Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 124 из 158

— Сподіваюся, хтось пояснить мені, що відбувається? — лагідно запитала королева Лора. — Джарене, любий…

— Перепрошую, але ми не можемо лишитися, — перебив Джарен, скочивши на коня. Ківа й інші швидко зробили так само. — Будь ласка, пробачте нам. Ми мусимо їхати.

Проігнорувавши королівський етикет — і етикет

загалом

, — він розвернув Тінь у протилежному напрямку від Ардену й пустився лісовою стежкою, а Ківа, Кальдон, Наарі, Тіпп, Креста й Ґалдрік одразу за ним.

У будь-який інший час Ківа обов’язково засмутилася б, що вони не прогулялися по місту дерев, але зараз думала лише про те, як швидко їм вдасться повернутися до Валленії. Навіть якщо їхатимуть цілу добу, все одно витратять дні, щоб перетнути кордон Евалону, й іще більше, перш ніж доберуться до столиці. До того ж тепер вони повернуться без Руки Богів — а Джарен ще й без своєї магії. Усе, що треба було, аби врятувати королівство, досі попереду; від невизначеності в Ківи тремтіли коліна. Але вона міцніше стиснула стегнами Зефіра й приглушила всі тривожні думки. Якщо пощастить, Ґалдріку вдасться швидко відновити сили, щоб перенести їх своєю повітряною воронкою значний відрізок шляху. Саме на це вона відчайдушно й сподівалася.

Минали години, поки вони пробиралися крізь густі ліси Неріну, ніхто не розмовляв, лише робили короткі перерви, щоб дати коням відпочити, а тоді рушали далі. Коли настала ніч, вони не зупинилися, а шлях своєю магією освітлювала Ківа. Лише коли їхнім коням треба було перевести дух, вони нарешті ставили табір, навіть могли кілька годин подрімати — хоча Ківа сумнівалася, що бодай хтось із них справді спав.

У повітрі витала тривога, і щойно світало, вони прокидалися й знову рушали в дорогу. Ківі хотілося заспокоїти друзів — особливо Джарена. Він був таким напруженим, яким вона його досі не бачила. До того ж Ґалдрік, який хоч і не хитався вже на місці, але, очевидно, не встигав за темпом їхньої їзди. Тіпп теж мав такий вигляд, ніби ось-ось звалиться зі свого поні, але навіть він уперто переконував, що все гаразд, коли Ківа запитувала, чи треба йому більше часу на відпочинок. Крім Джарена, лише Кальдон, Наарі та Креста гарно трималися під час цієї важкої подорожі, і Ківа час від часу підтримувала всіх своєю цілющою магією, розслабляючи їхні стомлені м’язи й відновлюючи енергію.

На жаль, Ківина магія не могла зробити нічого, щоб відновити магію Ґалдріка. Проте нарешті опівдні третього дня швидкої їзди, якраз коли Ківа подумала, як довго вона зможе протриматися, він покликав їх і сказав:

— Гадаю, я вже можу перенести нас. Увесь шлях подолати не зможу, але доставлю якомога ближче.

Усі майже одночасно полегшено зітхнули, а тоді швидко злізли з коней і зібралися разом. Його магія вітру змела їх і підкинула вгору, різкіше, ніж будь-коли раніше, коли він напружувався із кожною милею. Щойно вони нарешті приземлилися на краю якогось лісу, Ківа проковтнула нудоту й поспішила до Ґалдріка саме тоді, коли він упав на землю.

— Зі мною усе гаразд, — сказав він, відсапуючись і покрившись потом. — Мені просто треба хвилинка.

— Тобі треба більше, ніж хвилинка, — суворо мовила Ківа. Вона спрямувала на нього свою магію, але крім як уповільнити його шалений пульс і повернути обличчю рум’янець, їй більше нічого зробити не вдалося. Ґалдріку не треба зцілення — йому треба

відпочинок

.

Ківа обернулася оглянути решту. Тіпп важко сперся на Свистунця; обоє мали такий вигляд, ніби ось-ось упадуть. Джарен і Наарі крутилися навколо й бурмотіли щось одне одному, намагаючись зібрати свої речі. Креста однією рукою тримала меч, який їй дав Ейдран, а другою схопила кинджал, який забрала у когось. Обидва леза були в піхвах у неї на поясі, але з її виразу неважко було зрозуміти, як відчайдушно вона хотіла ними скористатися. Тільки Кальдон дивився у відповідь на Ківу, розглядав її, запитально звівши брови.

Вона вже збиралася поділитись думками, але Наарі заговорила перша, заявивши:

— Це Смарагдовий ліс, я впевнена в цьому. Ми просто за Низькодубом.

Ківа приголомшено перевела погляд на Ґалдріка, вражена тим, як він зміг перенести їх так далеко. А тоді в її животі закрутилось неприємне відчуття від хвилювання, адже якщо вони справді були біля Низькодуба, тоді Валленія лише за пів години їзди.

Тепер уже дуже близько.

Зулейка

була дуже близько.

Ківа не дала своєму страху взяти гору. Натомість лише сказала:

— Тіпп і Ґалдрік не можуть іти далі. Їм треба відпочити, або вони знепритомніють до того, як ми доберемося до міста.

— Зате ми дуже близько, — мовила Креста, озвучивши Ківині думки крізь стиснені щелепи.

Ківа кивнула і підвелася, потім підійшла до Кальдона й сказала так тихо, аби почув лише він:

— Мені треба у Валленію. Треба дістати той перстень і використати Руку, щоб повернути Джаренові його магію. А тоді треба зустрітися із сестрою. Цьому треба

покласти

край

.

— Навіщо ти говориш мені те, що я і так знаю? — запитав Кальдон, примружившись.

— Бо ще мені потрібно, щоб ти лишився тут із Тіппом і Ґалдріком. — Він одразу ж почав заперечувати, тому вона швидко продовжила: — Джарен повинен бути зі мною, щоб я змогла використати на ньому Руку. Наарі, як ти знаєш, не залишить його. А Креста… — Вони обоє глянули на рудоволосу, яка вже осідлала коня й готова була їхати з ними чи без, — у неї руки чешуться влізти в бійку. Вона й не слухатиме, якщо я попрошу її приглянути за ними.

Кальдон схрестив руки:

— А чому ти думаєш, що

я

слухатиму?

— Бо, може, до Ґалдріка ти не відчуваєш нічого, крім поваги, але Тіппа любиш як рідного брата, — відповіла Ківа, глянувши на виснаженого малого, обличчя якого було запилюжене з дороги, а волосся схоже на руде пташине гніздо. — Мені треба, щоб ти безпечно довів його до міста й переконався, що він у безпеці. І твій меч, і магія можуть цьому зарадити. — Вона прикипіла поглядом до Кальдона й прошепотіла: — Будь ласка, Кальде. Я і так знаю, що багато прошу.

— Можливо, видамся зарозумілим, але я один з найкращих воїнів у королівстві, — зауважив Кальдон.

— Знаю, ти ж тренував мене, — лагідно мовила Ківа.

— І навіть тоді просиш мене бути нянькою, — категорично зауважив він.

Ківа закусила губу й глянула на землю, всипану листям.