Страница 18 из 158
Вона окинула Ківу поглядом, у якому читалося німе запитання: «Чому ти ще стоїш?» — потім повернулася на своє місце біля вапняної стіни й почала лупати далі. Обидва вартові пильно за нею стежили, але Ківа знала, що рудоволоса не така дурна, щоб створювати ще більше проблем. Креста вже й так пішла на чималий ризик, виступивши проти Кістяного, який отримав таке прізвисько за те, що безжально трощив кістки в’язням. Іноді просто тому, що йому було нудно.
Ківу шпигонула провина від думки про те, що могло статися, якби йому урвався терпець. Однак потім згадала, що вартовий чекає, поки вона піде за ним, тому востаннє глянула на Кресту, пересвідчилась, що та безпечно повернулася до роботи, і поспішила за Кістяним. Ківа наздогнала його якраз біля драбин. Здавалося, він був майже розчарований, коли побачив її позаду. Рука на арбалеті ніби промовляла, що він з нетерпінням чекав нагоди скористатися ним.
Ківа нервово провела поглядом по зброї, від чого Кістяний посміхнувся, але врешті просто кивнув на драбини й сказав:
— Лізьмо нагору. — А потім глузливо додав: — Дами вперед.
Вона була більш ніж упевнена, що Кістяний стежить за кожним її рухом, тому слухняно полізла по драбині. Здавалося, минула ціла вічність, перш ніж вони вийшли на поверхню, і весь цей час у Ківи в голові роїлися сотні запитань, але жодного вона не могла поставити.
Проте в цьому не було потреби, адже щойно вона вийшла за Кістяним на післяобіднє сонце, швидко зрозуміла, чому він шукав її.
Або скоріше, хто її кликав.
Біля входу до куполоподібної будівлі стояв Наглядач. Він байдуже дивився на її спітнілу, вкриту пилом постать.
Побачивши його, вона стала мов укопана.
За ці п’ять тижнів Ківа бачила його лише раз, у ніч, коли повернулася до Заліндова. Але й тоді її мозок був такий задурманений наркотиками, що вона ледь пам’ятала ту зустріч. Єдине, що змогла пригадати, — це як він блиснув зубами в задоволеній посмішці й привітав її з поверненням парою-трійкою глузливих слів. Їй було так погано, що вона не відчувала взагалі нічого. Натомість зараз усе було інакше.
Її очі почервоніли, коли Ківа глянула на чоловіка, винного в стількох смертях.
Зрештою, багато років тому він убив і її батька.
— Значить, це правда, що ти досі жива, — проказав Рук, не церемонячись.
Ківа не відповіла, нагадавши собі, що за спробу завдати йому фізичної шкоди Кістяний уб’є її. Коли вона перебувала в Річковому палаці, Кальдон почав тренувати її битися, але тих уроків було не достатньо, щоб протистояти Рукові й Кістяному — або принаймні одному з них. Її навички були жахливими й без тижнів недоїдання та зневаги, які прийшли з ув’язненням. Вона повинна бути розсудливою й чекати слушного моменту, хоч і відчайдушно прагнула примусити Рука поплатитися за скоєне.
— Мушу визнати, не думав, що протягнеш так довго, — продовжив Рук. — Тим паче якщо брати до уваги стан, у якому ти прибула. Хоч і знехотя, але я вражений. — Він подивився їй прямо в очі; його шрам у формі діаманта накликав страх ще більше, ніж раніше. — А втім, ти завжди була живучою, так?
Ківа підняла підборіддя, але промовчала.
— Нічого сказати? — він підняв брову. — Шкода. Утім, я прийшов сюди не слухати. Проблемам після твоєї втечі немає ні кінця ні краю, Ківо Мерідан… чи краще сказати Ківо
Корентін
?
Вона намагалася не зважати, але її обличчя зблідло, від чого Рук тріумфально засяяв.
—
Це
стало несподіванкою, — мовив він. — Хоча тепер я розумію, чому ти добровільно зголосилася взяти участь у Випробуванні Ордаліями. Твоя рідна мати… яка трагедія.
Після цих глузливих слів Ківа стиснула кулаки так сильно, що нігті ввіп’ялися в шкіру.
— Але все це не мало б значення — я дав би тобі спокій, якби не твій принц, — вів далі Рук, і в його голосі почулася злість. — Ти знала, що він намагався позбутися мене як Наглядача? Уяви собі, він навіть намагався висунути проти мене звинувачення. Проте я не відповідаю перед Евалоном, точніше
не
тільки
перед Евалоном. Я підкоряюся всім восьми королівствам, і коли справа доходить до наказів, править більшість. На відміну від твого принца Деверіка,
вони
цінують мене, бо знають, що я тримаю під замком найбільших злочинців у всьому Вендераллі. Їм байдуже як. Принаймні
було
байдуже — аж поки ти і твій принц привернули до мене увагу.
Ківа завмерла від його лютого виразу обличчя.
— Мабуть, вони вирішили не реагувати на безпідставні звинувачення Деверіка, але спостерігають за мною тепер ще пильніше, — пояснив Рук. — Мені це не подобається. Зовсім.
Він нахилився вперед, рух був доволі легкий, але все ж досить зловісний, щоб змусити Ківу здригнутися від поганого передчуття.
— Оскільки він уже більше не тут і не зможе пізнати моє невдоволення, я вирішив, що тепер, коли тобі краще, ти пройдеш все замість нього.
Передчуття Ківи тільки посилилося, коли Рук махнув рукою і ніби з-під землі виросли двоє його вартових.
— Різник чекає тебе, Н18K442, — мовив Рук, коли чоловіки схопили Ківу за руки.
Їй знадобилася мить, щоб зрозуміти його слова, але коли це нарешті сталося, її серце завмерло.
Рук розплився в посмішці й договорив:
— Він підготував особливу камеру. Спеціально для тебе.