Страница 114 из 158
— Ні, — знову відповіла вона. Джарен довірив їй свою таємницю, і Ківа не розповіла про це нікому, як і пообіцяла.
— Ти допомогла їй викрасти Книгу Закону?
Ківа обійняла себе за лікті, пригадавши, як Тіппа звинуватили в діях її сестри.
— Ні, — прохрипіла вона.
Він ступив ще на крок ближче до неї, тепер його голос був лагідний:
— Ти дала їй кинджал?
Цього разу Ківа лише стояла й тремтіла, а потім прошепотіла:
— Ні, звичайно. Я не знала, що це таке чи що він може робити. Я ніколи не хотіла… — Вона затнулася й не змогла договорити.
Проте їй і не треба цього робити, адже Джарен тепер стояв просто перед нею і шепотів:
— Тоді чому ти звинувачуєш себе в тому, що сталося?
Ківа не могла дивитися в цей ніжний, сповнений розуміння погляд, адже знала, що її серце не витримає того, що точно настане опісля. Після того як мине шок від його ледь не смертельного досвіду і він пригадає всі її вчинки, все, ким вона
була
. Ківа пробелькотіла:
— Я розповіла їй про Царствену Тріаду. Ти втратив
усе
через мене.
— Зулейці начхати на Царствену Тріаду, — мовив Джарен. — Ти чула її тієї ночі — вона завжди хотіла отримати Око й використати його проти мене. Ось
це
було її ціллю. І вона сама визнала, що роками планувала захопити Евалон, навіть не знаючи про Тріаду. Те, чим ти з нею поділилася, просто дало їй додатковий стимул прискоритися.
— А ще дало їй
засоби
. Усе, що вона зробила…
— Лишається саме тим, що
вона
зробила, — рішуче перебив її Джарен. — Це вчинки Зулейки, а не твої. Тієї ночі твоя сестра вбила б мене, якби не ти. Ти врятувала мені життя. Чому зараз робиш себе злочинницею у власній історії?
Це запитання відлунням прокотилося у Ківиних вухах, але вона лише похитала головою, і перед очима її все попливло. Слова застигли на язиці, але Джарен повів далі. Він дотягнувся пальцями до її підборіддя, відхиливши голову назад так, щоб їй довелося глянути на нього. Джарен поглядом прикипів до неї і тихо запитав промовистим голосом:
— Коли ти вже побачиш, що я не звинувачую тебе в тому, що сталося тієї ночі?
— Звинувачуєш, — буркнула Ківа, не готова дати йому пробачити. — Звинувачуєш і мусиш це робити.
— Я злився, — сказав Джарен досі тихо. — Мені було боляче. І вилити це все на тебе було найлегше. Я неправильно вчинив, і мені шкода. Однак те, що я сказав тобі в пустелі, — це неправда. І те, що ти сказала, коли була під «янгольським пилом»… — цього разу вже його голос затнувся, його вираз був захоплений, коли він прошепотів: — Жодного разу, навіть у найгірші дні, я не міг ненавидіти тебе. Почувши твої слова, знаючи, що ти не хотіла
жити
… — на його обличчі з’явився схвильований вираз. — На мить здалося, що мені знову засадили ножа в серце.
Навіть побачивши, що він каже правду, Ківа все одно дуже боялася повірити йому.
— Проте я збрехала тобі, — прошепотіла вона, тепер її сльози струмком текли по щоках, змішувалися з краплями дощу, які важко падали довкола них. — Ти сказав… ти сказав, що закохався в брехню.
Джарен підійшов так, що вона тепер бачила тільки його.
— Я
справді
закохався в брехню, але цією брехнею була
ти
. Я закохався в тебе, Ківо. Я
закоханий
у тебе. Тоді й зараз нічого не змінилося, крім того, що тепер я знаю тебе справжню.
Ківі важко було слухати, бо його слова ранили надто сильно.
— Припини, благаю… — Вона протягнула руку, щоб йому не вдалося підійти ще ближче, відчуваючи потребу нагадати йому, що він помиляється, відчуваючи потребу захиститися від небезпечної надії, яка наростала в ній, як квітка, що розпускається під сонцем. Проте між ними було обмаль простору, і Джарен схопив її за пальці, притиснув їх до своїх грудей і накрив сильною долонею.
— Я ніколи не злився на тебе за брехню, — лагідно мовив Джарен. — А лише через те, що ти не довіряла мені так, щоб розповісти правду. — Він не зводив погляду з Ківи, і його почуття були зрозумілі їй. — Кальдон знав усі твої таємниці, і він однаково любив тебе. Ти ніколи не давала мені такого шансу. Після всього, що ми пройшли разом, ти й далі мені не довіряла.
Ось
чому я був таким засмученим. Не через усе інше, чого ти не могла контролювати навіть не через помилки, яких ти припустилася. А тому, що ти ніколи по-справжньому не впускала мене у своє життя. Я віддав тобі всього себе і думав, що ти віддаєшся мені сповна, але насправді весь цей час не знав тебе.
Почувши його слова, у Ківи знову земля пішла з-під ніг, але цього разу це була не гора, а усвідомлення, що їй треба зробити вибір. Вона могла далі тікати від нього, охороняючи своє серце, аби ніколи не ризикувати відчути цей біль знову. Чи могла вона дати Джаренові те, що він їй щойно дав: правду, плутану й поламану, як вона є.
Тремтливо вдихнувши, Ківа зробила свій вибір.
— Ти ж знав, ким я була насправді. — Її голос був таким тихим, що справді дивно, як Джарену вдалося бодай щось розчути. Вона втупилась у його руку, якою він притискав її долоню до грудей, і змусила себе продовжити: — Ти знав мене краще за мене саму. Я була мертвою десять років, а ти знову вдихнув у мене життя. Врятував мене. Звільнив мене.
Створив
мене. І показавши мені, ким був, поділившись своєю родиною, своїм королівством і своїм життям зі мною, поділившись своїм
серцем
, ти дав мені сили торувати власний шлях. — Ще більше сліз ринуло з її очей, коли вона змусила себе подивитися на його повні емоцій очі й продовжити: — Маєш рацію — я мала розповісти тобі про себе. Але цього не сталося не тому, що я не довіряла тобі. Ти зробив так, що тобі неможливо було
не
довіряти. Просто… я думала, що коли розповім правду про те, що розривалася між твоєю родиною і своєю… — її голос надломився, і вона прохрипіла, — боялась, що втрачу тебе.
Погляд Джарена був таким пильним, що ледь не спопелив її, але вона не відвела очей, коли відігнала останні проблиски страху й промовила:
— Ти допоміг мені зрозуміти, чого я хотіла, просто коли був собою. Дав мені сміливість відмовити власній сестрі й бунтівникам. — Зараз вона тремтіла всім тілом, але змусила себе прошепотіти: — Я обрала тебе, Джарене. Я
завжди
обиратиму тебе. Тому що я кохаю тебе, і я…
Ківа не договорила, бо Джарен прикипів до неї губами, проковтнувши решту її слів.