Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 122 из 158

— Ти міг просто попросити, йолопе. Гадаєш, я хотів лізти на ту бісову гору? Тобі не треба було вирубати мене, тим паче коли знаєш, як мені погано від нерозбавленого морадину. Я блював пів ранку.

Усупереч щойно сказаному, він міцно обійняв Ківу та Джарена.

— Ви обоє телепні, — пробурчав він їм на вуха. — Не знаю, чому люблю вас. Чесно, я заслуговую на краще. — Потім він, гучно прицмокуючи, поцілував у щоку спершу Ківу, а тоді Джарена і сказав: — Більше жодних любовних сварок. Моє бідне серденько цього не витримає.

Ківа якусь мить стояла приголомшена, а тоді обернулася до Джарена із запитанням — і звинуваченням — в очах.

Зашарівшись, він визнав:

— Я, мабуть, трохи прибрехав про те, що Кальдон хильнув на вечірці зайвого.

Кальдон гмикнув і пробурмотів:

— Хильнув зайвого, от гівнюк.

Ківа пильно дивилася на Джарена, спостерігала, як той звивається, наче вуж. Навіть попри загрозу, про яку вони щойно дізналися, він досі мав сили хвилюватися, як вона відреагує. Побачивши це, дізнавшись, що він так відчайдушно хотів побути з нею на самоті, що аж споїв Кальдона, Ківа не могла не піднятися на носочки, та не поцілувати його легенько й ніжно в губи.

— Т-ТАК!

Перш ніж хтось устиг відреагувати, Тіпп обійняв їх, ледь не зваливши з ніг. Він руками обхопив своїх друзів і почав стрибати. Хлопець так широко усміхався, що Ківа не сумнівалася — рот у нього від цього точно болів.

— Не поспішайте, — сказала Креста. — Не те щоб ми квапилися кудись чи щось таке.

Її слова були різкими, але коли Ківа підвела погляд, то помітила щастя в карих очах Крести. Рудоволоса бачила Ківу в її найгіршому стані, знала, яка спустошена та була через втрату Джарена, а відтак розуміла більше за інших, як багато для неї означало повернути його.

Але все ж… Креста мала рацію. Вони

справді

повинні бути в дорозі.

Разом Джарен і Ківа ніжно послабили обійми Тіппа, поки він уже стояв сам, досі зі сліпучою усмішкою на обличчі. Він, схоже, усвідомив, що не час для святкувань, і зумів приборкати свій захват, коли підійшов Ґалдрік.

— Ви дістали перстень? — запитав колишній ватажок бунтівників. Його волосся вибилося з-під шкіряної пов’язки й пасмами розсипалося навколо стомленого обличчя. Ківі стало цікаво, чи він досить сильний, щоб перенести їх повітряною воронкою так скоро, і молилася, щоб зміг донести їх просто до Ардену, як і планували.

— Так, — підтвердив Джарен саме тоді, коли Ешлін, Ейдран і Торел приєднались до них, ведучи своїх коней і позичених в Ісси запасних.

— Час іти, — сказала принцеса. Вона підійшла до брата, швидко й міцно обійняла його, а тоді зробила те саме з Джареном, закотивши очі, коли вони обидва пообіцяли бути обережними. Легко було забути, що перед ними генералка евалонської армії — просто зараз вона була лише сестрою, кузиною, подругою.

Ківа бачила, як Ешлін б’ється. Вона знала, що принцеса зможе впоратися сама. Але коли дивилася, як вона сідлає свого Духа й готується вирушати, її страх за дівчину нікуди не дівався. Страх, який вона відчувала за

всіх

них.

— Побачимося за кілька днів, — мовив Ейдран. Єдине його прощання — хоч він все-таки зустрівся поглядом з Ківою, глянув на Джарена, а тоді усміхнувся їм обом. Це вперше Ківа побачила його усмішку, і навіть цього виразу було досить, щоб засліпити, поки Джарен прокашлявся. Вона почервоніла й обернулася, побачила сміх у його очах, від якого її щоки запалали ще сильніше.

— Є причина, чому Ейдран віддає перевагу самотності, — сказав їй Джарен засміявшись. — Коли він не обережний, то опиняється в обіймах шанувальниць.

Ківа могла повірити в це, оскільки й досі боролася із потужним ефектом лише від однієї усмішки. Однак потім, коли підійшов її брат, труснула головою. Тоді відійшла від Джарена, щоб мати змогу поговорити віч-на-віч.

Тор розтулив рота, але Ківа заговорила першою:

— Пообіцяй мені, що не наробиш дурниць.

Його смарагдові очі були суворими, але коли він відповів, Ківа помітила у них натяк на втіху:

— А що для тебе дурниці?

— Я серйозно, — мовила Ківа. — Ешлін сказала, що ти збираєшся згуртувати бунтівників. Але якщо це не спрацює, якщо вони не послухають, якщо Зулейка прийде по тебе…

— Обіцяю, — лагідно сказав Тор. — Якщо ти пообіцяєш теж.

— Не мені загрожує небезпека, — відказала Ківа, не договоривши своє

поки

що

. — Забудьмо про Зулейку: якщо аномалії Навока нападуть, то битимешся з магією стихій. Битва, з якою навіть ти не стикався.

— Нас тренували для цього, — нагадав їй Тор. — Тобі не треба хвилюватися за мене.

— Ти — мій брат. Я

завжди

хвилюватимуся за тебе.

На це Тор нічого не міг відповісти, тому просто розкинув руки й обхопив її своїми міцними обіймами. Вона не хотіла його відпускати, хотіла тримати в безпеці, не випускати з уваги. Проте обоє знали, що всі чекають, тому швидко відпустили одне одного й повернулися до решти.

Підійшовши, Торел глянув Джаренові просто у вічі й сказав:

— Бережи її.

Серйозніше, ніж Ківа коли-небудь бачила, Джарен відповів:

— Ціною власного життя.

Ківа хотіла фиркнути й нагадати їм, що виживала десять років у смертельній в’язниці, якби не той багатозначний погляд, яким переглянулися хлопці. Щось, від чого серце у неї заболіло й одночасно з тим наповнилося любов’ю. Коли вони нарешті кивнули один одному, це були не просто двоє людей, яким вона була глибоко небайдужою, це були ще й два лідери, два воїни, два принци. Кожен з них здобув повагу іншого. Мабуть, навіть більше — тому що після всього, через що вони пройшли, тут була ще й дружба.

Сльози набігли Ківі на очі, але вона стримала їх.

— Люблю тебе, мишеня, — мовив Тор, осідлав коня й поскакав. — Не встигнеш оком моргнути, як ми вже знову будемо разом.

Опісля він махнув Ешлін, вона зібрала свою магію, і всі троє зникли.

Ківа повільно видихнула, а тоді глянула на решту.

— Наша черга, — заявила Наарі, підводячи Зефіра й Тінь до Ківи та Джарена. — Усі готові?

Коли вони ствердно кивнули, Ґалдрік зробив крок уперед, і Ківа міцніше схопила за віжки Зефіра. Магія досі вдарялася в неї як стіна, перш ніж підняти в повітря, а безпощадний порив вітру ніяк не зменшувався.