Страница 20 из 158
мені
шкода
.
Скажи
,
що
я
намагалася
…»
Очі Ківи раптом наповнилися слізьми.
— Намагалася що?
Надзвичайно лагідно Креста промовила:
— Вона не встигла доказати, — і швидко продовжила: — Я подумала, що хлопець мертвий, тому лишила його і розлючена повернулася до битви. Смерть Бунтівної Королеви означала, що я втратила свій шанс вибратися звідси. А ще я злилася, бо не зрозуміла, хто ти така. До тієї миті.
— Ніхто не знав, — прошепотіла Ківа. — Не мав знати.
Знову запала тиша. Через деякий час Креста промовила:
— Ти зцілила того хлопця.
Ківа кивнула, хоч і знала, що Креста цього не бачить.
— Але твоя мати померла раніше, ніж ти встигла її вилікувати.
Вона нічого не відповіла, і це мовчання говорило саме за себе.
Креста голосно видихнула:
— Це жорстоко.
Ківа вражено — ніби від болю — засміялася.
— Що тут скажеш. — Сльоза покотилася її щокою, коли вона пошепки додала: — І це ще не найгірше.
У темряві Безодні Ківа полишила всяку обережність. Вона розуміла, що в цьому більше немає сенсу, тому розказала Кресті решту. Усе, що тримала в собі так довго, вилізало на поверхню. Ківа почала з того, як її та батька заслали до Заліндова, а вона десять років вичікувала нагоди помститися. Потім продовжила про те, як опинилася в Річковому палаці зі своїми кровними ворогами — і виявила, що вони насправді не вороги. Звичайно, розповіла все, що сталося на балу-маскараді, й завершила тим, як її накачали наркотиками й кинули знову до Заліндова.
Тільки після всього цього Креста присвиснула й мовила:
— То й не дивно, що ти зламалася.
Ківа не бачила сенсу відповідати. Це правда — вона
справді
зламалася
. Невідворотно.
Креста глузливо гмикнула, і Ківа зрозуміла, що останні слова проказала вголос.
— Невідворотності не існує, — рішуче заявила колишня каменярка. — Ти дихаєш? Значить, досі жива — а це означає, що врятуєш усе, що зруйнувала.
Ківа похитала головою в темряві:
— Це не врятувати.
— Господи, я забула, яка ти вперта, — буркнула Креста. — Той недоумок із тунелей, якому я дала по пиці за те, що захищав твою цноту, чи що там, — він виявився твоїм кровним немезидою{1}, так?
— Немезида — це голосно сказано, — спокійно заперечила Ківа, а потім додала собі під носа: — Як і недоумок.
— Він збрехав про себе. І це була не безневинна брехня, а така, що легко змінила життя, так? — продовжила тиснути Креста.
— Я теж йому збрехала, — захистила Джарена Ківа. — І моя брехня тривала довше — і завдала набагато більше шкоди.
Креста розчаровано гмикнула:
— Ану виправ мене, якщо десь помиляюся. Він збрехав тобі, а ти його все одно пробачила. Він був уособленням усього, що ти заприсяглася ненавидіти…
— Заприсяглася? — скривилась Ківа. — Це хто таке сказав?
— …і все ж, — продовжила Креста. Її голос звучав так, ніби вона скреготіла зубами, — ти однаково закохалася в нього.
Ківа стулила рота, серце заболіло.
— Не вважаєш можливим, що раз він кохав тебе так само сильно, як і ти його — а судячи з твоїх слів, усе якраз на твою користь, — можливо, просто
можливо
, все-таки є шанс?
— Він мені не пробачить, — хрипло сказала Ківа. — І навряд чи це має значення, бо я ніколи не дізнаюся.
— Може, і ні, — обірвала її на півслові Креста. — Але після того, що ти зробила, хіба він не заслуговує на те, щоб ти принаймні
спробувала
заслужити його прощення?
— Я нічого не можу…
— І Наарі, — продовжила Креста, попри заперечення Ківи. — Вона мені подобалася. Доволі прийнятна, як для вартової.
Навіть більше ніж доволі прийнятна, але Ківа не виправила Кресту, бо знала, що рудоволоса не дасть їй говорити.
— Щось мені підказує, що вона матиме дуже сильну образу, але було очевидно, що їй не байдуже до тебе, — вела далі Креста. — Ти справді думаєш, що вона хотіла б, щоб ти поступилася і здалася? Хотіла б, щоб ти залишила їх у тому хаосі, якого наробила, й навіть
не
намагалася
що-небудь виправити?
Ківі стиснуло горло.
— Уже мовчу за іншого принца, як його там…
— Кальдон, — тихо підказала Ківа.
— Ага, він, — мовила Креста. — Але зважаючи на те, що ти мені розповіла, він єдиний знав усю правду про тебе і
однаково
лишався на твоєму боці. Навіть після того, як твоя сестра зарізала його двоюрідного брата і вкрала королівство. Припускаю, повернути його довіру буде неважко, якщо, звичайно, ти взагалі її втрачала.
Ківа стиснула губи, стримуючи тремтіння.
— А щодо твого брата, то я зовсім не розумію, чому ти думаєш, що підвела його — він проклятий генерал бунтівників. А проте
він
підвів
тебе
, бо не витягнув звідси.
— Він намагався, — прохрипіла Ківа й почала згадувати, як Торел намагався врятувати її і Тільду, але Зулейка завадила.
— Треба було краще пробувати — і швидше, — твердо повела Креста і нагадала цим Ківі, що вона теж чекала втручання бунтівників. — І крім того, він повинен був зрозуміти, що задумала твоя божевільна сестра, й зупинити її, поки не стало запізно. Смертоносна магія? Ти що, жартуєш? — недовірливо хихикнула Креста. — Кажуть, любов сліпа, але
не
настільки
ж
.
— Він не міг знати цього…
— А ще хлопець, — Креста перебила її знову. — Якщо не заради інших, то варто боротися принаймні заради
нього
. Ти все, що він має.
Ці слова глибоко ранили Ківу.
— Йому краще без мене.
— Ти справді в це віриш? — запитала Креста.
— Я збрехала йому.
— Ти збрехала
всім
. — Голос Крести лишався байдужим. — Ми з цим уже розібралися. І що? Усі брешуть. Я весь час тобі брешу, але ти все одно сидиш поряд.
Ківа зморщила лоба.
— Про що ти брешеш? — А потім додала: — І не те щоб у мене був вибір. Ми замкнені тут.
— З
цим
ми нічого не можемо вдіяти, — відповіла Креста, вдаючи, що не почула першого запитання. — Це нам не до снаги. А знаєш, що
до
снаги
?
— Що? — запитала Ківа, хоч і не була певна, що хоче почути відповідь.
—
Зараз