Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 109 из 158

Глянувши на гори, Ківа здригнулася, особливо коли подивилась на ту, що височіла над усіма. Її біла верхівка вирізнялася, як маяк, який попереджав дурнів триматися якомога далі.

— Вони схожі на г-гори навколо З-Заліндова, — сказав Тіпп неспокійним голосом. Але тоді захвилювався ще сильніше, подивився на місто й запитав: — Їхній п-палац зроблений з льоду? Хіба він не т-тане?

— Не з льоду, хлопче, — відповів Кальдон. — Це очищена сіль з додаванням люмонію. Як і більшість будівель тут. Зовні цьому місту немає рівних у всьому королівстві.

Лірас був красивий, безумовно, але Ківа досі не могла розлюбити Валленію і Річковий палац. Вона не хотіла думати, чи це через саме місто, чи через людей, які керували ним.

Ешлін повела свого коня вперед, аж поки опинилася перед усіма.

— Я роздумувала, чи варто шукати село аномалій цього разу, — сказала вона, — тим паче якщо зважати на те, що нам поки взагалі не щастило. Проте це останнє поселення, про яке Ґалдрік чув від Навока, тому можна спробувати довести справу до кінця. Крім того, тут ми значно далі від Мірравену — може, селяни почуватимуться безпечніше й говоритимуть, ба більше, якщо розкажемо їм, звідки самі прийшли.

Ківа знала, що Валорн був одним із найсильніших союзників Евалону, разом із найпівденнішим королівством Нерін. Якщо й був шанс, що їхні близькі стосунки можуть переконати селян довіритися, тоді Ешлін мала рацію про те, що варто спробувати.

— Підемо так само, як і минулого разу, — заявила принцеса. — Я з Ейдраном, Ґалдріком і Тором вирушимо до села, а решта зустрінеться з королевою Іссою та леді Тишею.

— Леді Т-Тишею? — перепитав Тіпп.

— Радниця Ісси, — відповіла Ешлін.

Побачивши спантеличені погляди і Тіппа, і Ківи, Джарен підійшов ближче й сказав:

— Мати Ісси померла під час пологів, а її батько раптово помер кілька років тому, залишивши її єдиною спадкоємицею. Проте вона ще неповнолітня, тому Тиша нині її наставниця та радниця, а ще вона підписується під усіма рішеннями, які та приймає. Ми не побачимо одну без іншої.

— Зате

побачимо

багато придворних, які аж надто прислуговують, — сказав Кальдон, і Ківа не могла зрозуміти, він був радий цьому чи вже змирився. — Відмову валорнській гостинності сприймуть як образу, тому якщо запропонують вам щось, найкраще пристати на це, навіть якщо нічого з того не хочете.

Джарен помітив схвильований погляд Ківи й мовив:

— У межах розумного.

Вона кивнула і відійшла від нього, через що його обличчям пробігло розчарування. Ківа проігнорувала це, досі намагаючись захистити їх обох, і запитала Ґалдріка:

— Сутеніє. Поселення аномалій далеко?

Той відповів:

— Трохи далі, ніж два попередні. Однак нам треба встигнути туди до настання ночі.

Ківа вказала на грозові хмари, які збиралися над найближчими горами:

— Пильнуйте за ось цими красунями.

Торел та Ейдран похмуро глянули на небо, а Ешлін тихо вилаялася і мовила:

— Я сподівалася, що ми повернемося вчасно, щоб перебути ніч усім разом, але здається, нам знову доведеться шукати прихисток. — Вона перекинула своє світле волосся через плече й зітхнула. — Припускаю, що зустрінемося вже вранці.

Вони обговорили ще кілька деталей, а тоді четверо мисливців на аномалій осідлали коней і поїхали вперед до ущелини в гірському хребті. Ківа з групою також вирушили, але вже до міста. Як і Ерса, Лірас не мав укріпленої стіни — самі гори вже були природним стримувачем для всіх, хто наважився б напасти, — але їх зупинили патрульні вартові, що, як і в інших містах, провели їх до палацу.

Зблизька поєднання солі й люмонію видавалося справді унікальним, від чого кришталева архітектура здавалася неземною. Навіть після того, як Ківа з товаришами віддали своїх коней слугам і ввійшли всередину, інтер’єр здавався ніби чимось зі сну: білі мармурові доріжки натикалися на колони, які спіраллю здіймалися до матової стелі, вкритої безліччю люмонієвих лампочок.

Вони йшли великим просторим коридором, і Ківа марно намагалася не витріщатися, проте все ж встигла зробити незворушний вираз обличчя, коли побачила перед собою трьох придворних реготушок. Їхні офіційні сукні і витончений стиль нагадали Ківі про її виснажений після дороги вигляд. Хоч поки вона була на кораблі, то встигала бодай ретельно відіпрати одяг і вимитись, але проти цього пишного вбрання її зручна дорожня ноша видавалася жалюгідною.

Ківа подумки здригнулася і не зрозуміла, чому взагалі думає про це. Байдуже, який у неї вигляд. Усі вони були в одному човні, хоч Джарен з Кальдоном, схоже, якось примудрилися зробити так, щоб їхня броня мала трохи кращий вигляд.

Особливо Джарена.

«Припини», — докоряла собі Ківа, вдячна, що їхні вартові відмахнулися від придворних, перш ніж ті підійшли ближче.

Після довгої прогулянки безкінечними коридорами й світлими кам’яними сходами їх нарешті привели до зручної приймальні з кремовими кріслами перед разючим столом із білого дуба. За ним сиділа дівчина, якій на вигляд було не більше як дванадцять. Коричнева шкіра, неслухняне волосся і невимовно великі очі робили її навіть іще молодшою. Позаду неї збоку стояла сувора жінка із сивим волоссям і квадратними окулярами на носі. Проте її страхітливий вираз подобрішав, коли вона побачила, хто ж перервав їхній день.

— Принце Деверіку, яка неочікувана честь, — звернулася леді Тиша, широко всміхнувшись. — І принце Кальдоне, ви теж тут. Як мило.

Ківа шукала підступ у її голосі, але та, здавалося, справді рада цій зустрічі.

— Джарене, скільки часу минуло, — продовжила королева Ісса. Вона поспішила встати з-за столу й простягнула руки, щоб привітно обійняти його, від чого Ківі довелося боротися з безпричинним сплеском ревнощів.

— Ти щось трохи позеленіла, Солоденькі Щічки, — пробурмотів Кальдон позаду неї. — Заздрощі тобі не личать.

Вона кинула на нього невдоволений погляд, від чого той тихенько гигикнув у відповідь. Цей звук змусив молоду королеву відійти від Джарена й потім кинутися до Кальдона, що, на жаль, зовсім не турбувало Ківу. Насправді їй було дуже приємно, що Ісса знала принців. Проте леді Тиша…

— Ваша величносте, не забувайте про уроки, — сказала старша жінка. Вона говорила втомлено, ніби тема придворного етикету порушувалася між ними неодноразово.

— Але це Джарен і Кальд, — ледь не заскиглила Ісса. — Вони мої друзі.

— У королеви немає друзів, — вела далі Тиша.

Ісса міцніше стиснула Кальдона.