Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 135 из 158

Глава 40

РОЗДІЛ ТРИДЦЯТИЙ

Брат.

Навок Кілдаріон —

брат

Крести.

Ківа глянула на них, тоді обернулася до Джарена і побачила приголомшений подив на його обличчі. Він не знав.

Ніхто

з них не знав.

«

Удома

було

не

все

гаразд

».

Голос Крести звучав у Ківиній голові, спогад про історію, якою вона колись поділилася. Батько, який бив її, —

король

Араккіс

. Це означало, що Серафіна була сестрою, яку він вважав слабкою і безтолковою. Проте… Креста ніколи не згадувала про

брата

. Ківа запам’ятала б це, їй було б

цікаво

. Хай там як, а вона не могла повірити, що нічого не запідозрила про те, ким була рудоволоса, навіть після всього проведеного часу разом.

«

Приховати

те

,

що

не

хочеш

,

щоб

знали

інші

,

легко

, — сказала Креста тижні тому. —

Ти

маєш

це

знати

,

як

ніхто

інший

».

Увесь цей час правда була просто на поверхні, схована серед її брехні.

Проте коли вона напружила пам’ять, то усвідомила, що, крім приховування основних подробиць — як-от тієї, що в неї був

брат

, — Креста ніколи відверто не брехала. Вона стверджувала, що більше не має родини, але ніколи не говорила, що вони

померли

. Це Ківа читала між рядків і не ставила запитань, надто поглинена власними проблемами, щоб копати глибше.

«

За

одну

ніч

я

втратила

всіх

,

окрім

матері

».

Ківа знала цю історію: дружина Араккіса так боялася його, що аж втекла, покинувши сім’ю, а опісля ширилися чутки, що він наздогнав її і вбив. Тільки розповідь виявилася неправдою — її не вбили, і втекла вона не сама, а взяла із собою Кресту. Вони залишили всіх. Навіть Серафіну.

Тепер, коли Ківа про це знала, то зрозуміла, що Креста, мабуть, побігла з вітальні раніше для того, щоб знайти не Навока, а сестру, втікши саме після того, як капітан Веріс розповів, що король замкнув Серафіну в бібліотеці.

«

У

сестри

була

тільки

я

».

Ківа досі пам’ятала біль у голосі Крести, коли та промовила ці слова, — біль не від того, що її сестра померла, як вона припустила, а від того, що їх розділили. Чому, Ківа не знала, але коли дивилася на Навока й Кресту, які втупилися одне в одного, то нетерпеливо чекала нарешті відповіді.

— Батько вбив тебе тієї ночі, — сказав Навок. Його голос дрижав від здивування. — Він сказав мені, що розгнівався на Серафіну, яка намагалася зупинити його, але тебе вже тоді нічого б не врятувало. Ось чому мати втекла. Вона не могла дивитися на нього після цього.

На її обличчі не було жодних емоцій, коли вона проказала:

— Припускаю, нам обом брехали, бо коли я отямилася, мама сказала мені, що

Сера

померла. Ось чому вона забрала мене з Чорногори, щоб вберегти від нього — і від

тебе

. — Вона схилила голову набік. — Уявляєш, як я почувалася, коли нарешті дізналася правду? Що Сера жива? Що вона залишилася не з одним, а

двома

монстрами? — Креста примружилася. — Я хотіла повернутися і розірвати вас на шматки, але, на жаль, не могла цього зробити.

«Заліндов», — збагнула Ківа, і її серце заболіло за подругу. Креста, мабуть, якось дізналася про Серафіну за ті п’ять років, поки була в ув’язненні.

— На щастя для мене, — продовжила Креста, — ти вже подбав про батька. — На її губах з’явилася пустотлива посмішка. — А тепер я подбаю про тебе. Мірравен бачив занадто багато королів-тиранів — настав час змінити це.

Перш ніж хтось устиг осмислити погрозу в її словах, Креста гучно проголосила:

— За законами країни, у якій ми народилися, я — Кресторія Воссенді Кілдаріон, кидаю виклик тобі, Навоку Араккісу Кілдаріону, на кривавий двобій.

Хвилі напруги накотилися на Ківу з усіх боків: мірравенці в сірому одязі на мосту затамували подихи, й навіть Джарен закам’янів поряд.

Цього разу в Ківиній голові пролунав голос королеви Аріани, слова, які вона сказала кілька місяців тому, під час зібрання Королівської Ради під палацом: «

Закони

Мірравену

такі

,

що

особа

королівської

крові

,

яка

викличе

монарха

на

поєдинок

і

переможе

його

,

посяде

трон

».

Креста кинула виклик Навоку, так само, як він колись зробив це зі своїм батьком. Якщо вона вийде переможницею…

То стане королевою Мірравену.

Ківа витріщилася на подругу, пригадавши, як одержимо вона тренувалася відтоді, як покинула Заліндов.

«

Завжди

буде

хтось

сильніше

за

тебе

.

Бути

підготованим

не

завадить

».

Креста готувалася — до

цього

.

Навок розсміявся похмуро й бридко. Ківа очікувала, що він виступить проти цих слів, може, навіть дасть Кресті шанс передумати. Але натомість король лише сказав:

— Ти завжди була нахабною і дурною дитиною. — Він відповів на її пустотливу посмішку своєю різкою і дикою, коли сказав: — Я не оплакував тебе тоді. Не робитиму цього й зараз.

А потім він метнувся зі швидкістю світла, вихопив нізвідки кинджал і метнув прямо в неї.

Ківа скрикнула, щоб попередити подругу, але в цьому не було потреби, бо Креста передбачила цей підступ. Вона відхилилась убік, лезо пролетіло повз і глибоко вп’ялося в груди одного з вартових Навока, через що той закричав і, захитавшись, упав на землю.

Почалося божевілля: Креста вихопила клинок і кинулася на брата саме в ту мить, коли він теж оголив меч — леза зійшлися у дзвінкому зіткненні. Але билися вже не лише вони — їхня атака зруйнувала заціпеніння на мосту, й усі навколо раптово знову кинулися в бій.

Джарен схопив Ківу і притис до поручнів, вигукуючи, щоб вона пригнулася, поки сам став перед нею, відбиваючи удари Сірих гвардійців та аномалій і мечами, і магією. Ті ж у відповідь кидали в нього все, що мали. За негласною домовленістю — чи, може, мірравенськими законами — ніхто з них не націлював свої сили на Кресту, залишаючи її з Навоком у двобої. Ківа з подивом спостерігала, як рудоволоса —

принцеса