Добавить в цитаты Настройки чтения

Страница 107 из 158

Коли між ними було всього кілька кроків, Ківа зупинилася, щоб зібратися, мимовільно глянувши, як його темна шкіряна броня ідеально пасує йому, і завваживши його сильні м’язи, його…

Ні

! Ківа різко вилаяла себе, знаючи, що зараз

не

час милуватися тим, який у нього красивий вигляд. Це вже було занадто для неї.

Зібравши всю свою мужність, вона глянула через його плече на океан і заговорила:

— Я хочу перепросити за те, що сталося минулої ночі, — за зроблене й те, що сказала. — Вона зняла з пальця перстень і віддала йому, обережно, аби не торкнутися шкіри, поклала його на долоню. — Знаю, тобі, мабуть, було неприємно — від того, що я вживала «янгольський пил», зважаючи на історію твоєї матері… І… я просто хотіла сказати… ну… ти вже знаєш, що нещодавно в мене були з ним проблеми. — Ківа ніяково обійняла себе за лікті. — Але я вибрала це не тому, що

хотіла

обрати. Як уже сказала минулої ночі, Магіка бачила, що це був один із моїх найбільших страхів, і скористалася цим. — Ківа здригнулася від спогаду про те, яким був її

інший

страх, і поспішила додати: — Уточню — я не волію вживати його в майбутньому, якщо раптом це викликає занепокоєння.

Усвідомлюючи, що плутається у своїй промові, вона швидко продовжила, бо знала, що наступна частина буде ще складнішою:

— Стосовно всього іншого, що говорила про тебе, гадаю, буде краще, якщо ми обоє спробуємо забути, ну, все це. — Вона знову здригнулася від того, як погано вимовляє слова, а потім змусила себе зустрітися з ним поглядом. Десь у глибині душі Ківа завважила, що його обличчя не було порожнім і байдужим, як більшу частину їхньої подорожі, але заборонила собі подумати про це й відверто сказала: — Під наркотиками чи ні, нечесно з мого боку спихати це на тебе. Ти чітко дав зрозуміти, як почуваєшся, і я поважаю все, що ти сказав. І останнє, чого хочу, — це твоєї жалості, тому, будь ласка, не треба… — Її голос задрижав, але вона відкашлялася й продовжила, уже впевненіше: — Я просто думаю, що краще, якщо ми залишимо це позаду й вдамо, ніби цього ніколи не було. — Вона глибоко вдихнула й завершила, повторивши слова, які їй сказав Кальдон раніше того дня: — Це маленький корабель, і навіть тоді, коли ми будемо знову на суші, нам все одно доведеться бути поряд одне з одним, аж поки все скінчиться. Однак обіцяю: щойно отримаємо персні, а Зулейка й Навок вийдуть з гри, ти отримаєш те, що хочеш, і більше ніколи мене не побачиш.

Ківа не зважала на душевний біль, коли байдуже проговорила слова, навіть якщо всередині плакала. Вона не зламається перед ним — її попередніх принижень і так вистачить на пів життя.

Коли Ківа закінчила свою промову й чекала на його відповідь, якась частина її хотіла втекти ще до того, як він почне говорити, а інша знала, що вже настав час зустрітися із правдою, а не тікати від неї.

На щастя, Тіпп вибрав саме цю мить, щоб вийти з капітанської каюти, а решта друзів спокійно йшла за ним. Він підскочив просто до Ківи, притиснувся й схвильовано глянув на неї, а тоді запитав:

— Тобі к-краще?

Емоції заполонили її, коли вона притягнула його ближче:

— Ага, хороший мій. Дякую.

Це правда — і не тільки про її фізичний стан. Тепер, коли вона поговорила з Джареном, їй стало легше, навіть якщо він не зміг відповісти, бо їх перебили. Можливо, так навіть краще, заспокоювала вона сама себе. Кожен з них знав, де вони перебували, адже Ківа чітко сказала, що хоче забути про те, що сталося, і рухатися далі. Він з повагою поставився б до цього. А може, навіть

оцінив

би.

Але навіть так, Ківа мала намір уникати його якомога довше, аж поки настане день, коли їхні дороги нарешті розійдуться. Це був єдиний відомий їй спосіб захиститися — від

нього

.

Їхню бесіду перервали, коли друзі втягнули Джарена в розмову про те, хто і де спатиме та які плани на наступний день. Ківа не почувалася винною, коли Кальдон поволік її потренуватися наступні кілька годин. Вони продовжували б довше, але Кресті нарешті урвався терпець, і вона забрала Ківу до їхньої каюти. Потім рудоволоса кричала голосно і довго, а тоді вибила з Ківи обіцянку, що та ніколи

за

все

своє

життя

не вживатиме «янгольського пилу» знову. Лише після цього Креста міцно обійняла її, плюхнулася на інше ліжко й миттю заснула.

Відпочивши більшу частину дня, Ківа не могла заснути тепер, коли корабель гойдався під нею. Намагаючись не думати про Джарена, вона зосередилася на пошуках перснів, згадуючи все, що знала про Сану Валлентіс, і мимовільно вовтузила амулет на шиї, пальцями перебираючи коштовності на гербі. Було щось у Руці Богів, що почало її непокоїти, але щоразу, коли вона намагалася зрозуміти що, воно вислизало від неї, наче свербіж, який неможливо заспокоїти. Тієї ночі все було так само, і як би вона не прагнула розібратися, нічого не виходило. Проте ця спроба допомогла заспокоїти розум, сон зрештою почав її оповивати, і вона не стала чинити спротиву й піддалася йому.