєї сім’ї, яка хотіла пильнувати тебе.

Ківа згадала ті десять років ув’язнення, ті поодинокі закодовані повідомлення про те, як там мати, брат і сестра. У відповідь вона теж слала лише короткі подробиці зі свого життя. А зараз вона не знала, що відчувати після того, як почула, що сім’я продовжувала стежити за нею через інших. Однак відпустила це й відповіла:

— Ти раніше говорила, що хотіла триматися якомога далі від ворожнечі між моєю родиною та… сім’єю Джарена. — Ківа трохи запнулася на його імені. — Я, мабуть, не зовсім розумію, чому ти погодилася працювати з ними. А тим паче після… ну, так чи інакше, вони — причина того, чому ти опинилася тут. Ти не злилася на них?

— Я гнівалася на всіх. Тобі це відомо.

— Тоді чому…

— Мені запропонували угоду, — відповіла Креста. — Якщо завербую достатньо в’язнів для повстанського руху, то вони прийдуть і визволять нас. Я ніколи не вірила в їхню справу — і справді мала на увазі те, що хотіла уникнути будь-яких королівських заворушень. Корентін чи Валлентіс — байдуже, хто керує Евалоном. Однак я побачила нагоду отримати свободу і, звичайно, скористалася нею.

Ківа обдумала її слова й зрозуміла, що більшість вчинила б так само. Не дивно, що вона так відчайдушно прагнула не дати Тільді померти — для неї це шанс, що бунтівники врешті-решт прийдуть і звільнять її, звільнять

їх

.

У голові Ківи запрацювали шестерні, і вона запитала:

— А що з вартовим? Чи може він допомогти нам зв’язатися із…

— Мертвий, — байдужим голосом мовила Креста. — Він патрулював сторожову вежу, коли та вибухнула.

Ківа скривилася:

— Кому ти тепер звітуєш?

— Нікому, — відповіла Креста, позіхаючи. — Щодо мене, то мої бунтівні дні минули. Тим паче після всього, що ти розказала про сестру. Ти справді думаєш, що я така божевільна, аби продовжувати

цим

займатися? Ні, дякую.

— Вона розчарується, — пробурмотіла Ківа, пригадавши, що Зулейка казала про Кресту: «

Вона

робить

хороші

справи

заради

наших

мотивів

,

навіть

якщо

замкнена

в

цих

стінах

».

Зрозумівши, що Креста ніколи не працювала з бунтівниками через вірність, а тільки з вигоди й корисливих міркувань, Ківа самовдоволено всміхнулась.

— Життя повне розчарувань, — сказала дівчина, знову позіхаючи, цього разу гучніше. — І до того ж у мене немає жодного бажання бути поряд із кимсь, хто може зупинити моє серце самою силою думки.

Запала ніякова напружена мовчанка, потім рудоволоса відкашлялася і виправилася:

— Окрім тебе, звичайно.

Замість того щоб дозволити страху охопити її, Ківа видавила придушений смішок, який здивував дівчину своєю легкістю після стількох місяців печалі. А потім Креста розсміялась теж. Поєднання болю і втоми, а також той факт, що вони, колись закляті ворогині, були замкнені в тісному темному просторі, де відверто поділились одна з одною травматичним минулим, змусили обох гарячково хихотіти.

Лише коли вони нарешті заспокоїлися, Ківа почула, як Креста знову позіхнула, і сказала:

— Уже пізно. Ти швидше зцілишся, якщо поспиш.

— А тобі треба відпочити, щоб завтра продовжити тренування, — відказала Креста, і тому Ківа не посміла заперечити.

Хоч і хотіла.

— Я знаю.

Бо щось усередині неї змінилося — ніби знову спалахнула іскра. Після довгих тижнів нестерпних страждань вона нарешті змогла побачити проблиск світла, навіть якщо це була лише цятка вдалині. Їй доведеться дотягнутися до неї, боротися за неї. Утім, вона вже збагнула, що принаймні намагатися — це вже пів битви.

Тому Ківа, скрутившись калачиком на холодній землі, заплющила очі. Вона не роздумувала про все, що втратила, про

всіх

, кого втратила, а навпаки — уявила їхні обличчя знову: Джарен, Наарі, Кальдон, Тіпп, Торел, і думала про те, як сильно їх любить.

Заради них вона боротиметься.

Заради них

житиме

.

І хоч поки що не уявляла як, але вона знайде спосіб отримати їхнє прощення.

Бо вони варті цього — як і Ківа.