Страница 118 из 158
— Господи, чому з родичами так складно? — пробурмотіла Ківа.
Джарен гмикнув — ледь чутно, але це допомогло зруйнувати важке відчуття, яке охопило їх обох.
— Вічне питання.
Ківа теж зітхнула, дістаючи амулет з-під одягу. Вона гралася з його гладкими краями й зубчастими дорогоцінними каменями. Щоб змінити тему — заради них обох, — глянула на квадранти рубіна, топаза й смарагда й сказала:
— Тепер у нас є три персні. Це означає, що лишився тільки один.
Джарен пробурмотів щось на знак згоди, потягнувся по шкіряний мішечок, у якому носив персні, і передав його Ківі, хоч вона й не просила. Потім він почав невпевнено малювати візерунки на її руці, ніби не міг не торкатися до неї.
Хоч і через одяг, його дотик майже відволікав Ківу, але вона змусила себе зосередитися й поділилася тим, що тривожило її вже деякий час.
— Чи не дивно тобі, що Сана віддала персні, не розповівши нікому з твоєї родини про це?
Джарен здвигнув плечима:
— Може, вона й розповіла, але із часом про це забули.
Ківа покрутила мішечок у руці, а тоді висипала вміст собі на долоню.
— Кинджал Торвіна, Око Богів, передавали з покоління в покоління. Моя бабуся знала про його справжню силу. Мати і Зулейка теж. Ці знання не втратилися із часом. — Вона насуплено глянула на персні. — Рую і Тембі, Сіблі, навіть Ісса… — їхні предки зробили все, щоб нащадки знали, що їм довірили. Я не можу припинити запитувати себе, чому Сана не подбала про своїх спадкоємців.
Джарен знову знизав плечима.
— Твоє припущення не гірше мого. Мені теж хотілося б знати, чому ніхто з наших так званих союзників ні разу не згадав про щось таке, навіть побіжно. — Він зупинився. — Припускаю, що це могла бути частина вказівок, які їм дали, — що ми зможемо отримати персні, тільки якщо самі цього забажаємо. А проте… — він видихнув. — Було б добре знати щось про Руку
до
того, як вона нам насправді знадобилася. — Його голос звучав тихіше, коли він додав: — Так само як і добре знати, що кинджал, яким володіла моя сім’я, не був справжнім Оком.
Ось
де
був не найприємніший сюрприз.
Він ніби кривлявся, у його голосі не було й сліду болю, але Ківа міцніше стиснула в руці персні, відволікаючись, коли лагідно запитала:
— Сумуєш?
— За Оком? — перепитав Джарен. У його голосі чулося сум’яття.
Вона саме збиралася сказати «ні», але він продовжив перший:
— Коли ми з Кальдом прибули у Гайворт-Кіп, я обшукав речі Ешлін. Той кинджал мав точно такий самий вигляд, як і Око. Ідеальна копія, як і урочиста, що я надівав на офіційні події. Схожість вражає. Проте зберігати його ніколи не хотів, якщо це те, про що ти запитуєш. Не бачив потреби, оскільки це не було справжнім Оком.
Ківа похитала головою:
— Ні, я мала на увазі твою магію. Сумуєш за нею?
Вона не знала, чому запитує —
звичайно
, він сумує за своєю магією. Однак хотіла знати кожну його частинку, навіть ті, які боліли. Особливо ці.
Він замовк, обдумуючи свою відповідь. Увесь цей час він виводив візерунки на її руці так, ніби це заспокоювало його.
Нарешті визнав:
— Спочатку я страждав. Перші дні були найважчими. Здавалося, що в мене фантомна кінцівка — мозок говорив мені, що я досі маю магію, навіть якщо щоразу, коли намагався її використати, нічого не відбувалося.
Потім його рука поворухнулася, лагідно прокотилась по її плечу, аж поки пальці почали гратися з її волоссям.
— Віриш чи ні, але певною мірою допомогла мені саме ти.
Ківа здригнулась і підвела на нього спантеличений погляд:
— Я?
— Кальд розповів мені про твою силу, як ти стримувала її протягом десяти років, налякана тим, що може статися, якщо хтось дізнається, що ти можеш робити, — відповів Джарен замислено. — І я збагнув, як мені пощастило, що мав таку свободу. Того дня ми разом поїхали до Срібношипу і відвідали дітей — я міг робити це хоч усе своє життя. — На його обличчі ковзнув сум, але погляд досі був зосереджений на пальцях у її волоссі, ніби він не міг прямо дивитися на неї, коли розповідав: — Ось за чим я сумував найбільше. Не за тренуваннями і навіть не за щоденним використанням магії, а за тим, як вона приносила радість іншим. Схоже на те, що моя мати робила на Річковому фестивалі і що решта моєї родини робила на інших сезонних святкуваннях — від нас вимагали так мало, але для наших людей це означало все. Тож якщо зважати на це, то справді було важко. А ще…
Він швидко замовк, ніби пошкодував про те, що збирався сказати.
— Що ще? — ніжно спонукала його Ківа.
Джарену знадобилася хвилина, щоб відповісти. Він досі не дивився їй в очі, коли відповів:
— Ти вже знаєш причину, чому я став спадкоємцем матері — бо володію всіма чотирма стихіями.
Міг
володіти, — виправився він, зніяковівши. Ківа підбадьорливо стиснула його плече, і він продовжив: — Якщо нам вдасться повернути Евалон, Королівська Рада, найімовірніше, позбавить мене титулу принца-наступника. І я вже згадував, що Міррин теж за те, що вона зробила. Тож це означає, що спадкоємцем Евалону стане Оріель.
Ківа міцніше обійняла Джарена, почувши в його голосі смуток. Однак те, що Джарен сказав далі, здивувало її, бо він засмутився не через себе.
— Орі такий юний, — скорботно сказав Джарен. — Це рішення відбере в нього залишки дитинства. Йому ще стільки всього треба навчитися, більшість чого мені допоміг дізнатися батько, але тепер… — Джарен зупинився, щоб прокашлятися, його голос захрип від горя, коли він продовжив: — Тепер я маю допомогти Орі. І я буду — звичайно буду. Просто хотілося б, аби цей тягар не лягав на нього.
Серце Ківи заболіло за Джарена — з дуже багатьох причин.
— Мені шкода через твого батька, — лагідно сказала вона. — Я так хотіла б бути тоді поряд з тобою.
Джарен притулив губи до її скроні і відповів так само лагідно:
— Мені шкода, що тебе знову вислали до Заліндова. Коли я вперше побачив тебе тієї ночі в Стоунфоджі, а Креста розповіла нам, де ти була, що зробили Зулейка й Міррин, як Рук перевів тебе до тунелів… — Він замовк, здригнувшись.
— Я вижила, — мовила Ківа, не бажаючи говорити про це, почасти тому, що спогади досі переслідували її, але ще й тому, що бачила, яким засмученим був Джарен від думки, що її знову туди запроторили. — Але щодо твоєї магії і Оріеля — є щось, про що ти забуваєш.
Вона розтулила долоню, щоб він побачив персні, які вона досі тримала.
Джарен звів на неї погляд, тепер його очі були схожі на штормове море.