Страница 121 из 158
— Ейдран, Тор і я попрямуємо у Валленію, поки решта поїде до Ардену, — відповіла Ешлін. — Вони вже готуються — Ісса погодилася дати кілька коней, щоб ми могли дістатися туди швидко, без зупинок. І хоч я не можу переносити вітром так швидко, як Ґалдрік, проте сили в мене більше, ніж у нього, і моя енергія відновлюється швидше, тому можу робити коротші стрибки, але частіше і все одно мати достатньо магії про запас, коли прибудемо. Сподіваюся, нам цього вистачить, щоб повернутися до завтрашньої ночі.
— Чому ви втрьох? — запитав Джарен. — Чому я не можу…
— Тому що королева Лора обожнює тебе, — відповіла Ешлін. — Поки що кожен перстень діставався якимсь складним випробуванням, а часу в нас і так обмаль. Якщо прихильність правительки королівства Нерін допоможе хоча б трішки, треба скористатися цим сповна.
Ківа подумала, що зараз не варто встрягати, аби нагадати, що Ісса теж обожнює Джарена, і все ж ось як це допомогло — вони втратили майже цілий день, щоб зійти на смертоносну гору.
— А щодо того, чому ми втрьох, — продовжила Ешлін, — я наказала вислати моїх солдатів у Валленію до того, як ми вирушимо до Джірви. Замало, шкодую, що не вислала більше, але я ніколи не уявляла
такого
… — Вона насупилася, тоді потрясла головою, щоб прогнати ці думки, і продовжила: — Їм треба бачити мене поряд, щоб я вела їх проти того, з чим зіткнемося. Ейдран робитиме те саме з Королівською Вартою — хоча, думаю, можна припустити, що капітан Веріс уже готує їх захищати місто, з дозволу Зулейки чи без. І Тор… — Ешлін глянула на Ківу, — намагатиметься згуртувати бунтівників. Він був їхнім генералом і зараз сподівається, що ті досі готові битися на його боці. Це ризиковано, але…
— Спільний ворог, — пробурмотів Джарен.
— Точно, — погодилася Ешлін.
Ківа стиснула руки, і її нудило від думки про те, що може чекати на її друзів та брата.
— Ґалдрік перенесе нас повітряною воронкою решту шляху просто з Лірасу в Арден, — вела далі Ешлін. — Після того як дістанете перстень, щодуху поспішайте до нас у Валленію. Він не зможе перенести вас одразу назад, але…
— Ми щось придумаємо, — перебив Джарен, коротко кивнувши головою.
Ківі здалося, що йому не сподобався план, таке відчайдушне бажання повернутися і допомогти своєму місту — і своїй родині — суперечило його розумінню, що останній перстень дасть їм змогу зрівняти рахунок. Не лише створивши своїх магічних воїнів, а й повернувши Джаренові змогу битися проти чужої магії власною.
— Знаю, що це важко, — почала Ешлін, помітивши хвилювання Джарена. — Але спробуй згадати, що навіть без магії наші солдати добре натреновані й сміливі. Вони зможуть впоратися самі. А Веріс підтримуватиме Королівську Варту. У вас є час — просто не так багато.
— Цей час значно скоротиться, коли прибуде Навок, — стримано мовив Джарен. — Сумніваюся, що він довго чекатиме, перш ніж накаже своїм аномаліям напасти.
— Тому доберися туди раніше за нього, — сказала Ешлін.
— Може, він і не планує нападати, — додала Ківа. — Може, вони там, аби налякати й змусити нас
думати
, що нападатимуть.
Від недовірливих поглядів, які послали на неї Джарен і Ешлін, Ківа зашарілася.
— Хтозна, — пробурмотіла вона.
Ківа засоромилась, але видихнула з полегшенням, коли побачила, що кутики губ Джарена злетіли вгору, хоч і ледь помітно. Цього їй було достатньо, щоб впоратися з напругою, навіть якщо лише на мить.
— Нам треба зійти з гори, — мовила Ешлін, винаджуючи їх з печери. — Я не могла піднятися сюди раніше, бо погода була кепська, але ми принаймні змогли попросити когось забрати ваших коней, і вони вже в палаці. Усі чекають, готові вирушати, щойно ми спустимося.
Хоч Ківі стало боляче від думки, що на Валленію хочуть напасти, вона була вдячна, що Ешлін прибула і їм не доведеться долати крутий спуск донизу. Мабуть, вираз її обличчя був красномовнішим за всі слова, адже кутики губ Джарена знову злетіли догори. Проте його обличчя лишилося таким само напруженим, і Ківа сумнівалася, що це зміниться найближчим часом. Тепер очевидно, що він вибирає зосередитися на тому, що може контролювати, а не впадати у відчай.
Побачивши це, Ківа заспокійливо стиснула його руку, коли вони виходили з печери за Ешлін. Дівчина поглядом промовила, що вона поряд і вони пройдуть разом через усе, що на них чекає.
Його обличчя полагіднішало у відповідь, і він підніс їхні руки до губ, щоб швидко й вдячно поцілувати її кісточки пальців — саме тоді, коли Ешлін зупинилася й обернулась до них.
Її брови злетіли вгору, але вона не сказала нічого, крім: «Якраз вчасно», а тоді зібрала свою магію і перенесла їх.
Відстань між горою Небу й Лірасом була такою короткою, що їм знадобилося усього кілька секунд оговтатися від вітру, коли вони приземлились перед кришталевим палацом, де побачили всіх коней, осідланих і готових вирушати, включно із Зефіром і Тінню. Тор та Ейдран говорили з кількома конюхами, які передавали віжки від додаткових кріплень, що дала Ісса, але крім них, була тільки Креста.
— Нарешті! — прокричала рудоволоса й затупотіла їм назустріч. — Що ви там робили? Пиріг пекли?
Ківа стиснула губи, знаючи, що зараз зовсім не до сміху.
Проте Креста вловила її радість і нахмурилась.
— Ти прослухала ту частину, де розповідається, що Навок і Серафіна уже на шляху у Валленію? Що з цього тебе смішить?
— Сера з Навоком? — запитав Джарен.
— Це те, що чув посланець Ісси, — відповіла Ешлін. — Ми не знаємо точно.
— Вона з ним, — упевнено й рішуче сказала Креста. — Якщо є якийсь бовдур, який додумається втягнути свою беззахисну сестру в битву, то це він.
Не встигла Ківа засумніватись у раптовій палкості Крести, як у дверях палацу з’явився Кальдон. Тіпп, Наарі та Ґалдрік ішли трохи позаду нього. Останнім трьом відлягло від серця, коли вони побачили, що Ешлін повернулася з Ківою та Джареном, але Кальдон…
Ківа лише мовчки дивилася, коли він стрімголов кинувся зі сходів до них, а його обличчя пашіло від люті. Він зупинився перед нею з Джареном, сині очі пронизали кузена, і він вимогливо запитав:
— Воно того вартувало?
Спантеличена Ківа глянула на Джарена, який відповів коротко та спокійно:
— Так, вартувало.
Саме тоді погляд Кальдона метнувся туди, де вони досі трималися за руки, і його гнів миттю розвіявся.
Проте він все одно тицьнув пальцем у Джарена й сказав: