Страница 142 из 158
— Це все наркотики. Не макове молочко, — сказав він швидко. — Креста розповіла їм про твою історію з «янгольським пилом», і вони вирішили, що краще уникати всього, що викликає залежність. Не знаю, що тобі дали, але воно мало б погамувати біль і дати тобі поспати. Відверто скажу, я здивований, що ти змогла протриматися усю нашу розмову й не заснути.
Ківа
відчувала
, що сон перемагає її, але Кальдон щойно нагадав про щось іще, і вона доклала неабияких зусиль, щоб розплющити очі знову.
— Креста… вона…
— Кілдаріон? — запитав Кальдон, його усмішка ширшала. — Маю сказати, що це був солоденький секретик.
Ківа глянула на нього:
— Ти що,
знав
?
Він закотив очі:
— Коли ти вже запам’ятаєш, що я знаю
усе
?
— Але
як
? — вигукнула Ківа. — І чому ти нічого не сказав?
— По-перше, — почав Кальдон, — це був не мій секрет. — Його різкий погляд змусив Ківу прикусити язика, коли вона пригадала, скільки її таємниць він зберігав. Тоді повів далі: — А якщо відверто, спершу і я не знав. Вона мені завжди когось нагадувала, але я ніяк не міг збагнути кого, але почав складати докупи все лише в дорозі. Те, як вона рухалася, який мала вигляд… Як деякі іноземні правителі реагували на неї, так, ніби не могли пригадати, звідки вони її знають, схожість з родиною ледь помітна, але її досить, щоб викликати інтерес. — Він гмикнув і додав: — Мовчу вже про те, що вона знає більше мов, ніж я, і б’ється так, ніби з мечем у руці народилася.
Тепер, коли він розповів це, Ківа почувалася ще більшою дурепою, бо не зрозуміла цього сама. Вона розтулила рота, щоб поставити мільйон запитань, одне з яких — що королівський статус Крести означав особисто для Кальдона, з огляду на їхні стосунки, які повільно розвивалися під час їхньої подорожі. Однак не встигла вона вимовити й слова, як двері кімнати відчинилися і на порозі з’явилася цілителька Меддіс.
Вона зупинилася у дверях, і її сиві брови зійшлися докупи.
— Ой-ой, — пробубонів Кальдон. — Спіймала. — Проте навіть не поворухнувся.
Матрона-Цілителька зітхнула, протяжно й гучно, а тоді підійшла до них і сказала:
— Вам треба відпочивати.
Обом
.
Кальдон показав на їхні лежачі тіла:
— Куди відпочивати ще більше?
Цілителька Меддіс проігнорувала його і глянула на Ківу:
— Рада бачити, що ти прокинулася, люба.
— Дякую, що піклуєтеся про мене, — відповіла Ківа тихо, майже сором’язливо, її повага до голови Академії Срібношип зростала щоразу, коли вони зустрічалися.
Цілителька відмахнулася від її вдячності.
— Як ти почуваєшся? Щось болить?
— Трохи, — чесно відповіла Ківа.
Меддіс дістала зі свого білого халата бутлик:
— Випий це. Геть усе.
Ківа знала, що краще не сперечатися, тому потяглася по бутлик, стурбована слабкістю в руці. Слабкістю в усьому
тілі
. Однак знемога не зникла, коли вона проковтнула тонік, скривившись від гіркого землистого смаку, але таки відчула, що її майже постійна ломота минула, пульсація в животі знову перетворилася на тупий біль.
Очі Ківи почали заплющуватися самі, ліки крали свідомість, але вона змусила себе послухати слова Меддіс:
— Тобі треба залишитися під наглядом ще на кілька днів і потім доведеться трішки поберегтися. Але ти маєш повністю одужати.
— Це хороша новина, — сказала Ківа, її слова вилітали з рота мляво й невиразно.
Після цього вона вже не могла триматися при тямі, й останнє, що Ківа почула, — це голос Меддіс, який звучав десь далеко, коли цілителька звернулася до Кальдона:
— Не змушуйте мене прив’язувати вас до ліжка, юначе.
А потім його нахабне:
— Як обурливо.
А тоді Ківа з усмішкою на обличчі поринула в сон.
Наступного разу, коли Ківа прокинулася, у тілі досі відчувала слабкість і біль, а за вікном було темно. Вона думала, що сама, аж поки постать підійшла до її ліжка, слабке люмонієве світло впало на татуйовання у формі змії і обличчя з порізами й синцями, що вже почали гоїтися.
Довгий час Ківа й Креста просто дивилися одна на одну.
А тоді Ківа сказала:
— Якщо хочеш, щоб я поклонилася, доведеться допомогти мені встати.
Не важко було помітити полегшення Крести, коли та впала на стілець поряд з ліжком, важко видихнула й мовила:
— Думаю, та грізна жінка зайде сюди й викине мене, якщо ти поворухнешся хоча б на сантиметр.
Губи Ківи злетіли догори, коли вона подумала, що Креста — люта колишня каменярка, тепер королева
Креста
— боялася цілительки Меддіс.
— Гадаю, ти справишся з нею, — відповіла вона, легенько ворухнулася і скривилася від болю.
Між ними запала ще одна довга мовчанка, а тоді Креста зітхнула й заговорила знову:
— Я хотіла розповісти тобі. — Вона стиснула губи. — Ні, це брехня. Я взагалі не хотіла, щоб хтось знав, бо ніколи не мала наміру щось із цим робити. — Потім прибрала від обличчя заплутані руді пасма і визнала: — Звичайно, хотіла врятувати Серафіну, захистити її — завжди цього прагнула. Однак мені не треба було кидати виклик Навоку, щоб зробити це.
— Тоді чому?
— Це твоя провина, — сказала Креста, раптом скривившись. — Ти і той дурний «янгольський пил».
Ківині брови злетіли догори.
— Перепрошую?
— В Ерсі. — Креста підвищила голос, наслідуючи Ківу: — «
Ти
хороша
подруга
,
Кресто
.
Мені
шкода
,
що
ти
втратила
свою
родину
,
але
я
рада
,
що
тепер
ти
частина
нашої
». Ненавиділа тебе за ці слова, бо ти змусила мене усвідомити, що це правда. Я намагалася тримати це все на відстані, але не змогла. — Вона скривилася ще сильніше. — До цього мені було цілковито байдуже на ту родину Валлентіс. Чи Евалон, якщо вже на те пішло. Проте коли я познайомилася з вами всіма ближче — вийшло так, що не любити вас стало
неможливо
. І коли я зрозуміла, що мій брат налаштований використати тебе і вбити їх, то знала, що не зможу просто сидіти осторонь і дозволити цьому статися. — Похмурий вираз Крести перетворився на винуватий, коли вона поділилася: — Утім, я не була цілком упевнена, аж поки побачила його на мосту. Це сталося тоді, коли я збагнула, що хоч і розумію, що роблю, Мірравену все одно було б краще, якби ним керував будь-хто інший, аби не він.