Страница 125 из 158
— Компроміс, — мовив він. — Почекаю, поки вони зможуть іти, тоді ми вирушимо до міста, де я сховаю їх у безпечному місці — а потім прийду до тебе. Мені байдуже, що ти скажеш, я потрібен тобі. І навіть якщо ні, я нізащо у світі не дозволю тобі зустрітися із сестрою наодинці. Ми в одному човні, сонечку. Ти і я. Зрозуміла?
Сльози набігли Ківі на очі, і вона кинулася обіймати Кальдона, прошепотівши йому на вухо:
— Дякую.
— Господи, чому ти завжди плачеш, коли обіймаєш мене? — пробурмотів він, погладивши її по спині. — Нам справді треба попрацювати над цим.
Вона відпустила його, усміхаючись крізь сльози.
— Попрацюємо. Обіцяю. А зараз…
— Тобі треба йти, — договорив Кальдон за неї. Вона знала, що йому не подобається її план —
зовсім
, — але те, що він схотів послухати її, захистити Тіппа, значило для неї багато.
— Люблю тебе за це, — урочисто сказала вона.
— Ти любиш мене багато за що, — самовдоволено відказав Кальдон. А тоді він знову став серйозним: — Не прощаюся. Скоро побачимося.
Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.
— Скоро, — погодилася Ківа.
А тоді підійшла до Тіппа з Ґалдріком і сказала:
— Ви обоє лишаєтеся тут з Кальдоном, щоб трохи перепочити, а тоді ми зустрінемося у Валленії.
Тіпп тужливо похитав головою, але Ківа ніжно опустила руку на його плече і присунулась ближче, щоб пояснити:
— Ти знаєш, що мені треба йти, а я не можу зробити цього, якщо хвилюватимуся за тебе. Будь ласка, Тіппе, мені треба знати, що ти в безпеці. А ще знати, що не впадеш зі свого поні й не звернеш шию. Тому почекай з Кальдоном доти, коли зможеш твердо триматися на ногах, і ми знову будемо разом, не встигнеш й оком моргнути. Гаразд?
Вона бачила, що він хотів заперечити, але не відводила від нього погляду, поки він неохоче кивнув.
— Б-будь обережна, — сказав Тіпп, і його голос захрип від втоми.
— Буду, — прошепотіла вона, взявши його на руки, а тоді опустила знову на землю. У Ґалдріка Ківа запитала:
— Є ще щось таке про Руку, що мені треба знати? Я просто кладу персні в неї й посилаю магію через них?
— Поки в них є магія Валлентіс, це все, що ти маєш зробити, — підтвердив Ґалдрік. Його голос був таким слабким, що ледь можна було почути.
Ківа стиснула його руку.
— Дякую, що так стараєтеся заради нас, — мовила вона. — Тепер відпочивайте, і нехай Кальдон про вас подбає. Наказ цілительки.
— Чекай… Ківо… — озвався він, коли та вже готова була йти. Вона обернулась і спіймала погляд його лагідних карих очей. — Не давай сестрі бити першою. Не забувай, на що та здатна. Не зволікай.
Ківі від хвилювання скрутило живіт — проте рішучість загартувала її.
— Не буду.
Ківа осідлала Зефіра й почула, як Джарен, Наарі та Креста попрощалися, перш ніж усі вчотирьох вирушили знову в дорогу, але цього разу шлях був знайомий. Коли вони виїхали з лісу й рушили узбережжям, день був ясний і погожий, і якби не те, що, Ківа знала, чекає їх попереду, вона, може, подумала б, що це звичайна приємна прогулянка серед дня. І тоді вони піднялися на останню морську скелю й побачили, як перед ними розкинулася Валленія.
І спинились як укопані від раптового шоку.
Адже над усім височів сонячний Річковий палац.
Оточений полум’ям.