Страница 119 из 158
— Пам’ятаю, що ти хочеш повернути силу мені за допомогою Руки, і повір, якщо вона справді робить це, як стверджує Ґалдрік, тоді і я цього хочу. Утім, я… не хочу покладати надій. Зараз мені треба зосередитися на тому, що вже маю, а не на тому, чого немає. Якщо я поверну свою магію, тоді завжди буду тобі вдячний. Але якщо раптом цього не станеться…
Він знову замовк, але Ківі й не треба було, щоб він договорив. Вона могла зрозуміти його вагання, могла навіть поважати. А ще вона знала, що хоч він і наблизився до прийняття, йому досі було боляче через зниклу магію — у таких проявах, про які вона раніше не замислювалася. Не раз Ківа думала про його титул, і як брак сили стихій може вплинути на право Джарена правити королівством. І коли знала це, була ще рішучішою у своєму бажанні допомогти йому відновити те, що він втратив. Хоч вона й була впевнена, що Оріель стане хорошим правителем, особливо з терплячою допомогою брата, вона не сумнівалася, що Джарен народжений бути королем.
Це
його майбутнє — і вона збиралася зробити все, що
їй
до снаги, аби це сталося.
— Ти задумалася, — мовив Джарен, торкнувшись пальцем борозенки на її чолі. — Я хочу почути, що в тебе на думці просто зараз, чи краще не треба?
Ківа усміхнулася:
— Мабуть, ні. — Він зовсім скоро дізнається про це — щойно вони дістануть останній перстень. Тільки ще одне місто, і тоді його магія знову повернеться. Вона мусила вірити в це. Мусила покладати надії, навіть якщо він цього не робив.
Раптова тиша змусила Ківу виглянути з печери, де вона побачила, що дощ нарешті вщух. Уже мав би бути полудень. Шансів спуститися з гори до настання ночі майже не було. Проте якщо вони доти дійдуть до дерев, небезпека впасти в ущелину зникне. А щойно доберуться до коней, долішня частина стежки буде набагато легшою, навіть у темряві — а вона ще й зможе використовувати свою магію, щоб освітити їм шлях. Хоч Ківу й спокушала ідея насолоджуватися Джареном усю ніч, але вона не дуже хотіла спати в смердючій печері, ба більше, коли стане холодніше. Буде краще, якщо вони спробують повернутися в Лірас, і бажано до того, як втратять ще більше часу.
Джарен, схоже, був такої самої думки.
— Гадаю, нам варто…
Він не договорив, бо стіна повітря вирвалася з печери й вдарила в них. Джарен ближче притиснув Ківу до себе, захищаючи її своїм тілом. Проте вітер зник так швидко, як і з’явився.
І Ківа, і Джарен підхопилися на ноги й здивовано переглянулися.
— Що це..
Ківа не встигла договорити, а перед ними вже з’явилася Ешлін. Вона була бліда як стіна.
— Еш, що… — почав Джарен, але кузина перебила його:
— Аномалії Навока в Евалоні. Вони оточили Валленію і збираються напасти.