Страница 123 из 158
На відміну від спуску з гори, відстань між Лірасом і Арденом була досить значною, і тоді, коли вони нарешті приземлилися за лісовим містом, Ківі довелось притулитися до Зефіра, поки минуло запаморочення. Вперше за весь час він не намагався її укусити. Вона б радісно запищала, якби обставини не були такими жахливими, і натомість звернула увагу на їхнє останнє місце призначення.
Королівство Нерін славилося пишними лісами, тому не дивно, що вони побачили столицю, оточену такою кількістю рослинності, що важко визначити, де кінчався ліс і починалося місто. Навіть будівлі мали такий вигляд, ніби були вирізьблені з природи: з циліндричними основами та круглими дахами різних розмірів і висоти, усіх відтінків землисто-зеленого, коричневого та жовтого.
Замилувавшись краєвидом, Ківа подумала, що в Ардені є щось незвичайне, майже магічне, особливо з люмонієвими лампочками, що простягалися вздовж порослих мохом вулиць, як світлячки серед дерев. Трохи далі стояв і сам палац. Він височів над усім як багатоповерховий гриб, що виблискував у тьмяному післяобідньому світлі.
— Скидається на к-казкове місто, — тихо мовив Тіпп.
Ківа кивнула, поділяючи його подив. Більше ніж у будь-якому іншому місті, де вони побували, вона прагнула прогулятися лісовими стежками, що бігли до палацу. Проте ні їй, ні її товаришам не випало нагоди зробити щось, крім того, як злізти з коней, коли крізь великі дерев’яні ворота до них виїхала група вартових у зелених обладунках.
І це були не звичайні вартові — посередині їхала поважна жінка з квітковою короною, вплетеною в сиве волосся. Вона мала дивовижно аметистові очі й була одягнена в сяйливо-білу сукню, а постава робила її такою ж неземною, як лісове місто, з якого вона виїхала.
— Королево Лоро! — вигукнув Джарен, низько поклонившись. Це вперше за всі їхні подорожі, коли він шанобливо схилився в поклоні хоча б перед кимось з іноземних володарів, так, ніби намагався утримати ввічливу відстань між ними.
— Джарене, серденьку, — озвалася вона голосом, схожим до дзвоників на вітрі. — Я знаю тебе ще з пелюшок. Скільки разів говорила тобі називати мене тіткою Лорі?
Кальдон прокашлявся у кулак, але не зміг повністю приховати сміху. Навіть Ківі було важко не розсміятися, коли вона побачила, як незручно почувався Джарен, пригадавши слова Ешлін, що королева його обожнює. Дівчина уявляла дещо інше — і від когось набагато молодшого.
Королева Лора не чекала на його відповідь і продовжила:
— Я прогулювалася з вартовими, коли побачила, як ви прибули в… що це? Смерч? — Її зморшкувате чоло нахмурилося від сумніву, але вона лише здвигнула плечима, так, ніби це була не найдивніша річ з усіх, які вона коли-небудь бачила, і повела далі: — Моя цікавість надто розпалилася, тому вже не могла чекати. Я просто мусила приїхати й побачити, що привело вас до мене так неочікувано. — Вона обернулася до Кальдона: — Ти, мабуть, підріс принаймні сантиметрів на вісім відтоді, як я востаннє тебе бачила, юначе. Ти так мене й не навідував після того.
— Алергії, — відповів Кальдон із серйозним виразом.
Цього разу Ківі довелось прокашлятись, мимоволі привернувши увагу королеви. Проте її аметистові очі лише ненадовго затрималися на дівчині, потім вона роздивилася решту подорожніх, від Наарі, яку, мабуть, уже знала, до Тіппа, Крести й Ґалдріка. Лише тоді знову глянула на Джарена й запитала:
— Чи не хотів би ти пояснити, чому прибув сюди? Чи ви з друзями хочете проїхатися зі мною до палацу, щоб надолужити згаяне за чашечкою чаю?
Оскільки Лора досі була верхи, а Джарен стояв біля Тіні, йому доводилося дивитися на неї знизу вгору, коли він відповів:
— На жаль, це не товариський візит — нам треба повернутися у Валленію якомога швидше. — Він не запитував, чи чула вона щось про Евалон останніми тижнями — чи
днями
, — а лише запитав: — Ми прийшли по перстень Сани. Він у вас?
Це коротке прохання проти трьох попередніх міст нагадало Ківі, як терміново треба вирушати далі в дорогу. Вона нервово чекала на відповідь королеви, боялася, що на них чекає ще одне випробування, яке відбере лише час. Проте Лора тільки схилила голову набік, між бровами в неї запала зморшка, коли вона запитала:
— Перстень Сани?
Ківу миттю заполонив страх. Якщо Лора не знає про перстень, якщо він загубився…
— Вона віддала його вашій родині дуже давно, — вів Джарен так, ніби сподівався поновити її пам’ять. Голос був рівним, але Ківа знала, що його пульс, мабуть, калатає так само швидко, як і її, — як і в решти. Усі стояли як вкопані. — Нам конче треба отримати його, — продовжив Джарен, — тому якщо ви знаєте, де він…
Лора похитала головою, від чого страх Ківи тільки зріс. Але тоді королева звела сиву брову й сказала:
— Ти вже знаєш, де перстень, мій хороший. Сана ніколи не давала його моїй родині — вона хотіла зробити це, але тоді вирішила лишити в себе.
Якусь мить єдине, що Ківа чула, — це дзижчання комах і щебетання птахів над головою. Звичайні лісові звуки, які розслабляють, тепер не мали нічого спільного із заспокоєнням паніки, яку спричинили слова Лори.
Тому що з цим з’явився спогад:
Золотий перстень на пальці королеви Аріани.
Королівська печатка — одна частина Царственої Тріади.
Яку викрала Зулейка.
А потім її носила Міррин, коли Ківа востаннє бачила їх обох у підземеллі Річкового палацу.
Ківа заціпеніла й обернулася до Джарена, побачивши жах на його обличчі від усвідомлення.
— Це неправда, — сказав він майже відчайдушно. — Печатка не передає магію.
— Жоден з перснів не робить цього один без одного, — пробурмотів Ґалдрік слабким голосом. — Коли вони самі по собі, ти ніколи не здогадаєшся, на що ті взагалі здатні.
Ківа уважно подивилася на нього вперше відтоді, як вони прибули в Арден, і помітила, що той гойдається на місці, а на чолі виступив піт. Вітрові перельоти двічі за два дні висотали з нього чимало сил, але він похитав головою, коли перехопив її схвильований погляд, нагадавши, що в них є нагальніші справи, якими треба перейматися.
— Нам треба у Валленію просто зараз, — сказав Джарен суворо. — Я не знаю, як ми заберемо перстень у Зулейки, але…
— Він не в Зулейки, — прохрипіла Ківа, привернувши їхню увагу. — А в Міррин.
Наарі та Кальдон вилаялися, але Ківа подумала, що шансів забрати його в Міррин значно більше, ніж викрасти в Зулейки. Здавалося, Джарен погоджувався, оскільки його обличчя було хоч і бліде, але сповнене рішучості.