Страница 154 из 158
— Поки ні. Її рана серйозна — боюся, ми зробили все, що могли. Лишається тільки молитися, що в неї така ж жага до життя, як і в твого брата. Це єдине, що може повернути її до нас.
Ці слова не мали жодного значення для Кальдона, але він не міг запитати, що вони мають на увазі, бо сон покликав його у свої обійми, тому згодом геть забув про них і віддався блаженному забуттю.
Попри обіцянку Матрони-Цілительки, коли він прокинувся наступного разу, Ешлін не було поряд.
Проте був хтось інший.
На тому ж стільці, що й Ешлін, сиділа Креста в місячному світлі, що лилося з вікна. На відміну від його сестри, у чиїй постаті було занепокоєння, навіть коли вона розслаблялася, рудоволоса сиділа, відкинувшись на спинку стільця, а ноги невимушено поклала на ліжко Кальдона. Здавалося, що їй байдуже на все — чи всіх, — поки лежала там, ліниво очищаючи нігті кинджалом.
Проте Кальдон знав інше. Хлопець подивився на неї крізь вії, скориставшись миттю, перш ніж вона помітить, що він прокинувся і дивиться на неї, помітив напівзатягнуті рани на її оголеному тілі й тягар, який, схоже, впав з плечей.
Разом з іншим тягарем, який з’явився натомість.
Це була ноша, вже знайома Кальдонові, адже він з нею народився — як і вона.
Нарешті хлопець заговорив:
— Що, без корони?
Креста від його слів не підстрибнула, що свідчило про те, що вона, мабуть, знала, що він не спить. Натомість поворухнулися лише карі очі, погляд перестрибнув з клинка на нього.
— Вона не пасує до мого кольору волосся.
Кальдон пирхнув від цієї брехні, оскільки її закручені руді пасма матимуть іще привабливіший вигляд, якщо їх покрити золотом, усіяним коштовним камінням. І все-таки підіграв їй:
— І мене називають марнославним.
— Тебе не тільки так називають, — відповіла вона. — Це останнє, про що тобі треба хвилюватися.
Кутики губ Кальдона злетіли догори, але він не відповів, бо знав, що вона зволікала навмисне.
Коли їй уже несила було терпіти його мовчання, Креста гучно видихнула, прибрала ноги з ліжка й сіла рівно. Її погляд став серйозним, коли вона запитала:
— Як давно ти знаєш?
— Доволі давно, — чесно відповів Кальд.
Вона нахмурилася:
— Чому ти нічого не сказав?
Кальдон стенув плечима, потім скривився від болю, бо отрута досі виходила з його тіла.
— Я зрозумів, що це твоя таємниця, якою ти поділишся з тим, з ким схочеш і коли захочеш. — Його рот викривився, коли він додав: — А ще не хотів накликати біду, що ти надереш мені зад, якщо я хоча б комусь розповім. Крім того, так було навіть веселіше, що вони всі не помічають, — і спостерігати, як ти намагаєшся все так і залишити.
Креста відвела погляд, брови насупилися ще сильніше. Кальдон не розумів, чи розлютив дівчину своїм зізнанням — він ніколи не знав, куди можуть привести її емоції, зважаючи на лютий характер. Це була ще одна причина, чому він не протистояв їй: боявся ризикнути тим, що повільно між ними народжувалося, боявся, що вона почне віддалятися, будувати стіни й зрештою відштовхне його. І все-таки не шкодував про скоєне, хоч це й означало, що він із затамованим подихом чекав її реакції на те, що ця таємниця була не такою вже й таємною — принаймні для нього.
Проте замість злості, коли вона знову глянула на нього, в очах можна було побачити щось неочікуване.
Провину.
— Мені треба було тобі розповісти, — тихо промовила вона. — Треба було довіритися тобі.
Кальдон потягнувся і взяв її за руку, обережно, аби не зачепити порізів та подряпин, які ще не зажили.
— Я не звинувачую тебе, Крес. Гадаю, ти навіть не була до кінця впевнена, чи будеш щось робити з цим, правда ж?
Здивування спалахнуло в очах Крести, ніби вона не передбачала його проникливості, а потім повільно додала:
— Я вагалася тижнями, але лише тоді, коли стала перед братом, по-справжньому усвідомила, що Мірравену буде набагато краще без такого короля. І коли зрозуміла… — Цього разу вона знизала плечима. — Я зробила те, що мала зробити.
— І тепер ти їхня королева.
Креста з’їжилася, і від її виразу Кальдон розсміявся, потім скривився від болю, який відізвався у тілі.
— Не вдавай надто схвильовану, ваша величносте, — протягнув він.
На губах Крести розпливлася усмішка, коли вона нахилилася вперед і сказала:
— Ще раз мене так назвеш, і я зроблю все, аби ти лишився в цьому ліжку назавжди.
Коли б Кальдон був полохливим, він би, можливо, здригнувся від погрози в її голосі. Та замість цього він просто всміхнувся.
— Брехунка. Ти б надто за мною скучила.
— Хіба за твоїм тілом, — погодилася Креста, і її погляд помітно потеплішав, ковзаючи по його оголеному перев’язаному торсу та затримуючись там, де ковдра сповзла до пояса. — Шкода тільки, що решта тебе йде в комплекті.
Кальдон тільки розплився в ще ширшій усмішці.
— Справді шкода. — Він поплескав по вільному місцю біля себе й мовив: — Чому б тобі не залізти сюди й нагадати мені, що саме ти любиш у моєму тілі. Впевнено можеш показувати замість того, щоб говорити.
На розчарування Кальда, пристрасть зникла з погляду Крести, хоча кутики її губ піднялися:
— Гарна спроба, принцику. У тебе суворий постільний режим.
— Я ж лежу в ліжку й відпочиваю, — зазначив Кальд і знову поплескав по матрацу.
Усмішка Крести поширшала.
— Якщо я ляжу поряд, то ні про жоден відпочинок не йтиметься.
— Мене це цілком влаштовує, — відказав Кальдон. — Насправді я цілковито підтримую цю ідею.
Креста тихенько засміялася, і її обличчя полагіднішало, але все одно похитала головою, очі засяяли від сміху.
— Призові бали за спробу. Хоча здивована, що ти взагалі в доброму настрої, зважаючи на ситуацію. Знаю, що ми не можемо нічого робити, крім як чекати, але все ж… Очікувала, що ти будеш більш стурбований.
Кальдон схилив голову набік, не розуміючи її.
— Про що ти говориш?
Кресту, здавалося, збентежило це запитання, але потім вона вмить заціпеніла.
— Хіба… хіба тобі не розповіли? Про Ківу?
Серцебиття Кальдона пришвидшилося.
— Що з Ківою?
Креста вилаялася собі під носа, потім ще раз, уже гучніше. А потім нерішуче мовила:
— Її поранили в битві. Сильно.