Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 119 из 158

— Пам’ятаю, що ти хочеш повернути силу мені за допомогою Руки, і повір, якщо вона справді робить це, як стверджує Ґалдрік, тоді і я цього хочу. Утім, я… не хочу покладати надій. Зараз мені треба зосередитися на тому, що вже маю, а не на тому, чого немає. Якщо я поверну свою магію, тоді завжди буду тобі вдячний. Але якщо раптом цього не станеться…

Він знову замовк, але Ківі й не треба було, щоб він договорив. Вона могла зрозуміти його вагання, могла навіть поважати. А ще вона знала, що хоч він і наблизився до прийняття, йому досі було боляче через зниклу магію — у таких проявах, про які вона раніше не замислювалася. Не раз Ківа думала про його титул, і як брак сили стихій може вплинути на право Джарена правити королівством. І коли знала це, була ще рішучішою у своєму бажанні допомогти йому відновити те, що він втратив. Хоч вона й була впевнена, що Оріель стане хорошим правителем, особливо з терплячою допомогою брата, вона не сумнівалася, що Джарен народжений бути королем.

Це

його майбутнє — і вона збиралася зробити все, що

їй

до снаги, аби це сталося.

— Ти задумалася, — мовив Джарен, торкнувшись пальцем борозенки на її чолі. — Я хочу почути, що в тебе на думці просто зараз, чи краще не треба?

Ківа усміхнулася:

— Мабуть, ні. — Він зовсім скоро дізнається про це — щойно вони дістануть останній перстень. Тільки ще одне місто, і тоді його магія знову повернеться. Вона мусила вірити в це. Мусила покладати надії, навіть якщо він цього не робив.

Раптова тиша змусила Ківу виглянути з печери, де вона побачила, що дощ нарешті вщух. Уже мав би бути полудень. Шансів спуститися з гори до настання ночі майже не було. Проте якщо вони доти дійдуть до дерев, небезпека впасти в ущелину зникне. А щойно доберуться до коней, долішня частина стежки буде набагато легшою, навіть у темряві — а вона ще й зможе використовувати свою магію, щоб освітити їм шлях. Хоч Ківу й спокушала ідея насолоджуватися Джареном усю ніч, але вона не дуже хотіла спати в смердючій печері, ба більше, коли стане холодніше. Буде краще, якщо вони спробують повернутися в Лірас, і бажано до того, як втратять ще більше часу.

Джарен, схоже, був такої самої думки.

— Гадаю, нам варто…

Він не договорив, бо стіна повітря вирвалася з печери й вдарила в них. Джарен ближче притиснув Ківу до себе, захищаючи її своїм тілом. Проте вітер зник так швидко, як і з’явився.

І Ківа, і Джарен підхопилися на ноги й здивовано переглянулися.

— Що це..

Ківа не встигла договорити, а перед ними вже з’явилася Ешлін. Вона була бліда як стіна.

— Еш, що… — почав Джарен, але кузина перебила його:

— Аномалії Навока в Евалоні. Вони оточили Валленію і збираються напасти.