Страница 21 из 158
ми можемо застрягнути в Безодні, але тільки від нас залежить, як на це дивитимемося. Можемо вглядатись у темряву й дати їй поглинути нас або можемо сприймати її як тимчасову і вірити, що одного разу вона мине і світло повернеться, — вела далі Креста. — Усе в нашій голові. — Вона на мить замовкла, а потім тихіше продовжила: — Ти була воїнкою, Ківо. Не думаєш, що твої друзі хотіли б, щоб ти боролася — не лише заради себе, а й заради них? Зрештою, хіба ти їм цього не винна?
Ківі до горла підступив клубок, який вона ніяк не могла проковтнути. Дівчина почула це у своєму голосі, коли мовила:
— Яке це має значення? Я більше ніколи не побачу їх знову.
— Ти вже одного разу тікала із Заліндова. Здається, для тебе немає нічого неможливого.
— Але тоді мені допомогли, — заперечила Ківа. — Цього разу ніхто навіть не знає, що я тут, — ніхто, крім Зулейки, Міррин і вартових, які мене сюди привезли.
Креста задумливо видихнула.
— Визнаю, це
справді
ускладнює ситуацію. А втім, ніколи не кажи ніколи. — Зашурхотів одяг. Вона поворухнулася знову, а потім випустила болісний стогін. Це нагадало Ківі, що дівчина поранена.
Відігнавши бурхливий потік думок, вона сказала:
— Перш ніж ти перерахуєш усі причини, чому мені варто готуватися до втечі з в’язниці, завмри на хвильку, щоб я могла тебе зцілити.
Ківа йшла навпомацки, аж поки її долоні торкнулися тіла Крести, потім вона заплющила очі й викликала свою магію. Вона вже давно не тренувалася, тому не розуміла що робила, але роками її сила чатувала просто під шкірою, чекала й була готова вирватися за першим наказом. Навіть попри те що Ківа заховала її так глибоко, як тільки могла, все одно відчувала цей настирливий шепіт у собі. Лише після того, як вона втекла із Заліндова, магія почала нестримно вириватися з неї, вимагати уваги.
Коли Ківа спробувала викликати її зараз, то з подивом усвідомила, що вже тижнями не чула шепоту своєї сили — від ночі балу-маскараду.
Ківа розплющила очі знову й не побачила нічого, крім темряви Безодні. Раптом вона завмерла. У думках промайнула смертельна магія Зулейки. Те саме зло було в ній. Одна-єдина думка могла вбити Кресту, а не зцілити.
— Має щось статися? — нетерпляче запитала дівчина.
— Я… — Ківа проковтнула слину. — Зараз.
Вона прикусила щоку. У камері було прохолодно, і все ж шкіру покрив тривожний піт, але Ківа намагалася не зважати на це, відігнавши думки про темну вбивчу магію. Її ж сила несла добро — допомагала іншим, зцілювала їх. Вона ніколи не стала б використовувати її на зло.
Ківа глибоко вдихнула й спробувала викликати свою магію знову. Цього разу відчула, як сила пронизує її. Але тільки-но проблиск золотого сяйва вирвався з її долонь, вона запанікувала, а світло знову зникло, залишивши їх у темряві.
Креста іронічно зауважила:
— Така собі проблема.
Ківа тремтливо відповіла:
— Вибач. Думаю… я просто стомлена. Для магії потрібна енергія, а в мене її і так не дуже багато зараз.
Проблема тільки в цьому, запевняла себе Ківа. Вона не доїдала, була фізично й морально виснажена. Ось чому магія мовчала так довго. Якби тренувалася, то можливо, знала б, як викликати її навіть у такому стані. Однак все, що Ківа вміла, дізналася без сторонньої допомоги переважно методом проб та помилок і з неабиякою часткою удачі.
Ця удача, найімовірніше, відвернулася від неї.
— Не хвилюйся, — заспокоїла її Креста. — Я вже говорила тобі, що мені не так уже й погано, за декілька днів стане краще. Ось побачиш.
Відчуття невдачі —
ще
однієї
невдачі — охопило Ківу. Відтоді як дівчина повернулася в Заліндов, Креста встигла їй багато в чому допомогти, а вона натомість не змогла відплатити навіть полегшенням її болю.
— Я майже чую твої думки, — пробубоніла Креста. — Припини. Зі мною все гаразд.
— Ти поранена, — відповіла Ківа. — А я…
— Нічого, — мовила Креста. — Якби ти бачила, що вони зробили зі мною після бунту.
Ото
було неприємно.
Ківа здригнулася. Можливо, тоді Креста їй не подобалася, і вона сумнівалася, чи подобається зараз, але знати, що інші страждають, ніколи не любила.
— Якби я була розумнішою, то залишилася б у лазареті, коли зрозуміла, хто ти така. Бо мала б здогадатися, що якщо ти пройдеш Випробування, то одразу підеш до матері й того хлопця, — замислено промовила Креста. — Тоді я могла б утекти разом із вами.
Ківа спробувала уявити — Креста тікає із Заліндова разом із нею, Наарі, Джареном і Тіппом, — але це було так дивно, що навіть не вкладалось у голові. Хоч і підштовхнуло її запитати:
— Увесь цей час ти сподівалася, що бунтівники визволять тебе?
— Бракувало клепки здогадатися, що це порожні слова, — пробурмотіла Креста.
— Мені завжди було цікаво, як ти, ну… — Ківа спробувала знову: — Як ти приєдналась до бунтівників?
— Піднімайся.
Ківа здригнулась:
— Що?
— Якщо хочеш відповідь, треба її заслужити, — сказала Креста. — Тож підіймай свою дупу.
Ківа насупила брови:
— Я не…
— Мама завжди казала, що коли ти пригнічений, то треба рухатися. Стоятимеш на місці занадто довго, і твої проблеми наздоженуть тебе, — мовила Креста. —
У
тебе
багато проблем, і вони каменем лежать на плечах. Я вже казала раніше, що треба підіймати твій бойовий дух, тому починаймо робити це просто зараз.
— Але я…
— Підривайся, цілителько.
— І
що
мені робити? — роздратовано поцікавилася Ківа. — Не те щоб я могла кудись піти. Ця камера ледь уміщує нас двох.
— Пам’ятаєш, що я говорила про сприйняття? — запитала Креста. — Багато чого можна зробити навіть у тісній кімнаті. Ти розказувала мені про тренування з принцом — двоюрідним братом…
— Кальдоном, — знову нагадала Ківа.
— Окрім бігу, здебільшого ти зосереджувалася на силі, балансі та витривалості за допомогою постійних рухів і повторень.
Ківа нахмурилася:
— Угу, але…
— Отже, робитимеш це й зараз. Рухатимешся і тренуватимешся, поки ми тут замкнені. Це запустить твій кровообіг і прояснить думки, — продовжила Креста. — Можливо, це змусить тебе перестати себе ненавидіти й нарешті зрозуміти, що
є
причина жити — це люди, яким потрібно, щоб ти жила, навіть якщо думаєш, що це не так.
На очі Ківи набігли сльози.
— Навіщо це тобі? — прошепотіла вона в темряву. — Навіщо ти дбаєш про мене?