Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 125 из 158

— Компроміс, — мовив він. — Почекаю, поки вони зможуть іти, тоді ми вирушимо до міста, де я сховаю їх у безпечному місці — а потім прийду до тебе. Мені байдуже, що ти скажеш, я потрібен тобі. І навіть якщо ні, я нізащо у світі не дозволю тобі зустрітися із сестрою наодинці. Ми в одному човні, сонечку. Ти і я. Зрозуміла?

Сльози набігли Ківі на очі, і вона кинулася обіймати Кальдона, прошепотівши йому на вухо:

— Дякую.

— Господи, чому ти завжди плачеш, коли обіймаєш мене? — пробурмотів він, погладивши її по спині. — Нам справді треба попрацювати над цим.

Вона відпустила його, усміхаючись крізь сльози.

— Попрацюємо. Обіцяю. А зараз…

— Тобі треба йти, — договорив Кальдон за неї. Вона знала, що йому не подобається її план —

зовсім

, — але те, що він схотів послухати її, захистити Тіппа, значило для неї багато.

— Люблю тебе за це, — урочисто сказала вона.

— Ти любиш мене багато за що, — самовдоволено відказав Кальдон. А тоді він знову став серйозним: — Не прощаюся. Скоро побачимося.

Вона нахилилася й поцілувала його в щоку.

— Скоро, — погодилася Ківа.

А тоді підійшла до Тіппа з Ґалдріком і сказала:

— Ви обоє лишаєтеся тут з Кальдоном, щоб трохи перепочити, а тоді ми зустрінемося у Валленії.

Тіпп тужливо похитав головою, але Ківа ніжно опустила руку на його плече і присунулась ближче, щоб пояснити:

— Ти знаєш, що мені треба йти, а я не можу зробити цього, якщо хвилюватимуся за тебе. Будь ласка, Тіппе, мені треба знати, що ти в безпеці. А ще знати, що не впадеш зі свого поні й не звернеш шию. Тому почекай з Кальдоном доти, коли зможеш твердо триматися на ногах, і ми знову будемо разом, не встигнеш й оком моргнути. Гаразд?

Вона бачила, що він хотів заперечити, але не відводила від нього погляду, поки він неохоче кивнув.

— Б-будь обережна, — сказав Тіпп, і його голос захрип від втоми.

— Буду, — прошепотіла вона, взявши його на руки, а тоді опустила знову на землю. У Ґалдріка Ківа запитала:

— Є ще щось таке про Руку, що мені треба знати? Я просто кладу персні в неї й посилаю магію через них?

— Поки в них є магія Валлентіс, це все, що ти маєш зробити, — підтвердив Ґалдрік. Його голос був таким слабким, що ледь можна було почути.

Ківа стиснула його руку.

— Дякую, що так стараєтеся заради нас, — мовила вона. — Тепер відпочивайте, і нехай Кальдон про вас подбає. Наказ цілительки.

— Чекай… Ківо… — озвався він, коли та вже готова була йти. Вона обернулась і спіймала погляд його лагідних карих очей. — Не давай сестрі бити першою. Не забувай, на що та здатна. Не зволікай.

Ківі від хвилювання скрутило живіт — проте рішучість загартувала її.

— Не буду.

Ківа осідлала Зефіра й почула, як Джарен, Наарі та Креста попрощалися, перш ніж усі вчотирьох вирушили знову в дорогу, але цього разу шлях був знайомий. Коли вони виїхали з лісу й рушили узбережжям, день був ясний і погожий, і якби не те, що, Ківа знала, чекає їх попереду, вона, може, подумала б, що це звичайна приємна прогулянка серед дня. І тоді вони піднялися на останню морську скелю й побачили, як перед ними розкинулася Валленія.

І спинились як укопані від раптового шоку.

Адже над усім височів сонячний Річковий палац.

Оточений полум’ям.