Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 150 из 158

Кальд обережно розім’яв плечі, не розуміючи, чому дивна поведінка Ґалдріка так його непокоїть. Колишній очільник повстанців доклав чимало зусиль, аби здобути довіру в їхній групі — особливо після непростого початку. Ніхто з них не поспішав вітати його з розкритими обіймами. Але попри спільну обережність, він довів свою відданість — і навіть більше — повітряною воронкою перекидаючи їх з одного королівства до іншого, скорочуючи шлях не на дні, а на тижні, навіть місяці. Його знання про Руку Богів також не мали собі рівних. Без нього вони, можливо, досі б сиділи склавши руки, даремно чекаючи, поки план з’явиться сам.

Попри послужливість Ґалдріка, Кальдон ніколи так і не потеплів до нього, хоч інші з часом відтанули. Щось у ньому було таке, що налаштовувало Кальдона проти — щось, чого він ніяк не міг зрозуміти. Але оскільки Ґалдрік знову й знову доводив свою користь — навіть навчив Ешлін переносити людей — і пропонував Ківі й Торелу допомогти пізнати їхніх матір і сестру, то Кальдон не бачив жодної потреби виражати свою занепокоєність. Він знав, що Креста постійно була невдоволена, але… це була Креста. Вона не довіряла нікому.

Не дивно, зважаючи на те, ким вона була.

Ґалдрік відійшов на другий план, коли думки Кальдона закрутилися навколо рудоволосої. Він самовдоволено посміхнувся, коли уявив картинку її майбутньої зустрічі з братом, королем Навоком, упевнений, що це точно буде вибухово — в усіх сенсах. Кальд молився усім богам, які його слухати, щоб устигнути дістатися Валленії вчасно й побачити їхнє возз’єднання, щоб побачити здивування на обличчях їхніх друзів. Креста добре оберігала свою таємницю. Ніхто навіть не здогадувався, ким та була, і навіть вона не знала, що Кальдон зрозумів усе сам. Він не міг дочекатися, поки правда спливе на поверхню. А ще не міг дочекатися тієї миті, коли вона надере дупу своєму братові й отримає корону, яка їй належала.

Кальдон тихенько розсміявся, коли зрозумів, що Креста скоро пережене його. Королева Мірравену — вона точно домінуватиме над ним. Не так, щоб це його турбувало, адже навіть так це означатиме, що він досі частина її життя. Так само як і значитиме, що вона вийшла переможницею в битві.

Після цієї витверезливої думки радість швидко зникла, а на її місце повернулося відчуття нетерплячості. Він переминався з ноги на ногу, терпець ось-ось мав урватися. Хлопець не звик почуватися загнаним у кут і безсилим. Єдиний раз, коли він почувався приблизно так само, — це було під час маскараду в Річковому палаці, коли Зулейка використала свою темну магію, щоб знерухомити його і Ківу, просто перед тим, як ударити Джарена Оком Богів у серце — Ківу залишила зцілити його, а Кальдона змусила зробити вибір: сім’я чи подруга. Якби він не знав про рід, який дівчина тримала в таємниці, і кому вона була вірна, зрада знищила б його так само, як знищила його кузена. Проте Кальд усе чудово знав. І коли глянув у Ківині повні сліз смарагдові очі й побачив там страх за Джарена, за Наарі, за нього, то зрозумів, що нізащо не зможе залишити її саму, щоб вона понесла кару за дії своєї сестри.

Неприємне відчуття закрутилося в Кальдона в шлунку, коли він зрозумів, що ненавмисне накоїв. «Тікай», — сказав він їй, а вона послухалася й потрапила просто в руки Міррин та Зулейки й знову опинилася в Заліндові, потрапила в залежність від «янгольського пилу» й з єдиним бажанням: померти.

Кальдон ковтнув жовч. Це була реакція, яка настигала його щоразу, коли думав про ті тижні, які подруга провела у в’язниці, — тижні, коли він вірив, що вона ховалася у Валленії чи шукала прихистку деінде. Десь у безпеці. Часто після маскараду він думав, що Ківа, може, проживає жахіття ще гірше, ніж вони з Джареном, який втратив магію, хоч їм теж було несолодко — потреба тікати з міста, піклуючись про Наарі в комі. Кальдон постійно прокидався в липкому поту від нічних жахіть про ці тижні, але все ж знав, що це годі порівнювати з тим, що пережила Ківа.

Чи з тим, що вона пережила за все своє життя.

Глибоко вдихнувши, Кальдон сказав сам собі, що кінець уже не за горами — для Ківи й усіх них. Щойно вона, Джарен, Наарі та Креста дістануться до палацу, знайдуть останній перстень, тоді Ківа використає Руку й поверне Джаренові магію. Вони зупинять армію Навока, переможуть Зулейку, повернуть Евалон… а тоді всі заживуть щасливо, як у казках, які батьки читали Кальдонові в дитинстві.

Його серце защеміло, коли він пригадав ці яскраві дні своєї юності: матір та батька, які заміняли йому всіх і яких забрали надто рано, а потім біль швидко притлумив жаль через те, що він відштовхував сестру так багато років. Але якщо батьків він втратив назавжди, то принаймні Ешлін знову повернулася в його життя. У них буде час — вони виграють битву за королівство й насолоджуватимуться своїм блаженним життям, наче в книжках. Він мав вірити в це. Він мав…

Болісний стогін перервав думки Кальдона, і його погляд метнувся на Ґалдріка. Він побачив, що колишній ватажок бунтівників нестримно смикався. Паніка охопила Кальдона, коли він кинувся вперед; стогін зараз був таким гучним, що розбудив і Тіппа.

— Що в-відбувається? — запитав хлопчина, коли випростався і потер очі, а його голос був хриплим від сну.

Кальдон не відповів, рішуче зосередився лише на кількох речах: добігти до Ґалдріка, нахилитися, притиснути назад до дерева плечі чоловіка, що корчився в конвульсіях.

—

Ґалдріку

.

Ґалдріку

! Прокинься!

Проте колишній ватажок бунтівників трусився й стогнав лише сильніше, його очі закочувалися під тремтливими повіками.

Кальдон знав основи бойової медичної допомоги — як зашити відкриту рану чи перев’язати зламану кістку, — але те, що сталося з Ґалдріком, точно було поза межами його навичок. Він вилаявся, коли швидко намагався визначити: якщо ляснути чоловіка по обличчю, це допоможе йому отямитися чи завдасть тільки ще більшої шкоди? А тоді пригадав, що Тіпп працював помічником Ківи роками, і покликав хлопця, раптом здивувавшись, коли побачив, що той уже поряд.

— Тіппе, ти знаєш, що…

Не встиг Кальдон договорити, як Ґалдрік раптом припинив труситися. Його очі розплющились, і відчуття тріумфу осяяло його обличчя, він швидко здійняв руку догори…

Разом зі срібним кинджалом, стиснутим за руків’я.