Страница 146 из 158
— Алабастре Руку, — сказав Джарен, і Ківа завмерла, почувши від нього такий рідкісний офіційний голос, — вас звинувачено в злочинах проти людства, включно з, але не обмежено, масовим геноцидом. Вас знято з посади Наглядача й засуджено до довічного ув’язнення у тій самій в’язниці, де ви вчиняли свої злочини.
Ківа забула, як дихати; вона не вірила власним вухам.
Джарен махнув рукою, і Рукові ж вартові підійшли вперед, і очі Наглядача запалали й звузилися.
— Ви не зробите цього, — випалив він. — Я не підкоряюсь наказам від Евалону — я відповідаю перед усіма вісьмома королівствами. У вас немає влади…
— У нього ні, — перебила Рука Креста, — але оскільки ми нещодавно зірвали план тирана захопити весь Вендералл, правителі інших королівств, скажімо, нам
вдячні
. — Її злорадне задоволення зросло, коли вона додала: — Не виникло жодних проблем, коли ми попросили їх про таку послугу. — Креста кивнула на пергамент, до якого приклеївся Рук: — Усі їхні підписи є. Можеш подивитися сам.
Він опустив погляд і нарешті дочитав лист.
— Ви не зробите цього, — знову повторив він, тільки тепер його злість перетворилася на страх.
— Ми можемо. Ми вже це зробили, — сказала Креста, насолоджуючись видовищем.
Ківа досі не могла поворухнутися, ледь вірячи в те, що відбувалося — що Рука покарають за скоєне, за всіх людей, яких він убив, разом з її батьком.
— І ще, — байдужим голосом сказав Джарен. — Ваші злочини проти людства означають довічний термін у Заліндові, але за злочини проти принца-наступника Евалону, — він показав на себе, — і нової королеви Мірравену, — показав на Кресту, яка відсалютувала йому середнім пальцем, — ви заслуговуєте чогось особливішого.
— Про що ви говорите? — вигукнув Рук, і в його голосі знову з’явилася злість.
Джарен обернувся до Тіппа:
— Зробиш честь?
Малий усміхнувся — і ця усмішка зовсім не була схожа на все, що Ківа коли-небудь бачила на його обличчі: вона моторошно нагадувала вираз Крести. Гучним голосом він сповістив:
— Ц-цим ви засуджені до В-випробування Ордаліями. Якщо в-в-виживете, вас в-відпустять. А якщо з-зазнаєте невдачі… — Тіпп здригнувся, проте його посмішка так і не зійшла з обличчя. — Ви знаєте, ч-чим це закінчується.
Ківа стояла приголомшена, але не встигла до кінця зрозуміти ці слова — і їхню майже пряму вказівку на смертний вирок, — коли Рук кинувся навтьоки. Його зупинили вартові, схопили за руки, щоб відтягти назад, коли той волав на них, кричав, щоб його звільнили, але їхня хватка була непохитною.
Креста повільно й неквапливо вийшла вперед, а коли стала перед Руком, то вдарила так швидко, як змія, смикнула його ліву руку на себе, поки діставала кинджал з-за пояса. За мить їй вдалося провести короткі гострі лінії на тильному боці його долоні, кров одразу ж хлинула з літери «З».
— Тепер ти точно впишешся! — перекричала вона його розлючений і тепер просочений болем рев. А вартовим сказала: — Уведіть його.
Вони не вагаючись потягнули його за собою, а він борсався, кричав щось за залізними воротами, поки так само, як і Зулейка, не зник із очей.
Заціпеніла, Ківа обернулася до друзів, у душі якої нуртував вихор емоцій.
Джарен підійшов просто до неї.
— Все гаразд? Ми не хотіли тобі говорити, про всяк випадок…
Ківа приклала пальці до його губ, сльози вже текли струмком, коли вона прошепотіла:
— Дякую. — Вона обернулась до решти: — Усім вам.
— Ми це зробили не лише заради тебе, — відказала Креста, закотивши очі.
Ківа знала це. Креста постраждала від Рука теж, лише в інший спосіб. І Тіпп, який провів у Заліндові три роки. Навіть Джарен і Наарі за своє коротке, але незабутнє перебування. Усі вони постраждали від Наглядача, деякі їхні шрами були помітні, деякі ні. А тепер він більше нікому не зашкодить, його терору настав кінець.
— Тобі т-треба розповісти їй р-р-решту, — сказав Тіпп, підстрибуючи.
— Це не все? — прохрипіла Ківа.
Цього разу заговорив Ейдран, його голос був заспокійливим, коли він поділився:
— Я обійму посаду тимчасового Наглядача, поки ми знайдемо відповідну заміну Рукові. Поки я тут, буду відсіювати всіх вартових, які зловживають своїми повноваженнями, і переконаюся, що їх притягнуть до відповідальності.
«Кістяний і Різник», — подумала Ківа й кинула погляд на Кресту. Рудоволоса лише всміхнулась у відповідь, бо про все це вже добре знала.
— І не тільки, — підхопила Ешлін. — Інші королівства погодилися, що Заліндов потребує змін. Це займе час, але ми будемо запроваджувати належні юридичні системи, щоб упевнюватися, що покарання відповідає злочину. Деяким ніколи не дозволять вийти на волю… — їй не треба було називати ім’я Зулейки, аби Ківа зрозуміла, що її сестра входить у цей список, — але для решти, якщо вони потраплять сюди, це більше не буде смертним вироком. Скоро ув’язнені зможуть заробити право вийти на свободу.
Свобода від Заліндова. Колись Ківа навіть не могла б такого уявити.
Але тепер…
— Не знаю що сказати, — тільки й вимовила вона, її голос зірвався, коли глянула на друзів; усі здавалися задоволені її реакцією.
Крім Крести, яка протягнула:
— Повторюю, ми це робили не лише заради тебе.
Причина не мала значення. Занадто багато років Заліндов мучив Ківу в думках і переслідував у жахіттях. Знаючи, що майбутні в’язні зможуть позбутися цих страждань, що зможуть жити
після
Заліндова…
У Ківи з плечей упав камінь, а на його місці з’явилося відчуття правди,
справедливості
.
Однак не лише це. Коли вона подивилася на вапнякові стіни, то раптом усвідомила, що зі змінами чи без, Заліндов уже не має над нею влади. Він у минулому — там і залишиться.
Вона вижила.
Нині настав час
жити
.
Відчувши, що щось повернулося на своє місце глибоко в душі, Ківа глянула на Джарена, на друзів, на брата й запитала голосом, сповненим здивування і
надії
:
— І що тепер?
Їй відповів Джарен. Нахилився ближче й прошепотів їй на вухо три ідеальні слова:
— Тепер ми мріємо.