Страница 117 из 158
Ківа заплющила очі, усвідомлюючи, що хоч він і пробачив її, цілковитої довіри між ними досі не було. Вона сильніше притиснулася до нього й тихо проказала:
— Крім того, що я приховувала свою сім’ю і магію, усе інше, про що розповідала, правда. Тому так, в ідеальному світі, де не існує Зулейки й Навока, де ти ніколи не втрачаєш магії і свого королівства, де все у сонячному промінні й ромашках — у цьому світі Срібношип — частина моєї мрії.
— Частина? — перепитав Джарен.
Ківа закотила очі, знаючи, про що насправді запитує він, але також вдячна, що його сумнів розвіявся.
— І ти, може, теж там є. Може.
Він видав смішок і поцілував її в маківку.
— Радію, оскільки ти теж є у моїх планах на майбутнє. Буде якось не дуже зручно, якщо уявляєш когось іншого.
Ківа засміялася й пригорнулася до нього ще ближче, а її серце палало.
— Думаю, ми обоє знаємо, що хтось поза конкурсом.
Джарен видав ще один задоволений звук, але тоді його голос знову став серйозним:
— Якщо ми вже говоримо про майбутнє… нам варто обговорити і Зулейку.
Ківа насупилася:
— Що з нею?
Вагання знову з’явилося в голосі Джарена, але цього разу воно було іншим:
— Тільда… Ґалдрік… Усі говорять, що тобі доведеться битися із Зулейкою, що ти єдина, хто зможе. Навіть я очікую цього, але я не повинен змушувати тебе повірити в це, як і в усе те, що сказав тобі в пустелі. Це несправедливо з мого боку — скинути все на твої плечі.
Ківа зморщила лоба:
— Про що ти говориш?
Джарен тихо відповів:
— Вона твоя сестра.
Коли він нічого більше не додав, Ківа відповіла:
— Я знаю. А в чому проблема?
Джарен засовався, а потім обережно продовжив:
— Тор і Зулейка — це єдина рідня, яка в тебе лишилася. Якщо не хочеш зустрічатися з нею або не можеш навіть думати, що доведеться застосовувати магію проти неї… я зрозумію. Ми всі зрозуміємо. Ніхто не змусить тебе робити щось проти твоєї волі. Знайдемо інший вихід.
З кожним сказаним словом Ківина напруга зростала, а тоді розчинилася.
— Дякую, що сказав це, — мовила вона дещо хрипло. — Це багато означає.
Джарен знову розслабився.
— Ми вигадаємо щось інше, — відказав він, поцілувавши її в чоло. У його голосі не було й натяку на злість чи розчарування, лише цілковите розуміння.
Проте Ківа похитала головою, бо ще не договорила.
— Це означає багато, — повторила вона, — але Зулейку треба зупинити. І якщо моя мати думала, що я єдина можу зцілити її темряву, то мені треба спробувати. — Вона подумала про всіх людей, яких любила, знаючи, що вони будуть у небезпеці, доки Зулейка залишатиметься загрозою, і додала: — Я ніколи собі не пробачу, якщо не зроблю цього.
— Проте вона твоя сестра, — знову почав Джарен, так само лагідно.
— Колись була, — відказала Ківа, пригадуючи дитину, яку вона знала понад десять років тому. Та дівчинка зникла, а на її місце прийшла сувора дівчина, яка не вагаючись завдавала шкоди людям. Навіть Ківі й Тору — власній родині. — Я не знаю, хто вона зараз, чи її зіпсувала власна темна магія, чи ці дії все-таки більш навмисні й обдумані. Проте в будь-якому разі її сила надто небезпечна. Не можу не зважати на це — і не буду. — Ківа погладила шрам на грудній клітці Джарена й додала: — Хоча… ніхто не сказав, що станеться, якщо я
справді
зможу зцілити її. Я… Я не…
— Ніхто не очікує, що ти зашкодиш їй, — швидко відказав Джарен, стиснувши її руки, щоб утішити. — Щойно її магія зникне, твоя участь у цьому закінчиться. А з рештою розберемося пізніше.
Ківа кивнула на знак вдячності, не давши собі подумати про те, яким може бути майбутнє Зулейки. Усе, що вона сказала Джаренові, — правда, але однаково було боляче думати про сестру, яку колись любила.
«
Вона
може
бути
нашою
сестрою
,
але
вчинки
мають
наслідки
,
і
незабаром
настане
час
їй
дізнатися
про
це
».
Ківа пригадала слова Торела, які він якось сказав під час їхньої подорожі, його непохитне відчуття справедливості заспокоювало щось у ній. Доля Зулейки скоро визначиться, і коли це станеться, Ківа не тільки прийме це, вона стане частиною цього.
І вперше дівчина нарешті відчула, що готова.
Вона втекла з в’язниці Заліндова, і не раз, а двічі. Подолала залежність від «янгольського пилу», витягла себе із найглибшої темряви і знайшла сили жити далі. Вона билася на джірванській арені і вбила жінку, жах цього досвіду залишив рубці на її серці — але не зламав.
І Зулейка теж не зламає.
Ківині страхи не зникали, ба більше, коли вона згадувала, якою силою володіє її сестра, але й вона була сильною. І тому докладе всіх зусиль, віддасть
усе
,
що
має
, адже її друзі покладаються на неї.
І коли настане час, вона не підведе їх.
Сповнена рішучості, Ківа прийняла свій внутрішній вибір, відчуваючи, як він закріплюється в її свідомості. Не бажаючи — і не потребуючи — більше говорити про Зулейку, вона притиснула долоню до твердого передпліччя Джарена й сказала:
— Якщо говорити про сестер…
Він напружився під її рукою.
Обережно, дуже обережно, Ківа продовжила:
— Чи думав ти про те, що станеться, коли зустрінешся з Міррин? Після того, що вона зробила… Я знаю, що це, напевно, боляче… точніше знаю, що це
точно
боляче.
Джарен повільно заплющив очі й кивнув:
— Я завжди знав, що мені заздрили, але щоб аж так…
Коли він знову глянув на Ківу, від його виразу їй на очі набігли сльози.
— Найгірше, що я розумію, чому вона вчинила так, — продовжив він. — Те, що я відчуваю до тебе… якщо вона відчуває принаймні
дрібку
того ж до Серафіни… — Він замовк, а тоді тихіше додав: — Мені просто хотілося б, щоб вона розповіла нам про вимоги Навока й про свої біди, а не зраджувала нас. Ми могли обговорити це, разом дійти якогось рішення, а тепер… — Він зітхнув. — Те, що сталося з нею, не на моїй совісті. І не на материній теж. Міррин зрадила нас — якщо вдасться повернути Евалон, тоді Королівська Рада вирішить, як її покарати, і нам доведеться прийняти це.
Почувши гіркий біль у голосі Джарена, Ківа міцніше обійняла його, адже точно знала, як він почувається. Їхні сестри зробили свій вибір, і якщо припустити, що все піде за планом, обом доведеться заплатити за скоєне. Але ніхто не казав, що буде легко — принаймні комусь.