Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 127 из 158

Ківа сумнівалася, що в нього є якийсь інший план, окрім як вивести їх на поверхню, але нічого не сказала й просто побігла за ним, переконана в тому, що терпіння Крести закінчується. Вона не знала, чому колишня каменярка була на межі, й могла тільки припустити, що це якось пов’язано з її перебуванням в Заліндові та надмірною пристрастю рудоволосої до жорстокості. Кресті треба своя роль у цій битві й точно не глядацька. Проте Ківа знала, що спостерігати осторонь їм лишалося недовго, бо щойно Навок дізнається, що вони там… щойно

Зулейка

дізнається, що вони там… і тим паче що

Ківа

там…

Креста отримає шанс битися — Ківа була в цьому впевнена.

Добігши до кінця тунелю, четвірка ще раз пролетіла сходами вгору, поки нарешті опинилася знову на поверхні, у блискучій біло-золотій залі в західному палаці. Але перш ніж вони встигли принаймні підійти, витіюваті передні двері розчахнулися і крізь них проскочили Ейдран та капітан Веріс, відбиваючись від шістьох вбраних у сіре противників, жоден з яких, на щастя, не мав магії.

Джарен, Наарі й Креста кинулися вперед, діставши мечі й стрибнувши просто в бій. Ківа ледь устигла кліпнути, не кажучи вже про те, щоб подумати, як може їм допомогти, коли всі шість Сірих гвардійців лежали на підлозі. Вона не дивилася на них, поки напружено підходила до друзів, її співчуття цілительки боролося із розумом, хоч вона й знала, що вже нічим не могла їм зарадити.

Веріс жахливо відсапувався, але все-таки встиг кивнути підборіддям в куцому поклоні Джаренові.

— Ваша високосте, генералка Ешлін сказала, що ви вже в дорозі.

Груди Ейдрана здіймалися, коли він глянув на Джарена й доповів:

— Аномалії натреновані погано, але їхня кількість вражає. І вони прибули з цілим легіоном Сірих гвардійців. Ми не зможемо втримувати їх довго…

Це все, що він устиг сказати, перш ніж хвиля воїнів у сірому вбранні хлинула з піднятою зброєю крізь двері; битва знадвору тепер переходила всередину палацу.

Джарен штовхнув Ківу назад саме тоді, коли двоє чоловіків з криком кинулися на нього. Він легко розкидав їх, тоді взяв на себе ще двох, а Наарі й Креста безстрашно билися поряд із Верісом та Ейдраном. Але байдуже, скільки Сірих гвардійців падали перед ними, у дверях з’являлося більше й більше.

— Де Навок? — прокричала Креста до капітана. Її ледь можна було почути через звуки сталі й болісного реву.

Веріс не запитував, хто вона така, тільки прокричав у відповідь:

— Востаннє я про нього чув, коли він замикав Серафіну в бібліотеці, але це було доволі давно — тепер він може бути будь-де!

Креста буркнула щось, ударивши противника ногою в груди, від чого той відлетів. Перш ніж хтось устиг її зупинити, вона вибігла з передпокою — не через двері до битви на вулиці, а далі в палац.

—

Кресто

! — недовірливо крикнула їй у слід Ківа. Вона справді очікувала знайти Навока в багатоповерховому лабіринті палацу? Тут було

дві

частини

, заради всього святого. Як сказав Веріс, мірравенський король міг бути

будь

-

де

. І навіть якщо Креста все-таки

знайде

його, то що збирається робити? Ківа була майже впевнена, що він виявиться в оточенні аномалій — рудоволоса навіть не зможе

підійти

до нього, щоб напасти.

Проте як би Ківа не хвилювалася за свою дурну безголову подругу, тепер їй було ще страшніше і за всіх інших, адже крізь двері вбігало ще більше воїнів, і цього разу серед них були ті, хто володів магією. Не в змозі просто стояти й дивитися, вона кинулася вперед, оглянувши, чи немає ніде на підлозі загубленої зброї. Але перш ніж вона встигла ступити хоча б кілька кроків, як мармурові кахлі тріснули під ногами, і їй знову довелося відскочити назад.

— Де моя сестра? — прокричав до Ейдрана Джарен, рубаючи ліани, що намагалися підповзти до його ніг.

— У королівських опочивальнях, — відповів Ейдран, метнувши кинджал у бік вогняної аномалії і потрапивши просто в ціль. — Вона без варти, але…

Він не договорив, бо його відкинула через усю кімнату повітряна аномалія, на яку відразу звернула увагу Наарі й зарубала її, перш ніж та встигла ще раз використати свою магію.

Ейдран швидко струснувся й кинувся в бій знову, якраз тоді, коли Джарен вибіг звідти, підбіг до Ківи та затягнув її за стовп, на мить сховавшись.

— Нам треба йти, — сказав він, важко дихаючи.

Ківа глянула туди, де навколо них розгорталася ціла війна, і похитала головою:

— Ти потрібен їм тут.

— Але…

— Я не можу допомогти в цій битві, — перебила його Ківа, — але знаю, як дістатись покоїв королеви. Ейдран сказав, що Міррин без варти — зі мною усе буде гаразд. Я можу зробити це. — Її пульс пришвидшився від думки, що їй доведеться йти самій, але вони будуть нарізно всього кілька хвилин, і те, що вона сказала, правда: він тут потрібен, а вона — ні.

Джарен глянув на друзів, які билися, а тоді обернувся до неї: з його погляду було зрозуміло, що він не погоджувався. Але зрештою він кивнув і потягнувся в кишеню, дістав шкіряний згорток із першими трьома перснями і вклав його в долоню Ківи.

— Дістань печатку, тоді знайди мене. — Він нахилився й пристрасно та відчайдушно поцілував її, а потім знову відступив і наказав: — Якщо Зулейка вийде зі схованки, тікай. Не зустрічайся з нею без нас, щоб ми могли прикрити тебе, зрозуміла? — Він не чекав, поки вона відповість, тоді торкнувся амулета на її грудях: — І хай що ти робитимеш, не знімай його. Міррин ще гірша з мечем, ніж ти. Поки він на тобі, вона не зможе завдати тобі шкоди.

Оскільки в амулеті досі була магія Кальдона й Ешлін, Ківа знала, що він вбереже її від усього, крім води. Вона не боялася зустрічі з Міррин, але коли поглянула на Джарена, то її сміливість похитнулася від думки, що треба залишити його, хоч і ненадовго. Ківа не боялася за себе, але

боялася

за нього. І не лише за нього — тут були Наарі, Ейдран і Веріс, які билися просто за колоною. Торел, Ешлін і Ресінда, які боролися проти ворогів на вулиці. І Креста, яка зникла бозна-куди. Єдиним полегшенням для Ківи було те, що Кальдон, Тіпп та Ґалдрік досі добиралися до Валленії, якомога далі від чисельного ворога, який постав проти решти її друзів. Проте цього недостатньо, щоб заспокоїтися, не тоді, коли інші опинилися в такій небезпеці.

— Іди, Ківо, — лагідно мовив Джарен, побачивши хвилювання в її очах. Він поцілував її ще раз, ледь торкнувшись губами. — Іди.