Страница 130 из 158
Глава 39
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ДЕВ’ЯТИЙ
Якусь мить Ківа не чула нічого, крім гулу у вухах. Вона знала, що Аріана зблідла, Оріель обм’як у матері на руках, а Міррин стримала долонями крик. Проте Ківа все одно дивилася на Тіппа, побачивши підтвердження в його очах.
— На жаль, хлопчик каже правду, — сказав Ґалдрік, не знаючи, що вона перестала дихати, перестала
думати
. — Це насправді було дуже легко — не можу повірити, що хтось із вас повівся на те, як я вдавав, що зморений. Наче я не міг упевнитися, що в мене вистачить енергії перенестись увесь шлях сюди, а потім ще мати сили в запасі. — Він глузливо пирхнув. — Тоді, коли ти й інші пішли, все, що мені лишалося зробити, — це застогнати, і зарозумілий принц прибіг подивитися. Він навіть не бачив, як я діставав свій клинок.
Ківа похитала головою.
Ні
.
Вона не хотіла в це вірити.
Кальдон був сильний — одним із найсильніших, яких Ківа знала. У нього і раніше були колоті рани.
Вона
сама одного разу штрикнула його, але із ним було все гаразд. Вона повинна вірити…
— Визнаю, це була лише неглибока рана…
Ківа ледь не зомліла від полегшення.
— …але на кінчику було стільки отрути некроса, що вистачило б убити цілу армію.
У Ківи в голові знову задзвеніло, цього разу гучніше, і її зір помутнів.
Отрута некроса — з гадюки-некроса.
Єдиний укус може вбити дорослу людину.
За секунди.
—
Ні
. — Цього разу вона вже заговорила, і її голос змінився до невпізнаваності. — Я не… не вірю тобі. — Ківа тремтіла, її тіло реагувало на те, що свідомість відмовлялася визнавати.
— Правди це не змінює, — сказав Ґалдрік, стенувши плечима. — Принц просто зараз гниє в канаві. — Він засміявся й показав на Тіппа: — Малий намагався напоїти його водою, навіть коли той задихався на своєму останньому подиху. Водою! Так, наче це чимось допомогло б! — Він знову розсміявся. — Так багато навчився за всі ті роки, що провів як твій асистент. Хлопчику точно потрібно багато чого дізнатися. Проте на його захист можу сказати, що нічого, крім твоєї магії, його не врятувало б — в усьому Вендераллі немає ліків від отрути некроса.
По обличчю Тіппа текли сльози, але Ківині очі лишалися сухими. Не через те, що вона не хотіла приєднатися до нього, а тому, що
не
могла
. Це було занадто, емоції поглинали, думка про те, що Кальдон
мертвий
…
Аріана схлипнула й нагадала Ківі, що родина Кальдона стояла тут.
Однак вона не могла думати про це.
Не могла думати про нього, тому відкинула те, що їй щойно сказали, намагалася ігнорувати правду в злорадній посмішці Ґалдріка, агонію в очах Тіппа. Натомість раділа заціпенінню, яке розпливалось її венами, адже знала, що це єдине, що втримувало її від недоречного зомління. Напруженими губами вона прохрипіла лише одне слово:
— Навіщо?
— Навіщо я вбив принца? — перепитав Ґалдрік, а тоді байдуже відповів: — На одного Валлентіса менше. Ти дала мені чудову нагоду, коли попросила його залишитися. Дякую за це — як я вже сказав, ти дуже полегшила мені завдання.
Ківа не хотіла в це вірити, не те щоб вони могли пробити кригу, яка тепер заполонила її тіло.
Кальдон помер.
Кальдон
помер
.
Ківа не дозволила його словам проникнути в себе — та й навряд чи вони змогли б пробитися крізь кригу, що сковувала все її тіло.
Проте вона якось змогла видавити хриплим голосом:
— Ні… навіщо все це? Чому ти тут з Навоком?
— Хіба не очевидно? — відповів Ґалдрік, схиливши голову набік. — Я дурив вас від початку.
Ківа здригнулася, хоч вже це усвідомила.
— Я кохав твою матір — ніколи не брехав про це, — вів далі Ґалдрік, його голос полагіднішав, але потім знову став грубим. — Але коли вона почала замислюватись, коли її заполонили думки лише про те, як звільнити тебе й зцілити Зулейку, коли вона почала задумуватися, чи її рід узагалі мав право правити, це було тоді, коли я уже знав: бунтівникам завжди було краще зі мною, як їхнім ватажком. — Його обличчя похмурніло. — Моя сім’я служила роду Корентін століттями, ще від епохи Торвіна. Однак з усіх поколінь
я
— єдиний, хто об’єднав бунтівників,
я
— єдиний, хто знайшов нам добровільного спадкоємця королівської крові. І твоя мати захотіла цього, а потім відмовилася. Вона забагато дбала про свою родину. Це було її слабкістю. І причиною її смерті.
Ківа проковтнула слину, коли побачила його погляд, але потім знуджено заговорив Навок:
— Можна це якось пришвидшити? — Він глибше втиснув свій кинджал у горло Тіппа, аж поки на ньому виступила крапля крові, від чого малий скривився, а в Ківи все перевернулося всередині.
— Терпіння, друже, — сказав Ґалдрік. — Вона заслуговує на те, щоб зрозуміти.
— Ми — не друзі, — карі очі Навока зблиснули. — І мені байдуже, на що вона заслуговує. Можеш їй розказати казочку на ніч, але потім.
Ґалдрік зітхнув, тоді обернувся до Ківи й тепер уже швидше заговорив:
— Усе, що я розказав вам, — правда. Тільда пішла до Навока, щоб укласти угоду. Проте я не йшов за нею через свою вірність чи навіть через кохання до неї. Я ішов за нею, бо мав намір укласти власну угоду.
Тепер Ківа стискала кулаки, персні врізалися їй у долоні, погляд бігав від Ґалдріка до Навока.
— Я почув, як мірравенський король зацікавився магією, тому пішов туди, щоб поторгуватися з ним і запропонувати інформацію про Руку Богів, — пояснив Ґалдрік. — Він уже уклав свою угоду з Тільдою, а відтак був готовий витягти тебе із Заліндова, одружитися з тобою, а потім використати проти Зулейки. Однак тоді в нього з’явилася нова причина: адже лише ти можеш використати персні.
— Так, так, — підтвердив Навок нетерпляче. — Ми уклали угоду: Ґалдрік зіграє мого в’язня, а ти звільниш його — не вдавай здивування, ти надто передбачувана. Неважко було трішки над ним познущатися, і навіть ще легше змусити тебе подумати, що я намагався зупинити тебе від утечі, коли насправді все якраз було за моїм планом. — У його голосі почулася гіркота: — Хоча навіть я мушу визнати, що не здогадувався про Ешлін, яка проникла в мій палац. Вона заплатить за це пізніше.
Навок глянув на килим, але тоді його обличчя проясніло і він продовжив:
— Після того як ти звільнила Ґалдріка, він мав розповісти вам про персні й про те, як
надзвичайно