Страница 155 из 158
Від того, як обережно це сказала Креста, Кальдон занімів. Туманний спогад промайнув у голові. Шепіт, який він чув до того, як заснув, коли цілителька Меддіс говорила до Ешлін: «Лишається тільки молитися, що в неї така ж жага до життя, як і в твого брата. Це єдине, що може повернути її до нас».
Паніка охопила Кальдона, коли він прохрипів:
— Що сталося?
Креста сильніше стиснула його пальці, тільки тепер не він її тримав.
— Зулейка кинула у Джарена Око Богів, але Ківа стрибнула, щоб врятувати його.
Кальдон перелякався, адже знав, що це означало для Ківи — і для її магії.
— Можливо, з нею все було б не так погано — чи принаймні не так серйозно, — якби Ківа не витягла кинджал доти, як прибуде допомога. Але вона не чекала, бо хотіла застосувати його проти Зулейки й звести її силу нанівець. Вона… Ківа… вона втратила багато крові. — Креста проковтнула клубок у горлі. — Майже надто багато. Але це не головне. Кинджал зачепив деякі життєво важливі органи. Цілительки не відходять від неї цілодобово. Меддіс каже, що в неї серйозна внутрішня кровотеча. Вони стабілізували її як могли, але… Гей, зачекай! Що ти робиш?
— На що це схоже? — запитав Кальдон, поки відкидав свої ковдри й спускав ноги з ліжка. — Мені треба побачити її.
Креста схопилася зі стільця й узяла руки в боки.
— Тобі не можна витягувати свій зад із ліжка, доки тобі не дозволять з нього встати, — рішуче відповіла вона, її похмурий погляд свідчив про те, що шлях до Ківи точно лежить через неї.
— Зі мною все гаразд, — заперечив Кальд, приховавши гримасу на обличчі, коли опустив ноги на стерильну підлогу й збирався підвестися. — Будь ласка, Крес, ти повинна відвести мене до…
Щойно він поставив ноги на підлогу, його тіло пронизав такий біль, ніби тисяча скорпіонів вирішили вжалити одночасно. Печіння було таким сильним, що він голосно схопив ротом повітря і впав долілиць, але не повалився на землю лише тому, що Креста швидко встигла його спіймати.
З дивовижним — і, на жаль, невдалим — відчуттям моменту цілителька Меддіс відчинила двері до палати Кальдона саме тоді, і її губи стиснулися, а очі звузилися від побаченого.
— У ліжко, негайно, — наказала Матрона-Цілителька, підступаючи ближче, й разом із Крестою вклала Кальдона назад на матрац.
— Я не можу тут лишатися, — запротестував Кальдон, зціпивши зуби: біль досі розходився хвилями, від чого в нього паморочилася голова й нудило. На його чолі виступив піт, але Кальдон не зважав на нього, намагаючись протиснутися крізь двох жінок, щоб знову підвестися на ноги. Хоч як він старався, почувався слабким як горобець, і вони легко стримали його.
— Ви не розумієте. Мені треба бути з Ківою.
Меддіс підняла брову:
— На бога, що ви зможете такого зробити, до чого не додумалися ні я, ні мої найкращі цілительки?
Кальдон розтулив рота, але потім знову зімкнув, коли миттю відчув себе однаково непотрібним і безпорадним.
Хай що Матрона-Цілителька побачила в погляді Кальда, її вираз полагіднішав. Вона доторкнулася до плеча хлопця і підбадьорливо його стиснула, а тоді ніжно сказала:
— Найкраще, що ви можете зробити для неї, — це дати своєму тілу час, який воно потребує, щоб зцілитися. І тоді зможете бути сильним заради неї, коли вона прокинеться. Ви нікому не допоможете, якщо підійметеся надто рано. Можете принаймні спробувати повірити мені й бути хорошим пацієнтом ще хоча б кілька днів? Ківа найближчим часом нікуди не піде.
Кальдон здригнувся від цього нагадування, зненавидів саму ідею, що його найкраща подруга висіла на волосок від смерті десь поряд — а він навіть не знав про це.
«
Ми
в
одному
човні
,
сонечку
.
Ти
і
я
».
Якби він тільки був поряд, коли вона його потребувала. Якби він не…
— Годі, — мовила Креста, прочитавши все на його обличчі. Вона взяла його підборіддя і боляче розвернула до себе. — Це взагалі не твоя провина, що Ківа поранена. Вічносвіте, допоможи, ви, принци Валлентіс, і ці ваші відчуття провини… — Вона закотила очі. — Я розумію, чому Джарен так почувається, вона ж вискочила перед клинком, який призначався йому. Але ти… — Креста з відразою потрясла головою. — Викинь це. Те, що ти звинувачуватимеш себе, нічого не змінить. І якщо вже на те пішло, Ківа перша б нагадала тобі, що вона велика дівчинка, яка самостійно може ухвалювати рішення, і на це наважилася, точно знаючи, до чого воно може призвести. Віддай їй належне, гаразд? — Креста не відводила від нього погляду, коли завершила вже тихіше: — Я теж хвилююся за неї, Кальде, але це Ківа — вона з тих, хто виживає. І тепер більше, ніж коли-небудь раніше, у неї є причини жити. З нею все буде гаразд. Їй просто потрібен час.
— Як і вам, ваша високосте,— втрутилася цілителька Меддіс. — Дотримуйтеся моїх вказівок, приймайте ліки й навіть не смійте думати про те, щоб встати з ліжка, аж поки я не дозволю. — Її голос став рішучим, коли вона пригрозила: — Якщо знадобиться, я поставлю варту біля дверей — тому не змушуйте мене.
Креста марно намагалася перетворити сміх на кашель, не звернувши уваги на нахмурений погляд, яким її обвів Кальдон. Проте він не міг злитися на неї довго, тим паче коли прокручував у голові почуті слова й дозволив їм заспокоїти себе.
Вона мала рацію — Ківа була з тих, хто виживає. Вона сама вижила протягом десяти років у Заліндові, а тоді зовсім нещодавно пережила повторний візит. Пережила душевний біль та розбите серце і через свою сім’ю, і через його, а ще через усіх решту. Вона пережила більше травм і мук, ніж переважна частина тих, кого він знав за своє життя разом узятих, якщо згадати. Якщо хтось міг пережити цю рану, то це була лише Ківа — Кальдон мав у це вірити. Не було жодного іншого виходу, який він міг прийняти. Якби трапилося найгірше і вона пішла у вічносвіт, йому б довелось знайти спосіб, як піти по неї і повернути.
Він сумнівався, що буде єдиним у цьому прагненні.
— Ти вже не пручаєшся, тож чи можу мати надію, що ти поводитимешся чемно? — запитала цілителька Меддіс.
Кальдон коротко кивнув, хоча насправді рішення за нього вже прийняло його знесилене тіло.
— От і добре, — мовила Матрона-Цілителька з помітним полегшенням. Потім витягла численні пляшечки звідкись зі складок свого білого халата та простягнула йому: — Тепер випийте це. Вони полегшать біль — не дивіться на мене так, я багато ким можу бути, юначе, але дурепою точно ні — і ще вони допоможуть прискорити ваше одужання, вивівши отруту з крові.