Страница 139 из 158
Адже Око було націлено на Джарена. Єдина зброя, яка могла відібрати його магію —
знову
, — і цього разу нема надії її повернути. Він не просто втратить свою силу, він втратить право на владу. І це було те, чого Ківа не могла прийняти, не могла
допустити
.
Тому пірнула, щоб перехватити кинджал.
Біль — пекучий,
сліпучий
біль пронизав її, коли вона важко приземлилася на мосту, але це була не лише агонія від того, що лезо глибоко ввійшло в її живіт, а морозний холод від того, як закричала у жилах магія. Ківа відчувала, що Око висмоктує її, — відчувала, як магія покидає, як її
крадуть
у неї.
А потім усе закінчилося. Зі швидкістю блискавки, так, ніби її ніколи й не було.
Ківа схлипнула, але в неї не було змоги оплакати втрачене чи зосередитися на занімінні, яке ширилося від рани. Натомість вона відчула страх — адже Джарен уже мав добігти до неї. Наарі мала б звестися на ноги. Навіть Креста мала б уже добігти.
Однак Ківа була сама, міст затих і занімів…
І покрився тінями.
«Ні», — прошепотіла вона тихо, коли до неї підійшла Зулейка з тріумфальною божевільною посмішкою.
Її ніколи не переможуть. Смертельна магія знову була такою само сильною, як і раніше.
Ківа ще раз схлипнула, цього разу не лише від болю і втрати, а й від спустошення.
Бо вона програла.
І ще й лишилася з порожніми руками — її цілюща магія зникла назавжди.
Зулейка зупинилася біля Ківи й присіла поряд, ніжно та насмішкувато провела пальцем по її обличчю.
Ківа не рухалася: її тіло занадто слабке, а біль занадто сильний. З останніх сил вона схопилася за живіт і спробувала зупинити кров.
— Це було нерозумно з твого боку, — проворкувала Зулейка. — Вір у що хочеш, сестричко, але мені справді
шкода
, що все так скінчилося. Якби ж ти приєдналася до мене, то нічого такого не сталося б.
Ківа кашлянула, і кров пирснула з рота, стікаючи по підборіддю.
Вона знала, що це означає.
Знала, що їй лишилося недовго.
…І знала, що їй треба зробити.
Повернути шию — це все, на що вистачило сил, але цього виявилося достатньо, щоб зустрітися поглядом з Джареном, який застиг усього за кілька кроків від неї, знерухомлений магією Зулейки. Його погляд був переляканим, обличчя біле як полотно — такий різкий контраст із ніжно-рожевою шкірою щойно зцілених грудей. Вона намагалася без слів поговорити з ним, сказати, як сильно його кохає, що він вартував цього вчинку, що вона шкодує через те, що сталося. Проте тоді її сестра повела далі, і Ківа крізь біль обернулася знову до неї.
— Не хвилюйся, — мовила Зулейка, і її очі задоволено мигнули на Джарена. — Я не змушу його страждати. Вважай, що це мій останній подарунок — швидка смерть для твого коханого. — Вона опустилася вниз, притиснула губи до Ківиного чола, а тоді прошепотіла їй на вухо: — Прощавай, сестро.
І тоді Ківа озвалась. Ледь чутно прохрипіла лише два слова:
— Прощавай, Зулейко.
І перш ніж її сестра встигла усвідомити, що та робить, Ківа напружилася з останніх сил і витягнула кинджал із живота. Раптовий біль виявився ще гіршим, ніж був, гіршим, ніж усе, що коли-небудь відчувала, проте вона змусила себе піднятися. Зулейка вирячила очі й кинулася тікати.
Проте була надто повільною, тому клинок зачепив її щоку.
Це була неглибока рана, ледь схожа на подряпину.
Але навіть її достатньо.
Зулейка моторошно закричала, коли вхопилася рукою за обличчя, тіні на мосту миттю відступили, наче розлите чорнило, яке всмоктується назад у ємність. За лічені секунди її сила зникла без сліду, усі, кого вона втримувала, відтепер були на волі — і довіку.
Наступної миті Наарі збила Зулейку з ніг, поваливши її набік, та цього разу та не опиралася — її тіло було млявим і безвольним.
Усе скінчено.
Усе
зроблено
.
А тоді раптом поряд опинився Джарен.
— Ківо, люба, глянь на мене, — благав він, трусив її обличчя тремтячими руками. — Залишся зі мною. Не заплющуй очі.
Потім він закричав. Не на неї — він кликав на допомогу.
Вона відчула на собі більше рук: Крестині, що сильно притискалися до її живота. Рудоволоса кричала щось, кричала на Ківу, але та не розуміла, її думки були густі й мляві. Ківа знала, що повинна відчувати біль, повинна бути в агонії. Проте не відчувала нічого.
Лише кров.
Багато-багато крові.
Це все, що Ківа бачила.
Потім її очі заплющилися.
А тоді…
Темрява.