Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 111 из 158

У її погляді було вибачення, та думки Ківи вже рвалися вперед — до усвідомлення, що вона наразі єдина Корентін у Лірасі. Вона хотіла б, щоб Торел не пішов з іншими, навіть мріяла, щоб Ешлін чи Ґалдрік були тут і перенесли їх повітряною воронкою на вершину. Проте що те, що інше неможливе, тому вона швидко опанувала себе й випалила:

— Зі мною піде Кальдон.

Він здивовано вигнув брови й швидко перевів на неї погляд, але коли побачив її панічний відчайдушний вираз обличчя, повільно кивнув і мовив:

— Звичайно. Візьмемо перекус. Буде весело.

Ківа вдячно всміхнулася йому, рішуче оминаючи поглядом Джарена. Вона не хотіла знати, що він про це думає, адже була певна, що застрягнути з нею в горах Джарен хотів найменше, — оскільки

вона

сама цього хотіла найменше.

— Підйом підступний, — попередила леді Тиша. — Уже занадто пізно. Вам треба залишити місто до світанку, якщо хочете встигнути дійти туди й повернутися до настання ночі. І якщо погода зміниться, доведеться шукати якусь із печер, щоб перебути в ній, поки негода мине.

— Погода часто змінюється в горах, — вела далі Ісса, щасливіша тепер, коли знала, що ніхто не збирається на неї кричати. — Тому будьте готові до всього.

Долоні Ківи стали липкими від поту, коли королева і її радниця дали вказівки, яким шляхом іти найкраще, повторили, як це небезпечно, і запропонували, щоб їхні слуги приготували запаси їжі. Незадовго після цього вони відкланялися і пішли на свою наступну зустріч, а варта з’явилася, щоб провести Ківу та її друзів в приватні покої, які були такими самими красивими, як і решта палацу. Лише коли вони знову опинилися на самоті, змогли глянути одне на одного, обличчя в усіх були похмурими — окрім Тіппа.

Мрійливо зітхнувши, він обернувся до Ківи й запитав:

— Як д-дізнатися, що т-ти закохався?

Цілковито мимовільно Ківа глянула на Джарена й побачила, що він теж на неї дивиться. На мить вона подумала, що побачила ніжність у його очах, але була надто налякана, тому швидко перевела погляд на краєвид за вікном. Ківа бачила лише грозові хмари, які збиралися над освітленою західним сонцем горою Небу, від чого її живіт скрутило, наче у вузол, тож вона обернулася до Тіппа й прохрипіла:

— Може, перенесімо цю розмову на інший день?

Креста — благослови її боже — втрутилася в розмову й запитала:

— Ми справді збираємося сидіти склавши руки, поки ці двоє, — вона махнула на Ківу й Кальдона, — підуть туди? — вона тикнула великим пальцем у вікно, за яким у небі спалахнула блискавка.

— Звучить так, ніби в нас немає вибору, — відповіла Наарі, її нефритова сережка переливалась під люмонієвими лампами.

— Я не хвилююся, — сказав Кальдон. І справді, він цілковито розслабився, коли ліг на розкішний бежевий диван. — Ми підемо, коли ви всі ще спатимете, а повернемося з перснем так швидко, що не встигнете й засумувати за нами. — Він підморгнув Ківі, і його впевненість допомогла їй заспокоїтися.

Наарі й Креста ще трохи побідкалися, а тоді нарешті визнали, що вказівки Сани зрозумілі. І якщо давню Магіку залучили для захисту персня, то було б надто ризиковано не зважати на вказівки, які їм дали. Джарен під час обговорення мовчав і дивився у вікно, а Тіпп і далі мрійливо зітхав що кілька хвилин, його думки — а може, і серце — вкрала юна королева. Ківі це видалося б милим, якби її не проймало тривожне хвилювання перед прийдешнім днем.

Коли настав час вечеряти, вона ввічливо відхилила запрошення Ісси, адже хотіла рано лягти спати, бо вирушали на світанку. Кальдон не зміг відмовитися так само легко, але запевнив Ківу, що не засиджуватиметься допізна, і сказав, що зустрінеться з нею в спільній кімнаті їхніх покоїв у такий ранній час, що вона аж простогнала, почувши це. Потім побажала спокійної ночі й попрощалася з друзями. Ківа попросила Кресту й Наарі не зводити очей з Тіппа. Джаренові вона тільки глянула на плече й пообіцяла зробити все можливе, щоб дістати перстень. На його відповідь вона не стала чекати, а пішла до однієї зі спалень, швидко опустила штори, щоб не бачити дощу, який набіг на місто, й зловісні гори позаду.

Відкинувши всі думки й умостившись у ліжку, Ківа хвилювалася, що не зможе швидко заснути, але на диво хутко задрімала, а коли прокинулася, почувалася бадьорою і готовою до нового дня. Вона швидко одяглася і не змогла втриматися, аби не визирнути у вікно, хоч і майже нічого не побачила: лише освітлені люмонієм вулиці міста — сонце над горами ще не збиралося вставати. Принаймні дощ припинив лити, і вона послала молитву подяки тому, хто слухав, хай ким він виявився б.

Та молитва так і завмерла в неї на язиці, адже ввійшовши в спільну кімнату, вона побачила, що на неї чекає не Кальдон.

А Джарен.

Ківа стала як вкопана.

— Що ти тут робиш?

— Кальд випив зайвого вчора за вечерею, — відповів Джарен, оглядаючи пакунки, які підготували слуги. — Він проспить ще кілька годин, і користі з нього не буде майже весь день.

Тепер серце Ківи вистрибувало з грудей. Вона перевела погляд на спальню, яку зайняв Кальдон, і замислилася, чи може магія вилікувати симптоми п’яного невиспаного дурня. Однак знала, що надії нема, і злилася на нього за те, що опинилася в такому становищі.

— Може, нам треба почекати до завтра, — запропонувала вона, і її голос звучав вище, ніж зазвичай. — Згодом повернуться Тор і решта. Може, він зможе…

Ківа замовкла, коли Джарен підійшов до неї, і подумала, що, можливо, варто було б утекти назад у безпечну кімнату. Проте вона стрималася, напружившись, коли він був досить близько, щоб перекинути один ремінець рюкзака на її ліве плече, потім на праве, поправляючи їх, аж поки все обережно закріпив. Його рухи були ніжними, але впевненими.

Вона ледь дихала, тепло Джаренового тіла зігріло її, а його обличчя опинилося

геть

поруч

, коли він оглядав свою роботу.

— Нас чекає довга дорога. Ходімо.

Джарен обернувся до виходу, не даючи їй змоги заперечити.

Ківа все одно не змогла б, надто приголомшена його ніжністю, щоб зробити щось, окрім того, щоб піти за ним.