Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 17 из 158

Ківа звелася на ноги й відчула, що Креста, як завжди, поруч. Колись Ківа боялася зустрічей з нею у в’язниці. Її вороже ставлення і схильність створювати проблеми змусили Ківу триматися якомога далі. Навіть тепер, попри безвихідь, у якій були їхні стосунки, вона не могла забути, як Креста погрожувала вбити Тіппа, якщо та не зможе врятувати Бунтівну Королеву. Ківа не потребувала жодної мотивації, оскільки Тільда Корентін — її мати.

Чи принаймні колись була.

Тепер Тільда мертва.

Ківа не змогла її врятувати.

Батька теж не змогла врятувати.

І брата — Керіна.

У неї немає пів сім’ї.

Хоч Ківа не була винна в їхніх смертях, вона мучилася, бо знала, що цілюща магія в її крові

могла

вберегти їх від вічносвіту. Якби вона мала шанс використати її. Якби в неї стало

сміливості

використати її.

Вона підвела їх.

І тепер розплачувалася.

За це й багато чого іншого.

— Що ти робиш? — прошепотіла Креста. —

Копай

.

Ківа кліпнула й зрозуміла, що поки її співв’язні бралися за інструменти, вона просто стояла і дивилася на свої руки.

Руки в крові.

І наповнені силою.

Якби хотіла, то могла б показати свою магію, виманити її на поверхню в потік золотого світла. Або однією лихою думкою, лихим

помислом

могла б викликати смертоносну магію, яку успадкувала від свого предка Торвіна Корентіна. Магію, яка знищила її матір і зіпсувала сестру. Тепер така сила була всередині неї. Вона завжди була

всередині

неї.

Ківа здригнулася і стиснули кулаки.

— Візьми

кирку

, — просичала Креста.

Ківа подивилась на неї ніби в тумані й помітила, як раптово зморщилося татуювання змії на обличчі Крести. А потім побачила причину її занепокоєння — вартовий, який саме повернув за ріг і наближався просто до них.

Це був Кістяний.

Інстинкт виживання змусив Ківу швидко схопити кирку й замахнутися на вапняк.

Разом з Різником Кістяний був одним із двох вартових, які по-справжньому наганяли на неї жах усі десять років, які вона перебувала в Заліндові. Блідий кароокий чоловік був безжальним і непередбачуваним. Зазвичай носив арбалет за плечима й патрулював зовнішні стіни або сторожові вежі. Те, що він зараз був під землею…

У Ківи побігли мурахи по шкірі, поки він підходив ближче. Вона із жахом чекала, що той пройде повз.

Проте цього не сталося.

Натомість він зупинився просто позаду неї, простягнув руку вперед, щоб схопити й висмикнути кирку Ківи.

Креста уповільнилася і помітно напружилася. Одним оком вона спостерігала за Ківою, а іншим — за Кістяним, у її кароокому погляді застиг крик остороги.

Ківа ковтнула слину й повернулася до нього обличчям.

— Привіт, цілителько, — проворкував він.

Радісний блиск у його очах пронизав заціпеніння, яке дівчина відчувала тижнями, а кров від страху похолола в жилах. Раніше як у тюремної цілительки в неї було хоч трохи захисту від таких вартових, як Кістяний. Не тільки через те, що вона була єдиною, хто компетентно надавав медичну допомогу, а й тому, що Наглядач був прихильний до неї. Хоч це не гарантувало цілковитої безпеки, вона ніколи не стикалася із жахами, які довелося пережити іншим ув’язненим.

Як у тунельниці, в неї тепер не було захисту. Як і милості Наглядача Рука.

Кістяний ступив ближче, і Ківа автоматично зробила крок назад, упершись спиною у вапняк. В’язень ліворуч завагався, але потім продовжив працювати ще швидше, ніби не хотів привернути до себе уваги.

Праворуч Креста припинила лупати зовсім.

— Можемо чимось допомогти? — запитала вона й підвела погляд на Кістяного.

Той ледь глянув на неї:

— Повертайся до роботи, Восс.

Те, що він знав ім’я Крести, не віщувало нічого доброго — вартові рідко звертаються до в’язнів якось іще, окрім ідентифікаційних номерів.

Поклавши вільну руку на арбалет, Кістяний самовдоволено посміхнувся й сказав:

— Ходімо прогуляємося.

Він жбурнув її кирку на землю й потягнувся до Ківи, від чого в тієї все похололо всередині. Але перш ніж вартовий устиг доторкнутися до неї, між ними стала Креста.

— Мені подобається гуляти, — спокійним голосом мовила рудоволоса. — Куди йдемо?

Кістяний пронизав Кресту поглядом:

— Я попереджаю тільки раз.

Вона не зрушила з місця і стояла між ними як перепона.

— Кресто… — спробувала видавити із себе Ківа, але в роті пересохло, тому не змогла продовжити.

— Якщо Ківа може розім’яти ноги, то й нам потрібно, — вимогливо й безстрашно вела далі Креста. Можливо, навіть навпаки — з насолодою. — Справедливість є справедливість.

Кістяний схилив голову набік, роздивляючись її.

— Зазвичай мені цікаво подивитися, як це відбувається. Проте сьогодні не маю настрою. — Він глянув кудись позаду неї і махнув кільком вартовим, які швидко підбігли, і знову блимнув на Кресту. — Або знову починай лупати, або ці двоє допоможуть тобі із цим. Обирай.

Страх Ківи наростав, коли Креста зухвало залишилася стояти на місці. Така витівка змусила вартових вчепитися в неї з обох боків.

Обличчя Кістяного сяяло радістю, поки він дивився, як Креста пручається, а потім знову обернувся до Ківи:

— Тепер ти. Ходи за мною.

Ківа перелякано глипнула на Кресту, зрозумівши, що та збирається утнути якусь дурницю на кшталт напасти на вартових, і швидко прохрипіла:

— Усе гаразд. Я скоро повернуся.

Ківа не була певна, чи це правда, бо й гадки не мала, чого хотів Кістяний. Утім, сама думка, що Кресту через неї покарають, жахала. Ківа не хотіла навіть уявляти, що ту чекає, якщо вона продовжить опиратися.

Не зводячи очей, Ківа мовчки благала Кресту відступити, поки та нарешті підкорилася і ледь помітно кивнула на знак згоди.

Ківа з полегшенням видихнула, а потім знову напружилася, коли Кістяний крутнувся на п’ятах і попрямував геть, кинувши їй через плече:

— Якщо я не почую твоїх кроків позаду, то далі тебе чекає тільки морг.

Креста оминула вартових і з усієї сили штовхнула Ківу вперед, промовивши:

— Кістяний не залякує — він обіцяє. Наздоганяй.

— Але ти…

— Зроблю, як він наказав, і буду доброю маленькою тунельницею, — скривившись, відказала Креста й ще раз підштовхнула Ківу: — Йди.