Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 134 из 158

Вона знала, що Джарен віддасть усе, аби його люди були в безпеці, аби

вона

була в безпеці. А ще знала, що є межа всьому, що він міг дати.

Навок, схоже, був такий само впевнений у цьому, тому що наказав Ксуру й решті своїх вартових зупинитися, а тоді вийшов наперед. Битва на мосту завмерла, ніби кожен по обидва боки барикад водночас затамував подих і чекав того, що станеться далі.

Мірравенський король повільно підійшов до Ківи з Джареном, його волосся було схоже на бронзове полум’я, а очі випромінювали бурхливу лють.

Джарен спробував сховати Ківу за собою, але та не піддалася. Саме вона була причиною люті Навока, причиною, через яку він ніколи не отримає магії, якої так прагнув, чи не створить своєї армії стихій. У нього будуть тепер тільки ті аномалії, яких він уже мав, — і їхня кількість зменшувалася з кожною хвилиною. Одного погляду на землю було достатньо, щоб побачити, що їх порубала королівська варта, солдати Ешлін, бунтівники Тора. Якби не Сірі гвардійці Навока, які захищали своїх магічних побратимів, битва майже закінчилася б. Проте на боці Мірравену все ще залишалося занадто багато солдатів — і занадто мало в Евалону. Навіть якщо Аріана й Міррин тепер приєдналися до битви, використовуючи свою магію, щоб захищатися і нападати, армія противника все одно була занадто великою.

— Бачиш, що тут відбувається? — крикнув Навок Джаренові, зупинившись на безпечній відстані й показавши рукою на зруйноване війною поле битви. — Моя армія знищить твою, і це лише справа часу. З Рукою Богів чи без, я захоплю це місто, це королівство, цей

континент

.

Ківа тремтіла біля Джарена не лише через слова Навока, а й через його

впевненість

. У його очах не було й натяку на сумнів, ніби кінець усього був неминучим.

Король знову махнув рукою.

— Озирнись, — сказав він, його злість перетворювалась на зарозумілість. —

Я

призвів до цього. Убив власного батька, коли він був занадто слабким і безхребетним, щоб діяти, а тоді провів останні вісім місяців за тим, що посилав своїх воїнів у найвіддаленіші куточки Вендераллу, щоб зібрати власну армію аномалій. Я все

життя

планував цей день. А ти… — Навок посміхнувся Джаренові, а тоді продовжив: — Навіть зі своєю магією ти всього лише вуглинка проти пекла. Тобі не вдасться перемогти мене.

Обличчя Джарена було сповнене рішучості, але перш ніж він устиг відповісти, його випередив інший голос.

— Йому ні. А мені так.

Ківа завмерла на цих словах — і ба більше, коли побачила їхню власницю, яка ступила на міст.

Це була Креста.

Поруч з нею стояла Серафіна, обличчя принцеси було заплакане, але на губах виднілася широка промениста усмішка, ніби вона не могла стримати радості.

Побачивши цю радість, Ківа нічого не зрозуміла. І так само не зрозуміла, чому Навок раптом став такий, ніби дивився на привида.

Карі очі зустрілися з його поглядом, коли Креста пробурмотіла щось Серафіні, принцеса кивнула й знову зникла в палаці. Лише тоді колишня каменярка зробила крок уперед, ніхто не зупинив її, коли вона підійшла до короля й зупинилася за метр від нього.

Ківа глянула на них, її серцебиття шалено прискорилося, коли вона почала бачити те, що її розум відмовлявся сприймати.

Їхні однакові гострі щелепи, довгі прямі носи. Їхню дику сувору красу.

Це було неможливо. Це

не

могло

бути правдою.

Креста спокійно дивилася на Навока, люто й непохитно, чекала, поки він заговорить.

І коли він прохрипів, то його голос був здушений:

— Ти маєш бути мертвою.

Її посмішка вийшла небезпечною, гострою, як лезо. І вона відповіла досить голосно, щоб усі почули:

— Привіт і тобі, братику.