Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 153 из 158

— Це отрута некроса. Цілителька Меддіс сказала, що через неї майже перестають працювати всі внутрішні органи, кров отруюється, а все всередині згорає. Вона ще сказала, що ти відчуватимеш постійний біль протягом деякого часу, поки отрута повністю вийде з організму, — але не знає, скільки це займе часу, оскільки ще ніколи не бачила, щоб хтось виживав.

Намагаючись не звертати уваги на те, як ці слова, здавалося, приглушали раптовий пронизливий біль — і щоб заспокоїти стурбованість, яку помітив на обличчі сестри, — Кальдон самовдоволено всміхнувся і сказав:

— Я завжди знав, що я особливий.

Цього разу Ешлін закотила очі ще промовистіше.

Але потім закусила губу, ніби обдумуючи наступні слова, і нерішуче мовила:

— Ти був без свідомості три дні. Навіть з ліками Магіки ми не були впевнені… Ми не знали, коли… — Вона судомно вдихнула. — Я просто рада, що ти прокинувся.

Кальдон задумався про те, що він був у Срібношипі три дні, — і про те, що це означало. Настав час ставити важливі запитання, навіть якщо він боявся відповідей.

— Оскільки ти тут без броні й не поспішаєш віддавати накази нашим військам, — почав Кальд, — можу припустити, що битва закінчилася і я пропустив усе найцікавіше?

Ешлін недовірливо відповіла:

— Тільки ти можеш назвати кровопролитну битву проти володарів магії й іноземних королівств «найцікавішою».

Кальдон підняв брову:

— Покрути це речення в голові й скажи, що воно не звучить цікаво.

Ешлін глянула на стелю, ніби шукаючи божого терпіння. Коли вона знову глянула на Кальдона, то мовила дещо сухо:

— Так, мій найрідніший братику, ти пропустив усе «найцікавіше». Але раз я тут, як ти так мудро зауважив, то, напевно, вже здогадався, що ми перемогли.

Кальд із полегшенням видихнув, навіть якщо він уже здогадався про це. Навіть так, він досі хотів почути деталі, тому почав перелічувати:

— Навок?

— Мертвий.

— Від руки Крести?

Ешлін здивовано подивилася на нього, а потім раптом усвідомила й відкрила рот від усвідомлення:

— Ти знав?

Після того як він самовдоволено усміхнувся, вона нахмурилася й пробурмотіла:

— Цікаво, як ти все знаєш?

Будь-яка гордість, яку Кальдон відчував, швидко зникла, і його думки стали сумнішими.

— Я не знав про Ґалдріка. Скажи мені, що цей мерзотник отримав по заслузі.

Очі Еш перетворилися на штормові хмари:

— Отримав. Хай краще тітка Аріана пояснить, що сталося, адже вона мала втіху спостерігати його смерть, але повір мені — він отримав те, що його чекало.

Задоволено кивнувши, Кальд перейшов до наступного запитання — того, яке боявся ставити найбільше.

«

Ми

в

одному

човні

,

сонечку

.

Ти

і

я

».

Це його слова Ківі, просто перед тим, як пообіцяв їй, що скоро побачиться з нею і вони зустрінуться з її сестрою разом.

Він ніяк не міг знати, що станеться далі, але все ж… той факт, що ненавмисно порушив свою обіцянку, що залишив її саму в битві за життя…

Проковтнувши слину, він прикипів поглядом до Ешлін і запитав затинаючись:

— Зулейка… вона… Ківа…

Ешлін подивилася на свої руки, на мить серце Кальдона завмерло. Проте тоді дівчина відповіла:

— Ківа перемогла її. Магія Зулейки зникла, а сама вона замкнена в підземеллях палацу й чекає суду. Змія більше ніколи нікому не зашкодить.

Дихання вирвалося з Кальдона різким свистом, викликаючи нову хвилю болю. З часом він ставав все відчутнішим, проте він не хотів турбувати сестру згадкою про дискомфорт, який наростав. Натомість зосередився на блаженному полегшенні, яке огорнуло його після слів про Ківину перемогу, і далі запитав:

— Джарен повернув свою магію?

— Так, Ківа встигла використати Руку Богів на ньому, перш ніж… — Еш кашлянула, тоді, здавалося, передумала говорити те, що збиралася, і швидко продовжила: — Перш ніж зустрілася із Зулейкою. Усе спрацювало так, як нам говорили — хоча з кількома несподіванками в останню мить, — тож принаймні Ґалдрік не збрехав, хоча в нього були свої причини хотіти отримати доступ до сили.

На запитальний погляд Кальдона Ешлін розповіла все, що знала про угоду колишнього ватажка бунтівників і Навока. Увесь час, поки Ешлін розповідала, не дивилася йому в очі, і Кальдон почав тривожитися.

Він простягнув руку, щоб підняти її підборіддя, і запитав:

— Що ти не договорюєш?

Погляд Ешлін… цього разу Кальдон не зміг прочитати його. Хвилювання, сором, страх — і мільйон інших емоцій переповнювали її обличчя, від чого він ще тривожніше чекав на відповідь.

— Еш, що… — повторив Кальдон, але його перебили. Двері кімнати розчинилися, і ввійшла цілителька Меддіс. Її сірі очі розширилися під окулярами, коли вона побачила, що хлопець прокинувся.

Перш ніж хтось устиг щось сказати, вона ніжно почала лаяти присоромлену Ешлін за те, що та не покликала її, щойно Кальдон отямився, як дівчина, виявляється, мала зробити за вказівками. Наступної миті цілителька проігнорувала протести Кальдона й почала давати йому тонік за тоніком, її суровий вигляд свідчив про те, що вона не піде, аж поки він не проковтне кожну краплю.

— Це диво, що ви взагалі живі, ваша високосте, — озвалася Матрона-Цілителька, вимірявши його пульс, а тоді обклала його подушками й підмостила ковдру. — Будь ласка, дозвольте мені виконувати мою роботу, щоб ми змогли підтримувати вас у цьому стані, гаразд?

Коли вона сформулювала це так, Кальдону годі було заперечити. І оскільки біль сильнішав щосекунди, відколи він прокинувся, то зрозумів, що глибоко вдячний за ці тоніки, і сподівався, що вони принесуть йому бажане полегшення, щоб договорити з Ешлін і не кривитися від болю.

Проте він надто пізно впізнав знайомий присмак макового молочка, змішаного із морадином, — сила двох потужних ліків швидко подіяла, щойно потрапила в кров.

— Спіть, принце Кальдоне, — лагідно проказала йому цілителька Меддіс, і її голос уже тихішав, коли біль зник. Його кінцівки стали легкими, а повіки самі заплющувалися. — Вашому тілу потрібен час, щоб зцілитися, а ваша сестра безсумнівно буде тут наступного разу, коли ви прокинетеся.

Коли він поринав у сон, останнє, що почув, як Ешлін тихо запитала:

— Є якісь зміни?

А Меддіс втомлено зітхнула й відповіла: