Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 113 из 158

Згодом її хвилювання через розколини змінило занепокоєння погодою, оскільки темні хмари почали збиратися тривожно близько над ними. Що Ківа, що Джарен продовжували бентежно дивитися вгору, і коли перша крапля дощу торкнулася її щоки, вони вже знали, що наближалися туди, де їм треба було подумати про прихисток.

А тоді вона побачила її — печеру на вершині гори.

Джарен побачив її теж й обернувся, широко всміхаючись до Ківи. Його вираз був таким радісним, таким безтурботним, що вона, хитаючись, зупинилася.

Це було тоді, коли земля затремтіла.

Ківа почувалася так, ніби стояла на спині величезного звіра, який прокинувся, сіль зсунулася, земля затріщала, всемогутній рев відлунням пройшов по гірському хребту. Від цього звуку їй захотілося затулити вуха, але вона була така зайнята тим, щоб утриматися на ногах, що рукою мимовільно потяглася до Джарена, міцно схопивши його саме тоді, коли вершина розкололася надвоє…

Просто під їхніми ногами.

Ківа налякано скрикнула й відскочила назад, потягнувши Джарена за собою. Проте сіль тріснула й розсипалася під ним, не витримавши його вагу, і розійшлася нова тріщина, ніби гнівний розріз через вершину.

А потім він упав.

«НІ!» — закричала Ківа, коли Джарен провалився в тріщину, його вага тягнула її донизу, аж поки вона опинилася на животі і небезпечно повисла над краєм, тримаючись за нього цілим життям. Ківа простягнула вільну руку, щоб міцніше за нього схопитися, напружилась від його ваги. Нова хвиля жаху накрила її від усвідомлення, що він затяжкий, щоб витягти його нагору самотужки.

— Ти маєш допомогти мені! — крикнула вона.

Проте він уже намагався зробити це, тягнучись лівою рукою нагору до виступу, пучки його пальців побіліли, коли він схопився за край і почав підтягуватися. Ківа доклала зусиль, щосили намагаючись витягти його.

А потім за мить Джарен уже був нагорі, від сили його поштовху обоє впали назад на землю, він приземлився на неї. Так вони лежали, шалено відсапуючись, не в змозі поворухнутися.

Ківа не знала, хто тремтів сильніше. Вона руками мимовільно обхопила Джарена, її серце билося так сильно, що вона ледь могла чути власне важке дихання. З її очей текли сльози, реакція на страх, яку вона не могла опанувати, так само як і не могла відпустити його, навіть знаючи, що мусила.

Ківа не була певна, скільки минуло часу відтоді, як він піднявся на лікті, з подивом глянув на неї і сказав:

— Ти врятувала мене.

Вона отямилася й штовхнула його в груди, але той не поворухнувся.

— Ти рятував мене безліч разів, — тихо відказала вона. Краплі дощу почали легенько падати на них, тихе

кап

,

кап

,

кап

, яке торкалося Ківиного обличчя й змішувалося з її сльозами.

Джарен поворухнувся, але тільки щоб торкнутися її щоки, пальцями ніжно провів по слідах її розпачу, від чого вона мимоволі затремтіла у відповідь.

— Чому ти плачеш?

Ківа штовхнула знову його в груди, і новий напад паніки охопив її.

— Можеш, будь ласка, злізти?

Він не зрушив з місця.

— Чому ти плачеш, Ківо?

— А як ти думаєш? — запитала вона, тепер уже розгнівано. Тепер її злість наростала. Злість від того, що вона не мала відчувати всього того, що відчувала зараз. — Я щойно бачила, як ти провалився

у

гору

. Ти міг

померти

.

— І це засмутило тебе?

Ківа зиркнула на нього, тоді штовхнула, так сильно, що змогла вибратися з-під нього й звестися на ноги. Вона відчула різкий біль у спині після того, як приземлилася на рюкзак, але проігнорувала це й дивилася, як Джарен підвівся поруч. Вони остерігалися й намагалися триматися якомога далі від нової ущелини, гора ще раз осіла, хоч Ківа й відчувала, що всередині неї все й досі небезпечно тремтіло.

— Ти серйозно? — прошипіла вона, стираючи краплі з обличчя й насуплюючись на небо, коли дощ посилився. Гуркіт грому десь далеко змусив її переконатися, що треба поспішати до печери, поки не з’явилася блискавка. Проте вона не могла змусити себе поворухнутися, чекала на відповідь Джарена.

— Так, — відповів той і пильно уп’явся в неї поглядом. — Ти уникала мене. Я не знаю, що ти відчуваєш. Тому й запитав.

На відміну від Ківи, він уже не тремтів, так, ніби пережив те, що щойно сталося, цілковито зосередившись на ній.

Ківа злилася дедалі більше. Вона нахилилася уперед й мовила:

— Я уникала тебе, бо ти цього

хотів

.

— Я намагався поговорити з тобою безліч разів, ти знаєш. Але безрезультатно, — відповів Джарен, і його спокійний голос суперечив відповіді. — Ти уникала мене, тому що боїшся.

Ківа зиркнула на нього.

— Я не боюся.

— Боїшся, — відповів він. — Ти майже не дивилася на мене тижнями.

Замість відповіді Ківа розкинула руки в боки. Вона надто тремтіла через усе, що щойно сталося.

— Це ти не дивився на

мене

! Сказав же, що не хочеш мати зі мною нічого спільного — то я й

дала

тобі таку змогу!

— Я збрехав.

Після цих двох слів кожна клітинка Ківи завмерла і її злість перетворилася на дивне заціпеніння, коли вона подивилася на його чесний відвертий вираз. І тоді її охопила паніка, тому вона затрясла головою, зробила крок назад, її серце знову шалено забилося.

— Ні. Ти просто заплутався. Ти… ти ненавидиш мене.

Біль — гострий і точний — пронизав обличчя Джарена. Він повільно заплющив очі, а коли розплющив їх знову, біль нікуди не зник, а застиг у його погляді.

— Я не можу ненавидіти тебе, Ківо.

Вона знову похитала головою, уже категорично, відмовляючись слухати.

— Можеш. І це… це чудово. Не треба вдавати. Після всього, що я зробила…

— Що ти зробила? — запитав Джарен, підступивши ближче.

Ківа розтулила рота й стулила знову, слова підвели її, бо він

точно

знав що.

— Я… Зулейка… тієї ночі…

Джарен схилив голову набік.

— Ти дала сестрі амулет?

Ківа здригнулася від цього запитання, а тоді вже сама заплющила очі, пригадавши брехню, яку сказала їй сестра в Річковому палаці, й розпач на обличчі Джарена.

— Ні, — відповіла Ківа, і голос її захрип. — Я навіть не знала, що вона вкрала його в мене. Проте…

— Ти розповіла їй про мою магію? Про те, що я володію всіма чотирма стихіями? — перебив її Джарен, ступивши ще на крок ближче.

Ківа відсунулася назад, але вимушено зупинилася, бо ущелина була надто близько.

— Я…

— Розповіла? — не вгавав він.