Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 20 из 158

мені

шкода

.

Скажи

,

що

я

намагалася

…»

Очі Ківи раптом наповнилися слізьми.

— Намагалася що?

Надзвичайно лагідно Креста промовила:

— Вона не встигла доказати, — і швидко продовжила: — Я подумала, що хлопець мертвий, тому лишила його і розлючена повернулася до битви. Смерть Бунтівної Королеви означала, що я втратила свій шанс вибратися звідси. А ще я злилася, бо не зрозуміла, хто ти така. До тієї миті.

— Ніхто не знав, — прошепотіла Ківа. — Не мав знати.

Знову запала тиша. Через деякий час Креста промовила:

— Ти зцілила того хлопця.

Ківа кивнула, хоч і знала, що Креста цього не бачить.

— Але твоя мати померла раніше, ніж ти встигла її вилікувати.

Вона нічого не відповіла, і це мовчання говорило саме за себе.

Креста голосно видихнула:

— Це жорстоко.

Ківа вражено — ніби від болю — засміялася.

— Що тут скажеш. — Сльоза покотилася її щокою, коли вона пошепки додала: — І це ще не найгірше.

У темряві Безодні Ківа полишила всяку обережність. Вона розуміла, що в цьому більше немає сенсу, тому розказала Кресті решту. Усе, що тримала в собі так довго, вилізало на поверхню. Ківа почала з того, як її та батька заслали до Заліндова, а вона десять років вичікувала нагоди помститися. Потім продовжила про те, як опинилася в Річковому палаці зі своїми кровними ворогами — і виявила, що вони насправді не вороги. Звичайно, розповіла все, що сталося на балу-маскараді, й завершила тим, як її накачали наркотиками й кинули знову до Заліндова.

Тільки після всього цього Креста присвиснула й мовила:

— То й не дивно, що ти зламалася.

Ківа не бачила сенсу відповідати. Це правда — вона

справді

зламалася

. Невідворотно.

Креста глузливо гмикнула, і Ківа зрозуміла, що останні слова проказала вголос.

— Невідворотності не існує, — рішуче заявила колишня каменярка. — Ти дихаєш? Значить, досі жива — а це означає, що врятуєш усе, що зруйнувала.

Ківа похитала головою в темряві:

— Це не врятувати.

— Господи, я забула, яка ти вперта, — буркнула Креста. — Той недоумок із тунелей, якому я дала по пиці за те, що захищав твою цноту, чи що там, — він виявився твоїм кровним немезидою{1}, так?

— Немезида — це голосно сказано, — спокійно заперечила Ківа, а потім додала собі під носа: — Як і недоумок.

— Він збрехав про себе. І це була не безневинна брехня, а така, що легко змінила життя, так? — продовжила тиснути Креста.

— Я теж йому збрехала, — захистила Джарена Ківа. — І моя брехня тривала довше — і завдала набагато більше шкоди.

Креста розчаровано гмикнула:

— Ану виправ мене, якщо десь помиляюся. Він збрехав тобі, а ти його все одно пробачила. Він був уособленням усього, що ти заприсяглася ненавидіти…

— Заприсяглася? — скривилась Ківа. — Це хто таке сказав?

— …і все ж, — продовжила Креста. Її голос звучав так, ніби вона скреготіла зубами, — ти однаково закохалася в нього.

Ківа стулила рота, серце заболіло.

— Не вважаєш можливим, що раз він кохав тебе так само сильно, як і ти його — а судячи з твоїх слів, усе якраз на твою користь, — можливо, просто

можливо

, все-таки є шанс?

— Він мені не пробачить, — хрипло сказала Ківа. — І навряд чи це має значення, бо я ніколи не дізнаюся.

— Може, і ні, — обірвала її на півслові Креста. — Але після того, що ти зробила, хіба він не заслуговує на те, щоб ти принаймні

спробувала

заслужити його прощення?

— Я нічого не можу…

— І Наарі, — продовжила Креста, попри заперечення Ківи. — Вона мені подобалася. Доволі прийнятна, як для вартової.

Навіть більше ніж доволі прийнятна, але Ківа не виправила Кресту, бо знала, що рудоволоса не дасть їй говорити.

— Щось мені підказує, що вона матиме дуже сильну образу, але було очевидно, що їй не байдуже до тебе, — вела далі Креста. — Ти справді думаєш, що вона хотіла б, щоб ти поступилася і здалася? Хотіла б, щоб ти залишила їх у тому хаосі, якого наробила, й навіть

не

намагалася

що-небудь виправити?

Ківі стиснуло горло.

— Уже мовчу за іншого принца, як його там…

— Кальдон, — тихо підказала Ківа.

— Ага, він, — мовила Креста. — Але зважаючи на те, що ти мені розповіла, він єдиний знав усю правду про тебе і

однаково

лишався на твоєму боці. Навіть після того, як твоя сестра зарізала його двоюрідного брата і вкрала королівство. Припускаю, повернути його довіру буде неважко, якщо, звичайно, ти взагалі її втрачала.

Ківа стиснула губи, стримуючи тремтіння.

— А щодо твого брата, то я зовсім не розумію, чому ти думаєш, що підвела його — він проклятий генерал бунтівників. А проте

він

підвів

тебе

, бо не витягнув звідси.

— Він намагався, — прохрипіла Ківа й почала згадувати, як Торел намагався врятувати її і Тільду, але Зулейка завадила.

— Треба було краще пробувати — і швидше, — твердо повела Креста і нагадала цим Ківі, що вона теж чекала втручання бунтівників. — І крім того, він повинен був зрозуміти, що задумала твоя божевільна сестра, й зупинити її, поки не стало запізно. Смертоносна магія? Ти що, жартуєш? — недовірливо хихикнула Креста. — Кажуть, любов сліпа, але

не

настільки

ж

.

— Він не міг знати цього…

— А ще хлопець, — Креста перебила її знову. — Якщо не заради інших, то варто боротися принаймні заради

нього

. Ти все, що він має.

Ці слова глибоко ранили Ківу.

— Йому краще без мене.

— Ти справді в це віриш? — запитала Креста.

— Я збрехала йому.

— Ти збрехала

всім

. — Голос Крести лишався байдужим. — Ми з цим уже розібралися. І що? Усі брешуть. Я весь час тобі брешу, але ти все одно сидиш поряд.

Ківа зморщила лоба.

— Про що ти брешеш? — А потім додала: — І не те щоб у мене був вибір. Ми замкнені тут.

— З

цим

ми нічого не можемо вдіяти, — відповіла Креста, вдаючи, що не почула першого запитання. — Це нам не до снаги. А знаєш, що

до

снаги

?

— Що? — запитала Ківа, хоч і не була певна, що хоче почути відповідь.

—

Зараз