Страница 120 из 158
Глава 37
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ СЬОМИЙ
Почувши це, Ківа завмерла, але Джарен миттю кинувся до кузени.
— Розкажи мені все, — прошепотів він наполегливо.
Принцеса не стала зволікати:
— Ми знайшли селянина, який охоче з нами поспілкувався. Він розповів, що Навок місяцями викрадав аномалій з Евалону, а кордон вони переходили по двоє чи троє — у такій маленькій кількості, щоб ніхто не почав бити на сполох — усі вони отримали наказ іти на південь Валленії і чекати на його вказівки.
Ешлін перевела подих і продовжила:
— Вони слухаються його, бо він викрадає їхні сім’ї. Чоловіків, дружин, братів, сестер, навіть дітей — звелів своїм солдатам викрасти тих, кого вони люблять, як важіль впливу, і замкнув усіх у Дарквелл-Кіп. — Ківі вона швидко сказала: — Це неприступна фортеця, навіть для тих, хто володіє магією. — Потім Ківа обернулася до Джарена, і її обличчя спохмурніло від того, що вона розповіла далі: — Якщо аномалії не використовуватимуть свою магію для Навока, то він уб’є кожного, хто їм не байдужий. Це не той випадок, коли людям немає чого втрачати — ці якраз можуть втратити
все
. І вони це знають.
Ківа зціпила зуби, усвідомлюючи, як це небезпечно для аномалій. Вони б’ються не через те, що вірні Навоку, — а тому, що у відчаї. А відчайдушний ворог з такою магією…
«Господи», — подумала Ківа, і в неї морозом сипнуло поза спиною.
— Ти казала, що вони збираються напасти, — нагадав кузені Джарен. — Звідки селянин міг про це дізнатися? Він, може, і знав, що зробив Навок і що задумав, але як…
— Та не селянин розказав, — мовила Ешлін. — Ісса відправила посланця до Евалону — хвилювалась, що від нас не було звістки місяцями.
Ківа пригадала, як королева розповідала про це вчора на зустрічі.
— Цей посланець повернувся сьогодні, якраз перед тим, як ми приїхали із села, — пояснила Ешлін. — Він якраз і розповів усе. Навіть бачив аномалій на власні очі.
Джарен вилаявся, але його кузина продовжила розповідати.
— І ба більше, — вела далі Ешлін. — Навок іде сам. Він пливе вздовж узбережжя, як і ми з Ерси, а повітряні аномалії прискорюють йому шлях.
Замість того щоб засмутитися ще більше, Джарен випростався й сказав:
— Наші армади його зупинять. Далеко він не зайде.
— Зайде.
Уже
зайшов, — відказала Ешлін і спохмурніла ще більше. — У нього корабель повен аномалій, і не лише зі стихією повітря. Вони спустошують узбережжя, аби показати його силу. Цілі села у вогні, поселення в долині затоплюють припливи, земля тріскається за його наказом. Усі наші кораблі, які ми вислали йому назустріч, розбито на друзки. А вони навіть не підійшли на відстань, з якої можна було б вистрелити з гармат. Це попередження — і обіцянка: він у дорозі і буде безжальним.
Після цієї викривальної розповіді Ешлін запала тиша. Ківа не могла змусити себе припинити уявляти жахіття, про які щойно розповіла принцеса.
— Коли він прибуде? — запитав Джарен, і кожен м’яз його тіла напружився.
— Та коли завгодно тепер. — Ешлін обернулася до Ківи: — Навок ніколи не збирався виконувати угоду, яку уклав з твоєю матір’ю. Усе це свідчить про те, що він лише використовував бунтівників, чекаючи, поки Зулейка й Міррин послаблять нас, і зможе напасти й відібрати королівство. Тобто чекав свого часу, поки наш захист буде зруйновано, і от тепер Евалон дозрів, аби захопити його.
Ківа не здивувалася, що Навок мав намір відмовитися від угоди, але
здивувалася
, що він рухався далі, не заручившись з нею, ба більше…
— Зулейка не дасть Навоку захопити Валленію, не тоді, коли має магію, яка може його зупинити, — сказала Ківа. Дівчину знудило вже від самої цієї думки, але принаймні хоч якась користь була від смертельної магії її сестри: у Навока немає захисту проти неї.
— Зулейка замкнулася в палаці, — розповіла Ешлін, і її сріблясті очі блиснули. — Вона нічого не робить, щоб підготувати місто до атаки.
Нічого
. Людям потрібен захист, а вона…
Ешлін зупинилася, щоб набрати більше повітря, а тоді сказала, уже набагато спокійніше:
— Я не думаю, що ми можемо покладатися на твою сестру, яка просто зараз єдине, що робить, — це думає про власну шкуру. У цьому вона, здається, майстриня.
Ківа опустила погляд, у якому бриніли спустошення й сором. А тоді відчула, як Джарен взяв її за руку, мовчки нагадуючи, що він не звинувачує її — ні в чому з цього.
— Якщо пощастить, Навок зустрінеться із Зулейкою одразу після прибуття, — продовжила Ешлін, не помітивши їхньої мовчазної розмови. — Тоді їй доведеться захищатися, знищити його. Проте гадаю, ми всі знаємо, що Навок надто розумний для цього.
— Це означає, що в нього є інший план, — додав Джарен замислено.
— Або він недооцінює силу її влади, — заперечила Ешлін.
Ківа знала, що так можна гратися в здогадки годинами, але це нікому не допоможе, тому запитала:
— То що ми будемо робити?
— Треба повертатися у Валленію, — миттю відказав Джарен, і від його відповіді Ківа сповнилася гордості. Навіть без магії і корони він зробить усе, аби захистити своїх людей.
Однак Ешлін заперечно похитала головою:
— Ні, вам треба дістати останній перстень. Тепер це навіть важливіше, ніж раніше; треба дістати Руку Богів. Посланець Ісси не сказав, скільки там аномалій, але просто зараз єдині стихії, яких ми маємо на нашому боці, — це Кальд, Ґалдрік, тітка Аріана, Оріель і я. Ми не можемо протистояти армії магів без допомоги. — Вона глянула далі в печеру. — Гадаю, що третій перстень ви знайшли?
Ківа простягнула руку: усі три лежали на її долоні.
Ешлін торкнулася пальцем смарагда, влила в нього свою магію, і зелений камінь яскраво засвітився, а потім згас.
— Тепер вам треба лише останній, — мовила Ешлін, коли Ківа поклала їх усі у мішечок, а тоді віддала Джаренові.
— Еш, ми не можемо просто лишити Валленію на…
— Я сказала, що
вам
треба дістати останній перстень, — перебила Джарена Ешлін. — Я не сказала, що нам усім треба йти. Не цього разу.
Джарен примружився:
— Який у тебе план?