Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 141 из 158

Глава 43

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ТРЕТІЙ

Ківа повільно прокинулася, її повіки були важкими. Вона докладала неабияких зусиль, аби розплющити їх, кліпнула раз, другий, потім третій, аж поки розпливчастий зір прояснів так, щоб побачити, де вона.

«Срібношип», — прошепотіла виснажена частина її свідомості, з маленького вікна в особистій палаті розгортався краєвид на знайомий сад у центрі лазарету.

Частина її дивувалася, як вона тут опинилася, стомлені думки намагалися заповнити прогалини пам’яті, водночас змусивши відчути притлумлений біль десь усередині. Інша ж частина була наполегливішою, вимагала зосередитися на людині, яка сиділа на стільці поряд, — той, кого вона очікувала тут побачити найменше.

Адже це був Кальдон.

Він був блідіший за труп, золотисте волосся скуйовджене, але сині очі сяяли, коли протягнув:

— Я залишив тебе саму всього на кілька годин, і подивися, до чого це призвело.

Ківа втупилася в нього.

Дивилася, дивилася, дивилася.

А тоді скривилася й розплакалася.

Він вилаявся і схопився з місця, заповз на її ліжко й обережно — дуже обережно — притягнув у свої обійми.

— Ми вже говорили про це, — сказав він їй на вухо, однією рукою заспокійливо гладячи її по плечу, а іншою міцніше притиснувши до себе. — Жодних сліз, коли я тебе обіймаю. Це наше правило.

— Я д-д-думала, що т-ти м-м-мертвий, — пробелькотіла Ківа, і притлумлений біль усередині ставав відчутнішим, коли її тіло здіймалося, але вона не могла стримати хвилю емоцій. Усе, що приглушувала відтоді, як дізналася, що Кальдон помер, вирвалося на поверхню — страх, жах і мука, — тепер усе це переповнене полегшенням, таким гострим, що Ківа ледве могла дихати.

— Так, і я ледь не помер, — тихо мовив Кальдон, і голосом, і дотиками намагаючись заспокоїти її. — Я розповім тобі, що сталося, але за умови, що ти заспокоїшся. Твоєму тілу потрібен відпочинок, і якщо хвилюватимешся, цілителька Меддіс влетить сюди, як вихор, і знову на мене кричатиме.

— З-знову? — запитала Ківа, гикнувши.

— Технічно я не повинен був покидати ліжко, — поділився Кальдон. — Але Джарен потрібен на екстреному засіданні Королівської Ради, і я пообіцяв йому, що ти не залишишся сама, навіть якщо сидіти тут буде так само весело, як спостерігати за висиханням фарби. — Поглядом Кальдон перхопив Ківин, і його очі наповнилися радістю, коли він сказав: — У тебе з рота тече слина, коли спиш, ти знала?

Ківа не мала сил соромитися. Однак нарешті змогла зупинити сльози й запитати хрипким, сповненим недовіри голосом:

— Як ти тут? Ґалдрік сказав…

— А, так,

Ґалдрік

. — Очі Кальдона похмурніли. — Тітка Аріана розповіла нам, що з ним зробили персні. І спіткало ж лихо. — Злість його зникла так швидко, як і з’явилася, і він відповів: — Я тут завдяки Тіппу. Він врятував моє життя.

Ківа не очікувала цього, тим паче що саме Тіпп і розповів їй про смерть Кальдона. Він не вдавав — горе було в його очах, і сльози текли по щоках.

— Він

не

знав

, що врятував мене, — відказав Кальдон, помітивши її збентеження. — Гадаю, малий зламав мені ребро, коли вони прийшли забирати моє тіло й побачили, що я дихаю. Як на малого, він дуже сильний. Як п’явка.

— Але

як

? — запитала Ківа, досі не розуміючи. — Ґалдрік сказав, що він використав отруту некроса, від якої немає ліків. Він сказав… він сказав… — Вона напружила думки, відчувши, як її поглинає втома. — Сказав, що Тіпп намагався дати тобі

води

. Не може бути, щоб…

— Це була не вода, — відповів Кальдон. — Пам’ятаєш, коли ми були на Опівнічних ринках, Тіпп гайнув кудись, поки ти діставала перстень?

Ківа не могла так просто забути ту ніч, тому кивнула.

— Ну, поки ти співала серенади місяцю, чи що то таке було, ми панічно бігали й шукали його, а знайшли знову з Магікою. Очевидно, їм дуже сподобалася компанія одне одного, тому що вона дала йому пляшечку з рідиною і сказала влити її вміст у свій бурдюк «на ранок дев’ятого дня», і що використати його потрібно «коли вжалить змія». Сердешний малий думав, що з’їхав з глузду, і нікому з нас не розповів, бо не хотів, щоб ми подумали, що він божевільний, бо послухався її. Проте він рахував дні й дотримувався її вказівок, а тоді, коли Ґалдріку пощастило підрізати мене… — Кальдон підняв сорочку, щоб показати білу пов’язку просто під грудною кліткою, — і коли той зловтішався про отруту, Тіпп усвідомив, що це те, про що його попереджали, тому спробував влити весь вміст свого бурдюка мені в рот. — Обличчя Кальдона затьмарилося. — Це було неприємно, скажу відверто. Але я встиг зробити кілька ковтків до того, як Ґалдрік його відтягнув. — Він здригнувся і договорив: — Тож тепер я тут.

— Але… але… — Ківа не могла осягнути цю історію і зупинилася, повторюючи: — Немає ліків від отрути некроса. В усьому Вендераллі.

— Саме так, — відказав Кальдон. — У

Вендераллі

. Проте Магіка не звідти, так?

Ківа оторопіла від здивування, коли подумала про Зофію Сейдж, її неймовірну ментальну магію і про те, як вона прийшла з-за океану.

— Неймовірно, — прошепотіла дівчина.

— Мені гірко про це говорити, сонечку, — продовжив Кальдон, — але Тіпп скинув тебе з вершини моїх улюблених людей. Не подумай, нічого особистого.

Ківа сперлася на нього всією вагою і весело сказала:

— Він у моєму списку на тому ж місці.

Очі Кальдона подобрішали, і він поцілував її в маківку:

— Я досі почуваюся напівмертвим, але ми всі хвилювалися саме за тебе. Ти на волоску висіла ці кілька днів.

Ківа завмерла:

—

Днів

?

— Ти була непритомна майже тиждень, — мовив Кальдон. — Клинок розітнув тобі чи то печінку, чи то легені, чи… щось там іще. Внутрішня кровотеча, сказала Меддіс. Вони працювали не покладаючи рук, аби втримати тебе на цьому світі.

Він говорив легко, але в голосі чувся страх — той самий страх, який Ківа відчула, коли подумала, що втратила Кальдона. Вона притиснулася щокою до його грудей, скривившися від трепету в животі. Він тепер болів ще сильніше, посилився через її плач, але навіть так…

— Ти впевнений, що там була внутрішня кровотеча? Болить, але

не

так

сильно.

Кальдон усміхнувся.