Страница 15 из 158
Наступні три дні були одними з найгірших у Ківиному житті, інші чотири майже такими самими жахливими, а ще тиждень опісля — майже таким самим неприємним.
Увесь цей час Креста виконувала свій обов’язок і залишалася біля Ківи. Давала їй щоранку таку дозу «янгольського пилу», щоб можна було витримати робочий день — і з кожним днем дедалі менше, — і щоночі спала біля неї в душовій. Часто Ківа билася і кричала, щосили боролася з колишньою каменяркою. Так само часто Креста тримала волосся дівчини, поки та блювала. Кількість «янгольського пилу» в її організмі зменшувалася, вугілля втрачало свою дію, тому ніщо не могло полегшити нудоту, спазмів шлунка, поту та дрижаків. Кожен сантиметр Ківиного тіла болів. Щоправда, не тільки від безперервної праці в тунелях — те, що вона робила майже бездумно, її години під землею минали в тумані бруду, пилу й болю, — а ще й від боротьби із собою, щоночі без упину.
Це було нестерпно. Надто важко. Для неї це
занадто
.
Щодня вона мріяла про смерть, бо страждала так сильно, що здавалося, це неможливо витримати. Коли наркотики стали виходити з організму, спогади про речі, які вона бачила, речі, які
зробила
, почали переповнювати її. І про людей, яким всього цього завдала.
Це був інший біль — найгірший. Той, від якого вона ніколи не зцілилася б. Той, від якого
не
заслуговує
на зцілення.
Тому Ківа відкинула спогади геть і віддалася тортурам ломки. За два тижні після повернення до Заліндова вона менше тремтіла, нудота минала, а відчай почав відступати.
Усе скінчилося.
Проте найгірше все ще було попереду.