Страница 138 из 158
! — ричала Зулейка між атаками, підходячи ближче з кожним нападом. Невдовзі вона опинилася на відстані плювка й саме тоді зробила те, чого Ківа не очікувала, — вона торкнулася королівської вартової, яка пробігала повз; магія спрацювала надто швидко, щоб Ківа змогла врятувати ту від смерті, а Зулейка підхопила меч, що випав у дівчини з рук, і спробувала завдати удару.
Ківа відстрибнула вбік і бічним зором окинула, чи немає на землі зброї, але тоді поряд опинилася Наарі й кинулася перехоплювати клинок Зулейки.
Вона заревіла знову й відбивалася з бажанням помститися. Побачивши, як вони обертаються одна навколо одної, Ківа пригадала ворожнечу між ними — роки тому Зулейка вже відібрала в Наарі руку, а всього кілька місяців назад змусила впасти в магічну кому. Наарі тепер хотіла крові, але Зулейка була непростою суперницею. Її магія
і
майстерність фехтування — це смертельне поєднання.
Ківа робила все можливе, аби тіні не торкнулися Наарі, коли та билася із Зулейкою, і лишалася так близько, щоб звести нанівець темну силу сестри, ухиляючись від магічних атак і нападів звичайною зброєю довкола. Її власна магія почала слабшати, але вона заглибилася в себе, благала ще, хоч і знала, що не протримається довше. Те, що вони робили,
не
працювало
. Навіть з допомогою Наарі Зулейка не слабшала, і ніхто інший не міг підсилити їх у бою проти неї. Джарена досі оточували гвардійці, і його магія повністю вичерпалася. Креста, захоплена двобоєм з Навоком, цілком зосередилася на братові. Усі інші билися на землі, надто далеко, щоб чимось допомогти. А магія Ківи… скоріше скидалася на полум’я свічки, що мерехтіло на вітрі.
«
Любов
.
Їй
треба
зосередитися
на
любові
».
У голові прокотився шепіт Кальдона, від чого в горлі застрягло схлипування. Ківа не могла зараз думати про нього чи про його останні слова — що він не дозволить протистояти Зулейці наодинці: «
Ми
в
одному
човні
,
сонечку
.
Ти
і
я
».
Тільки він був
не
тут. А вона
зустрілася
із Зулейкою без нього.
Серце Ківи вкотре розлетілося на друзки.
Тільки тепер вона знала, що треба робити.
«
Любов
.
Їй
треба
зосередитися
на
любові
».
Хоч Ківа й тренувала свою магію, її залишки підживлювала відчаєм — лише треба було більше, ніж це. Щоб світло росло, йому треба
більше
світла.
«
Я
хочу
,
щоб
ти
згадала
якийсь
спогад
, — прохав її Джарен кілька тижнів тому, —
хороший
».
«
Спогад
,
наповнений
любов
’
ю
», — додав Кальдон.
Навіть у серці битви Ківі це далося неважко — тому що все, що їй треба було зробити, — подумати про
них
.
Джарен і Кальдон.
Тіпп і Наарі.
Креста, Торел і Ешлін.
Усі такі дорогі їй люди, які билися з нею — і за неї. Вона подумала про поцілунок з Джареном на вершині гори, про сльози в обіймах Кальдона. Про Тіппову беззубу усмішку й лютий захист Наарі. Про неочікувану дружбу з Крестою, непохитну вірність Торела і незаслужену доброту Ешлін.
Вони були її надією.
Вони були її силою.
Вони були причиною, чому вона не здавалася.
Не
могла
здатися.
А коли Зулейці нарешті вдалося завдати влучного удару, поціливши клинком у тулуб Наарі й поваливши її на землю, то більше не сумнівалася. Одна рука кинулася до вартової, золотисте сяйво стягнуло рану, а друга направилася прямо на Зулейку. Уся любов, надія і сила, які вона відчувала, вирвалися з неї яскравим, як сонце, полум’ям і поцілили сестрі в груди.
Зулейка, скрикнувши, випустила меч і впала на коліна, намагаючись викликати свої тіні.
Темрява й світло.
Світло й темрява.
Зулейка продовжувала опиратися, і страх почав брати гору над Ківою, але вона стримувала його поширення, думала лише про тих, кого любила, про силу, яку їй давала любов.
І раптом тіні Зулейки зникли.
Через неочікувану відсутність опору Ківа похитнулася вперед, ледь не втративши рівновагу.
Навколо них на мосту й далі вирувала битва, але здавалося, що вони у власній бульбашці, коли дивилися одна на одну, їхні груди здіймалися від напруги, смарагдові очі прикипіли до медово-золотистих.
Ківин пульс шалено бився, запитання: «Чи все скінчилося?» — заполонило її думки. Вона знала, що Наарі намагалася підвестися, але не могла, Джарен нарешті відбився від противників і біг до неї. Однак її погляд зосередився лише на Зулейці, яка досі вражено сиділа навколішках і дивилася на Ківу повними емоцій очима.
Її тіні зникли.
Її смертельна магія згоріла.
Зцілилася
.
Ківа стояла й тремтіла, ледь в силах повірити в це, навіть коли Зулейка заговорила, а її голос звучав як зламаний хрип.
— Усе, що я робила, було для нашої сім’ї, — прошепотіла вона. — Усе, чого досягла, усе, чого
хотіла
, було для нас.
Ківа проковтнула слину.
— Те, що ти хотіла, ніколи не було твоїм.
Зулейка не чула сестри. Не слухала. Її голос змінився, став міцним, як сталь, коли вона просичала:
— Ти намагалася забрати це в мене. Тому зараз я заберу все, що хочеш
ти
.
Ківа почула гучний болісний крик і повернулася саме вчасно, щоб побачити приголомшене обличчя Навока, коли Креста витягла свій меч з його грудей. Він схопився за смертельну рану, а тоді впав назад, просто через поруччя в річку.
Креста зробила це.
Вона перемогла Навока.
Вона королева Мірравену.
І це означало, що вона могла зупинити битву —
зараз
же
.
А тоді Ківа усвідомила власну фатальну помилку і швидко обернулася до Зулейки, зрозумівши, чого їй вартувала ця мить.
Бо в руках сестри був знайомий кинджал, щось, про що Ківа зовсім забула через небезпеку навколо, хоч це єдина зброя, про яку їм усім треба було піклуватися найбільше.
Око Богів.
Зі зловісною і смертоносною посмішкою Зулейка кинула клинок у повітря.
Однак цілилася вона не в Ківу.
«
Тому
зараз
я
заберу
все
,
що
хочеш
ти».
Слова Зулейки відлунням прокотилися в голові Ківи, коли вона побачила траєкторію леза, знала, що в неї є лише частка секунди, щоб вирішити, що робити.
Вона не сумнівалася.