Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 146 из 158

— Алабастре Руку, — сказав Джарен, і Ківа завмерла, почувши від нього такий рідкісний офіційний голос, — вас звинувачено в злочинах проти людства, включно з, але не обмежено, масовим геноцидом. Вас знято з посади Наглядача й засуджено до довічного ув’язнення у тій самій в’язниці, де ви вчиняли свої злочини.

Ківа забула, як дихати; вона не вірила власним вухам.

Джарен махнув рукою, і Рукові ж вартові підійшли вперед, і очі Наглядача запалали й звузилися.

— Ви не зробите цього, — випалив він. — Я не підкоряюсь наказам від Евалону — я відповідаю перед усіма вісьмома королівствами. У вас немає влади…

— У нього ні, — перебила Рука Креста, — але оскільки ми нещодавно зірвали план тирана захопити весь Вендералл, правителі інших королівств, скажімо, нам

вдячні

. — Її злорадне задоволення зросло, коли вона додала: — Не виникло жодних проблем, коли ми попросили їх про таку послугу. — Креста кивнула на пергамент, до якого приклеївся Рук: — Усі їхні підписи є. Можеш подивитися сам.

Він опустив погляд і нарешті дочитав лист.

— Ви не зробите цього, — знову повторив він, тільки тепер його злість перетворилася на страх.

— Ми можемо. Ми вже це зробили, — сказала Креста, насолоджуючись видовищем.

Ківа досі не могла поворухнутися, ледь вірячи в те, що відбувалося — що Рука покарають за скоєне, за всіх людей, яких він убив, разом з її батьком.

— І ще, — байдужим голосом сказав Джарен. — Ваші злочини проти людства означають довічний термін у Заліндові, але за злочини проти принца-наступника Евалону, — він показав на себе, — і нової королеви Мірравену, — показав на Кресту, яка відсалютувала йому середнім пальцем, — ви заслуговуєте чогось особливішого.

— Про що ви говорите? — вигукнув Рук, і в його голосі знову з’явилася злість.

Джарен обернувся до Тіппа:

— Зробиш честь?

Малий усміхнувся — і ця усмішка зовсім не була схожа на все, що Ківа коли-небудь бачила на його обличчі: вона моторошно нагадувала вираз Крести. Гучним голосом він сповістив:

— Ц-цим ви засуджені до В-випробування Ордаліями. Якщо в-в-виживете, вас в-відпустять. А якщо з-зазнаєте невдачі… — Тіпп здригнувся, проте його посмішка так і не зійшла з обличчя. — Ви знаєте, ч-чим це закінчується.

Ківа стояла приголомшена, але не встигла до кінця зрозуміти ці слова — і їхню майже пряму вказівку на смертний вирок, — коли Рук кинувся навтьоки. Його зупинили вартові, схопили за руки, щоб відтягти назад, коли той волав на них, кричав, щоб його звільнили, але їхня хватка була непохитною.

Креста повільно й неквапливо вийшла вперед, а коли стала перед Руком, то вдарила так швидко, як змія, смикнула його ліву руку на себе, поки діставала кинджал з-за пояса. За мить їй вдалося провести короткі гострі лінії на тильному боці його долоні, кров одразу ж хлинула з літери «З».

— Тепер ти точно впишешся! — перекричала вона його розлючений і тепер просочений болем рев. А вартовим сказала: — Уведіть його.

Вони не вагаючись потягнули його за собою, а він борсався, кричав щось за залізними воротами, поки так само, як і Зулейка, не зник із очей.

Заціпеніла, Ківа обернулася до друзів, у душі якої нуртував вихор емоцій.

Джарен підійшов просто до неї.

— Все гаразд? Ми не хотіли тобі говорити, про всяк випадок…

Ківа приклала пальці до його губ, сльози вже текли струмком, коли вона прошепотіла:

— Дякую. — Вона обернулась до решти: — Усім вам.

— Ми це зробили не лише заради тебе, — відказала Креста, закотивши очі.

Ківа знала це. Креста постраждала від Рука теж, лише в інший спосіб. І Тіпп, який провів у Заліндові три роки. Навіть Джарен і Наарі за своє коротке, але незабутнє перебування. Усі вони постраждали від Наглядача, деякі їхні шрами були помітні, деякі ні. А тепер він більше нікому не зашкодить, його терору настав кінець.

— Тобі т-треба розповісти їй р-р-решту, — сказав Тіпп, підстрибуючи.

— Це не все? — прохрипіла Ківа.

Цього разу заговорив Ейдран, його голос був заспокійливим, коли він поділився:

— Я обійму посаду тимчасового Наглядача, поки ми знайдемо відповідну заміну Рукові. Поки я тут, буду відсіювати всіх вартових, які зловживають своїми повноваженнями, і переконаюся, що їх притягнуть до відповідальності.

«Кістяний і Різник», — подумала Ківа й кинула погляд на Кресту. Рудоволоса лише всміхнулась у відповідь, бо про все це вже добре знала.

— І не тільки, — підхопила Ешлін. — Інші королівства погодилися, що Заліндов потребує змін. Це займе час, але ми будемо запроваджувати належні юридичні системи, щоб упевнюватися, що покарання відповідає злочину. Деяким ніколи не дозволять вийти на волю… — їй не треба було називати ім’я Зулейки, аби Ківа зрозуміла, що її сестра входить у цей список, — але для решти, якщо вони потраплять сюди, це більше не буде смертним вироком. Скоро ув’язнені зможуть заробити право вийти на свободу.

Свобода від Заліндова. Колись Ківа навіть не могла б такого уявити.

Але тепер…

— Не знаю що сказати, — тільки й вимовила вона, її голос зірвався, коли глянула на друзів; усі здавалися задоволені її реакцією.

Крім Крести, яка протягнула:

— Повторюю, ми це робили не лише заради тебе.

Причина не мала значення. Занадто багато років Заліндов мучив Ківу в думках і переслідував у жахіттях. Знаючи, що майбутні в’язні зможуть позбутися цих страждань, що зможуть жити

після

Заліндова…

У Ківи з плечей упав камінь, а на його місці з’явилося відчуття правди,

справедливості

.

Однак не лише це. Коли вона подивилася на вапнякові стіни, то раптом усвідомила, що зі змінами чи без, Заліндов уже не має над нею влади. Він у минулому — там і залишиться.

Вона вижила.

Нині настав час

жити

.

Відчувши, що щось повернулося на своє місце глибоко в душі, Ківа глянула на Джарена, на друзів, на брата й запитала голосом, сповненим здивування і

надії

:

— І що тепер?

Їй відповів Джарен. Нахилився ближче й прошепотів їй на вухо три ідеальні слова:

— Тепер ми мріємо.