Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 143 из 158

— Хай там як, — тихо відказала Ківа, — гадаю, з тебе вийде чудова королева.

Креста почесала обличчя:

— Побачимо.

— Серафіна допоможе тобі, — підбадьорила її Ківа, певна, що співчутлива принцеса не кине сестру на поталу вовкам.

— Я розраховую на це, бо одна з найперших справ, які мені треба зробити, — це дістатися до Карамору й дати лад усьому, чого там накоїв Нав, — сказала Креста, розчарована від самої думки про це.

Ківа вирячила очі:

— Ти не змусиш Серу вийти за…

— Боже, авжеж, ні, — швидко відказала Креста. — Проте вона і Вош — друзі з народження. Якщо хтось і може погамувати невдоволення Карамору, то це Сера. І Міррин теж допоможе, — вона все життя провела в політиці й плела інтриги, що, безсумнівно, допоможе там, куди ми збираємося, навіть якщо мені поряд із нею постійно доведеться мати очі на потилиці. — Потім Креста пробурмотіла: — Вічносвіт лише знає, що моя сестра в ній знайшла.

— Чекай, — зупинила її Ківа. — Міррин їде з вами?

Креста нахмурилася:

— Джарен не розповів тобі?

Ківа показала на кімнату, скривившись, адже від цього руху знову відчула біль у животі:

— Я його не бачила.

Креста повагалася, але зрештою розповіла:

— Королівська Рада звинуватила Міррин у державній зраді.

Ківа завмерла:

— Але вона…

— Вони знають, що Міррин змінилася і намагалася спокутувати провину, але сказали, що їм треба показати приклад, — пояснила Креста. — Серафіна благала мене щось зробити, тому я запропонувала вигнання як покарання. — Вона знизала плечима, наче для неї це нічого не значить, потому додала: — Тому так, Міррин їде з нами в Мірравен. І лишається там.

Ківа відчула полегшення — за Міррин, але й за свою родину. Королівська Рада могла засудити принцесу до страти. Вигнання не найкращий варіант, але принаймні вона житиме.

— Це означає, що в тебе завжди будуть відкриті двері для гостей Валлентіс? — запитала Ківа, знаючи, що Джарен й інші все одно захочуть бачити Міррин, незважаючи на те, зраджувала вона чи ні. Проте щойно Ківа сказала це, як думки перескочили від принцеси, і вона, схиливши голову набік, не стрималася: — Може, і для якогось привабливого принца?

Креста змахнула невидимі ворсинки зі свого плеча:

— Я, мабуть, дозволю Джарену приїхати, тим паче якщо ти зможеш підняти свою ліниву дупцю, щоб побачитися зі мною.

Ківа зраділа, коли почула це від Крести, знаючи, що це своєрідний спосіб сказати, що в їхній дружбі нічого не змінилося, навіть якщо вони не проводитимуть разом кожен день. Проте вона все одно стояла на своєму:

— Я кажу про іншого привабливого принца.

Креста зморщила носа:

— Оріель трохи замалий, тобі так не здається?

Ківа розсміялася, про що відразу пошкодувала, бо біль пронизав тулуб. Однак вона зціпила зуби й сказала:

— Ти знаєш, про кого я.

Запала тиша, перш ніж Креста відповіла:

—

Мабуть

, Кальдон може навідуватися. Припускаю, що його голова пролізе через ворота замку.

Ківа знову розсміялася, хоч і не хотіла; цього разу їй треба було прикусити язика, аби не заскімлити від болю, а тоді нарешті сказала:

— У вас такі дивні стосунки.

— «Стосунки» — це дуже гучне слово для того, що між нами. — Креста злобно посміхнулася. Але тоді, майже із застереженням, сказала: — Не знаю, яке майбутнє на нас чекає. Усе тепер набагато складніше, ніж було. Проте… — Вона глянула на ліжко, а тоді знову зустрілася поглядом з Ківою і вже лагіднішим голосом проказала: — Побачимо.

Це було більше, ніж Ківа очікувала від неї, тому усміхнулася і відповіла:

— Цього достатньо.

Креста лише похитала головою і поглянула на стелю, а тоді потягнулася уперед, взяла щось зі столика біля ліжка Ківи і віддала їй.

Це була пляшечка, така сама, яку раніше їй давала Меддіс.

— Уперед, — підбадьорила Креста й легенько потрясла її за коліно. — Я бачила, як ти кривишся — тобі боляче. Треба поспати.

— Я і так сплю цілими днями, — буркнула Ківа, хоч чудово знала, що видужає швидше, якщо відпочиватиме, тому випила гіркий тонік. Біль знову миттю притлумився, а очі так само почали заплющуватися. — Тільки спробуй поїхати в Мірравен, не попрощавшись, — пробурмотіла вона, поринаючи в сон.

— Звісно, — мовила Креста, і її голос віддалився. — І крім того, у нас з тобою ще є кілька незавершених справ, якими треба зайнятися до того.

Однак Ківа вже не змогла запитати, про що вона говорить, тому що знову заснула.

Її розбудило ранкове сонце, і так само, як минулі два рази, коли приходила до тями, у кімнаті вона була не сама. Проте сьогодні тут було дві постаті, одна на стільці: Тіпп, який гучно хропів, і хтось поряд з ним на ліжку, міцно її обіймав.

Ківа пригорнулася до Джарена, вдихнула його свіжий запах, від якого віяло стихіями, і серце одразу ж наповнилося любов’ю. Він ворухнувся, коли відчув її порух, повільно розплющив очі, а тоді опустив підборіддя, щоб подивитися на неї.

Хриплим від сну голосом він сказав, так тихо, аби не розбудити Тіппа:

— Ти прокинулася.

Ківа усміхнулася і передражнила його:

— Або, може, тобі це сниться.

Він пальцем погладив її по вилиці неймовірно ніжним дотиком, а тоді проказав:

— Ой, мені це точно сниться. — Джарен ніжно поцілував її у скроню, потім зустрівся з нею поглядом і додав: — Ти налякала мене.

Ківа почула біль у його голосі, страх, який він не міг приховати, і прошепотіла:

— Вибач.

— Те, що ти зробила…

— Я повторила б це ще раз.

Він напружився поряд з нею.

— Не роздумуючи, — додала вона, щоб показати серйозність своїх намірів.

Очі Джарена спалахнули почуттями: любов, горе, полегшення і ще стільки всього. А тоді він сказав, так обережно, ніби боявся, що вона забула:

— Твоя магія…

Ківа глянула на свої руки й усвідомила, що ніколи більше не побачить золотистого сяйва. Вона намагалася змиритися з тим, що відчувала. Десять років вона уникала своєї сили, придушувала її, як могла. А тоді, коли нарешті вивільнила її, місяцями боялася — не лише через невміння контролювати її, а й через те, що могла перетворитися на чудовисько. Тільки нещодавно збагнула: щоб прийняти — її треба

плекати

. І тепер не могла заперечити, що частина її єства оплакуватиме втрату, тим паче що та зникла назавжди.