Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 138 из 158

! — ричала Зулейка між атаками, підходячи ближче з кожним нападом. Невдовзі вона опинилася на відстані плювка й саме тоді зробила те, чого Ківа не очікувала, — вона торкнулася королівської вартової, яка пробігала повз; магія спрацювала надто швидко, щоб Ківа змогла врятувати ту від смерті, а Зулейка підхопила меч, що випав у дівчини з рук, і спробувала завдати удару.

Ківа відстрибнула вбік і бічним зором окинула, чи немає на землі зброї, але тоді поряд опинилася Наарі й кинулася перехоплювати клинок Зулейки.

Вона заревіла знову й відбивалася з бажанням помститися. Побачивши, як вони обертаються одна навколо одної, Ківа пригадала ворожнечу між ними — роки тому Зулейка вже відібрала в Наарі руку, а всього кілька місяців назад змусила впасти в магічну кому. Наарі тепер хотіла крові, але Зулейка була непростою суперницею. Її магія

і

майстерність фехтування — це смертельне поєднання.

Ківа робила все можливе, аби тіні не торкнулися Наарі, коли та билася із Зулейкою, і лишалася так близько, щоб звести нанівець темну силу сестри, ухиляючись від магічних атак і нападів звичайною зброєю довкола. Її власна магія почала слабшати, але вона заглибилася в себе, благала ще, хоч і знала, що не протримається довше. Те, що вони робили,

не

працювало

. Навіть з допомогою Наарі Зулейка не слабшала, і ніхто інший не міг підсилити їх у бою проти неї. Джарена досі оточували гвардійці, і його магія повністю вичерпалася. Креста, захоплена двобоєм з Навоком, цілком зосередилася на братові. Усі інші билися на землі, надто далеко, щоб чимось допомогти. А магія Ківи… скоріше скидалася на полум’я свічки, що мерехтіло на вітрі.

«

Любов

.

Їй

треба

зосередитися

на

любові

».

У голові прокотився шепіт Кальдона, від чого в горлі застрягло схлипування. Ківа не могла зараз думати про нього чи про його останні слова — що він не дозволить протистояти Зулейці наодинці: «

Ми

в

одному

човні

,

сонечку

.

Ти

і

я

».

Тільки він був

не

тут. А вона

зустрілася

із Зулейкою без нього.

Серце Ківи вкотре розлетілося на друзки.

Тільки тепер вона знала, що треба робити.

«

Любов

.

Їй

треба

зосередитися

на

любові

».

Хоч Ківа й тренувала свою магію, її залишки підживлювала відчаєм — лише треба було більше, ніж це. Щоб світло росло, йому треба

більше

світла.

«

Я

хочу

,

щоб

ти

згадала

якийсь

спогад

, — прохав її Джарен кілька тижнів тому, —

хороший

».

«

Спогад

,

наповнений

любов

’

ю

», — додав Кальдон.

Навіть у серці битви Ківі це далося неважко — тому що все, що їй треба було зробити, — подумати про

них

.

Джарен і Кальдон.

Тіпп і Наарі.

Креста, Торел і Ешлін.

Усі такі дорогі їй люди, які билися з нею — і за неї. Вона подумала про поцілунок з Джареном на вершині гори, про сльози в обіймах Кальдона. Про Тіппову беззубу усмішку й лютий захист Наарі. Про неочікувану дружбу з Крестою, непохитну вірність Торела і незаслужену доброту Ешлін.

Вони були її надією.

Вони були її силою.

Вони були причиною, чому вона не здавалася.

Не

могла

здатися.

А коли Зулейці нарешті вдалося завдати влучного удару, поціливши клинком у тулуб Наарі й поваливши її на землю, то більше не сумнівалася. Одна рука кинулася до вартової, золотисте сяйво стягнуло рану, а друга направилася прямо на Зулейку. Уся любов, надія і сила, які вона відчувала, вирвалися з неї яскравим, як сонце, полум’ям і поцілили сестрі в груди.

Зулейка, скрикнувши, випустила меч і впала на коліна, намагаючись викликати свої тіні.

Темрява й світло.

Світло й темрява.

Зулейка продовжувала опиратися, і страх почав брати гору над Ківою, але вона стримувала його поширення, думала лише про тих, кого любила, про силу, яку їй давала любов.

І раптом тіні Зулейки зникли.

Через неочікувану відсутність опору Ківа похитнулася вперед, ледь не втративши рівновагу.

Навколо них на мосту й далі вирувала битва, але здавалося, що вони у власній бульбашці, коли дивилися одна на одну, їхні груди здіймалися від напруги, смарагдові очі прикипіли до медово-золотистих.

Ківин пульс шалено бився, запитання: «Чи все скінчилося?» — заполонило її думки. Вона знала, що Наарі намагалася підвестися, але не могла, Джарен нарешті відбився від противників і біг до неї. Однак її погляд зосередився лише на Зулейці, яка досі вражено сиділа навколішках і дивилася на Ківу повними емоцій очима.

Її тіні зникли.

Її смертельна магія згоріла.

Зцілилася

.

Ківа стояла й тремтіла, ледь в силах повірити в це, навіть коли Зулейка заговорила, а її голос звучав як зламаний хрип.

— Усе, що я робила, було для нашої сім’ї, — прошепотіла вона. — Усе, чого досягла, усе, чого

хотіла

, було для нас.

Ківа проковтнула слину.

— Те, що ти хотіла, ніколи не було твоїм.

Зулейка не чула сестри. Не слухала. Її голос змінився, став міцним, як сталь, коли вона просичала:

— Ти намагалася забрати це в мене. Тому зараз я заберу все, що хочеш

ти

.

Ківа почула гучний болісний крик і повернулася саме вчасно, щоб побачити приголомшене обличчя Навока, коли Креста витягла свій меч з його грудей. Він схопився за смертельну рану, а тоді впав назад, просто через поруччя в річку.

Креста зробила це.

Вона перемогла Навока.

Вона королева Мірравену.

І це означало, що вона могла зупинити битву —

зараз

же

.

А тоді Ківа усвідомила власну фатальну помилку і швидко обернулася до Зулейки, зрозумівши, чого їй вартувала ця мить.

Бо в руках сестри був знайомий кинджал, щось, про що Ківа зовсім забула через небезпеку навколо, хоч це єдина зброя, про яку їм усім треба було піклуватися найбільше.

Око Богів.

Зі зловісною і смертоносною посмішкою Зулейка кинула клинок у повітря.

Однак цілилася вона не в Ківу.

«

Тому

зараз

я

заберу

все

,

що

хочеш

ти».

Слова Зулейки відлунням прокотилися в голові Ківи, коли вона побачила траєкторію леза, знала, що в неї є лише частка секунди, щоб вирішити, що робити.

Вона не сумнівалася.