Страница 136 из 158
— різала й колола, відбивалась і ухилялась, стрибала й кидалась, зустрічала всі атаки Навока й атакувала у відповідь. Увесь цей час на мосту панував хаос, магія Джарена була на межі, коли він захищався від аномалій, щоб ті не розідрали їх на шматки, і викидав усіх у річку.
У Ківи дзвеніло у вухах від гуркоту й стогону металу, у носі пекло від запаху поту й крові, а очі горіли від вогню та води, що спалахували перед обличчям. Крізь поручні вона побачила Торела та Ешлін, тепер ближче до палацу, поряд з місцем, де Міррин і Аріана кидали свою магію повільніше, ніж робили це в королівських покоях, бо втома наздоганяла їх. Ківа молилася, щоб Оріель і Тіпп сховалися в безпечному місці всередині, можливо, десь, куди сказала бігти сестрі Креста, коли відіслала її якомога далі від битви. Але навіть у палаці було небезпечно. Поки вона спостерігала за цим видовищем, від низу західної частини вгору по укріпленій люмонієм поверхні, аж до найвищої вежі полізла тріщина. Міст здригнувся у відповідь, річка заревла, але потім так само затихла, коли аномалію, яка відповідала за все це, збила забризкана кров’ю Ресінда.
Саме тоді Ківа загубила друзів і брата: через пекло на землі було надто складно встежити хоча б за чимось, та й небезпека, яка підстерігала її, була надто загрозливою, щоб на неї не зважати. Адже поки Джарен відчайдушно намагався стримати нападників, які тепер сунули на нього з обох боків, його і без того стомлена магія почала розпадатися на спалахи й вуглинки, перш ніж остаточно його підвела. Навіть з королівськими вартовими й евалонськими солдатами, які допомагали відбиватися від нападників, він не зможе захищатися довше. А Ківа не може просто ховатися за ним, ніби якесь жалюгідне дівчисько, що чекає порятунку.
Проігнорувавши його наказ триматися поряд, Ківа кинулася до найближчого тіла й схопила меч якоїсь жінки. Він був важкий, але це не зупинило її від того, щоби безумно ним розмахувати, коли Сірий гвардієць підбіг до Джарена із незахищеного боку. Те, що її рухи були млявими, не мало значення. Перед очима постав образ убитої на арені золотої воїнки разом зі словами Наарі: «
Убий
або
помри
». Розуміючи, що це те саме, Ківа не вагалася, врізала лезом у чоловіка, прицілившись низько й прорізавши шкіряне взуття, щоб перетнути ахіллове сухожилля. Він заревів, випустив зброю та схопився за ногу. Від цього звуку Джарен крутнувся з круглими очима — а тоді його очі округлилися ще більше, але в погляді був не подив від її вчинку.
А
страх
.
Ківі вистачило часу обернутися і побачити, що на неї летіло полум’я Ксуру, відчути, як страх закрутився в животі, і приготуватися до того, що її тіло відірвуть від кісток, але нічого з цього не сталося. Тому що Джарен, у якого вже не було магії, щоб відбити полум’я, вистрибнув перед нею, захистивши її своїм тілом.
Вона досі відчувала жар від нападу Ксуру, чула запах свого горілого волосся. Їй навіть довелося затушити вогонь на рукаві, але попри це, більше ніяк не постраждала.
Але Джарен…
Вона випустила меч і підхопила його ззаду, а коли вони разом повільно опускалися, щоб він ліг на землю, хлопець в агонії простогнав.
«Ні, ні, ні», — тихо прохала вона, коли побачила рану на його грудях, чорні шкіряні обладунки розпалися на грудях, його оголений торс — лише м’яка кров, змішана з чорним попелом і розплавленою шкірою.
Ківа проковтнула жовч і змусила себе подивитися прямо в його напівзаплющені, сповнені болю очі.
— Усе г-гаразд. З тобою все добре.
З ним було не все гаразд. Як і з нею, адже вони досі були серед мосту, на якому точилася битва, і Ксуру зараз ішов до них із самовдоволеною посмішкою, руки запалали ще більшою кількістю вогню, який він готувався кинути.
Однак у нього не було такої змоги, бо його посмішка перетворилася на мовчазний крик, коли зі спини його пронизав меч.
Меч
Наарі
.
Бурштиноока вартова не чекала, поки його тіло зіщулиться, і вирвала свій клинок, потім помчала до Ківи з Джареном, розмахуючи зброєю, щоб захистити їх від нової хвилі нападників.
Ківа тремтяче вдихнула і скористалася прикриттям Наарі, щоб викликати магію. Її золотисте сяйво було сліпучим, коли вливалося в Джарена, від чого той застогнав ще раз, але вже від полегшення.
«Будь ласка, будь ласка, будь ласка», — благала Ківа свою магію, бажаючи прискорити її.
Ківа відчула, як її знову накрила слабкість, так само як тоді, коли вона розбудила його родину, але відкинула це, змушуючи свою силу зцілити коханого. Це зайняло лише кілька секунд, але серед битви відчувалося, ніби минули години, поки нарешті,
нарешті
його груди стали гладкими, шкіра рожевою і свіжою — опік повністю зцілився.
Магія Ківи зникла, у неї запаморочилася голова, дівчина хиталася. Джарен простягнув їй руку, щоб притримати. На його обличчі був стривожений вираз, ніби це не в нього щойно ледь не згоріло пів тулуба.
— Зі мною все гаразд, — заспокоїла вона, хоч голос звучав слабко. Їй треба відпочити. Їм
усім
треба відпочити. Але армія Навока була невблаганною — як і сам Навок. Вони з Крестою люто билися у двобої, обоє були покриті порізами й подряпинами, жоден, здавалося, не брав над кимось гору.
Але потім вони зупинилися.
Усі
зупинилися.
Бо раптом нізвідки міст покрили тіні.
«Ні», — подумала Ківа, коли її кінцівки неприродно завмерли на місці. Переляканим поглядом вона зустрілася із Джареном. Обоє досі були на землі, вона навприсядки поряд з ним, але вони чітко бачили східний бік мосту. Простір там був уже набагато ясніший, а найбільш переповненими тепер стали західна частина й середина. Це означало, що Ківі не важко було роздивитися крізь купку завмерлих воїнів постать, що неквапливо йшла між ними.
Зулейка.